Рішення

від 21.05.2014 по справі 910/17696/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17696/13 21.05.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алакор Сіті»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп»

про стягнення 371 022, 03 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Дубинський О.О.

від відповідача: Білецький І.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Алакор Сіті» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп» про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 273 550, 40 грн. та 97 471, 63 грн. - штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані припиненням договору на виготовлення та монтаж продукції № 010812-1 від 28.08.2012 р., внаслідок відмови Товариства з обмеженою відповідальністю «Алакор Сіті» від договору, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2013 р. порушено провадження у справі № 910/17696/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 16.10.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У процесі провадження у справі відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що заявлені до стягнення грошові кошти набуті відповідачем на підставі договору № 010812-1 від 28.08.2012 р.

Також відповідач зазначає, що обов'язковою умовою розірвання договору підряду відповідно до ст. 849 Цивільного кодексу України є оплата виконаної підрядником частини роботи та відшкодування збитків останнього та стверджує, що з метою виконання зобов'язань перед позивачем за договором № 010812-1 від 28.08.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп» здійснювало закупівлю товарів, робіт та послуг у третіх осіб, внаслідок чого відповідачем понесені витрати на загальну суму понад 214 791, 43 грн., які позивач зобов'язаний відшкодувати в силу вимог ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України.

Позивач подав письмові пояснення по справі, у яких зазначає, що твердження відповідача про понесення ним витрат, пов'язаних із придбанням матеріалів у третіх осіб для виконання договору № 010812-1 від 28.08.2012 р., укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Алакор Сіті» не відповідають дійсності, оскільки матеріали, необхідні для виконання робіт за договором № 010812-1 від 28.08.2012 р. надані відповідачу безпосередньо позивачем.

Також позивач відзначає, що акти здачі-приймання робіт відповідачем направлені 30.10.2013 р., після відмови Товариства з обмеженою відповідальністю «Алакор Сіті» від договору № 010812-1 від 28.08.2012 р., що спростовує твердження відповідача про належне виконання ним умов вищевказаного договору.

У процесі провадження у справі відповідач подав заяву про залучення до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерстальмонтаж», яку обґрунтовує тим, що останнє було залучено відповідачем для виконання будівельних, підрядних та інших монтажних робіт з метою виконання зобов'язань за договором № 010812-1 від 28.08.2012 р. перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Алакор Сіті».

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Відповідно до п. 1.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення у відповідній справі певну особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Тож, розглянувши клопотання відповідача, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі документи, суд дійшов висновку, що рішення у даній справі не вплине на права та обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерстальмонтаж» стосовно жодної із сторін, а відтак - суд не вважає доцільним залучення останнього до участі у розгляді даної справи на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України та відмовляє у задоволенні клопотання.

Склад суду у даній справі змінювався.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 30.04.2014 р. справу № 910/17696/13 передано судді Пригуновій А.Б. для подальшого розгляду.

У даному судовому засіданні представники сторін підтримали свої позиції.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 21.05.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.08.2012 р. між Товариством обмеженою відповідальністю «Алакор Сіті» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп» укладено договір на виготовлення та монтаж продукції № 010812-1, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання за замовленням позивача виконати роботи/послуги на умовах даного договору.

Відповідно до п. 3.1. договору, останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за даним договором.

Відповідно до п. 4.2. договору матеріали для виготовлення продукції, що виготовляється за даним договором надаються відповідачем.

Згідно з п. 5.1. договору позивач зобов'язаний здійснювати оплату робіт у строки, зазначені додатку до даного договору.

За правилами ст. 6.1. договору робота не вважається виконаною, доки позивачем не підписаний акт приймання-передачі.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що при несвоєчасному виконанню робіт/послуг відповідачем, позивач має право вимагати сплатити, а відповідач зобов'язаний виплатити штраф у розмірі 0, 1 % від вартості даного договору за кожен день прострочення.

Додатком № 4 до договору № 010812-1 від 28.08.2012 р. встановлено, що загальна вартість продукції становить 535 558, 40 грн.; протягом 15 календарних днів з моменту підписання додатку до договору позивач має перерахувати аванс у сумі 273 550, 40 грн.; строк виготовлення продукції становить 50 робочих днів від дати попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп» 273 550, 40 грн. авансу за матеріали згідно з договором № 010812-1 від 28.08.2012 р., що підтверджується платіжним дорученням № 148 від 02.10.2012 р., засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи.

14.08.2013 р. позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп» з листом № 319/08 від 14.08.2013 р., у якому повідомив про односторонню відмову від договору № 010812-1 від 28.08.2012 р. та відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України просив повернути грошові кошти у сумі 273 550, 40 грн., сплачені у якості авансу за договором № 319/08 від 14.08.2013 р., який є припинений.

При цьому, з повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що лист № 319/08 від 14.08.2013 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп» отриманий 21.08.2013 р.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 010812-1 від 28.08.2012 р. Товариство обмеженою відповідальністю «Алакор Сіті» відмовилось від зазначеного договору в односторонньому порядку відповідно до ст. 849 Цивільного кодексу України, оскільки подальше виконання зобов'язання втратило інтерес для позивача.

При цьому, позивач відзначає, що оскільки договір № 010812-1 від 28.08.2012 р. припинений, відповідач безпідставно утримує грошові кошти у сумі 273 550, 40 грн., сплачені у якості авансу за вказаним договором.

Нормативно обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на норми ст. 1212 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, або коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши умови договору № 010812-1 від 28.08.2012 р., а також положення чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що за правовими ознаками укладений сторонами правочин є договором підряду.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 839 Цивільного кодексу України підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Статтею 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч.ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Тобто, замовник має довести, що роботи у визначений строк виконанні не будуть, а прострочення підрядника стосовно строків початку та закінчення робіт має бути істотною і призводити до втрати інтересу замовника у результаті або до сумнівів у професіоналізмі та компетентності підрядника.

При цьому, наведена норма не передбачає необхідність встановлення мотивів, з яких підрядник порушує строки початку та закінчення робіт.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Виходячи з умов договору № 010812-1 від 28.08.2012 р., граничним терміном виготовлення продукції, обумовленої вищевказаним договором, є 12.12.2012 р.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

У відповідності до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що заявлені до стягнення грошові кошти набуті відповідачем на підставі договору № 010812-1 від 28.08.2012 р. та з метою виконання зобов'язань перед позивачем за договором № 010812-1 від 28.08.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп» здійснювало закупівлю товарів, робіт та послуг у третіх осіб, внаслідок чого відповідачем понесені витрати на загальну суму понад 214 791, 43 грн., які позивач зобов'язаний відшкодувати в силу вимог ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України.

З приводу наведеного суд відзначає, що умовами договору № 010812-1 від 28.08.2012 р. чітко визначено кінцевий строк виконання відповідачем зобов'язань щодо виготовлення продукції, який становить 50 робочих днів з моменту внесення позивачем попередньої оплати.

З наданих відповідачем документів дійсно вбачається укладення останнім договорів з іншими особами, предметом яких є будівельні, підрядні та монтажні роботи, однак жоден з правочинів, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп» не містить документально підтверджених відомостей про їх укладення з метою виконання відповідачем своїх зобов'язань перед Товариством обмеженою відповідальністю «Алакор Сіті» за договором № 010812-1 від 28.08.2012 р.

Крім того, суд відзначає, що граничний строк виконання відповідачем зобов'язань за договором № 010812-1 від 28.08.2012 р. - 12.12.2012 р., в той час як більшість господарських операцій за договорами, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення, здійснено за період з другої половини грудня 2012 року до березня 2013 року, тобто фактично після настання строку виконання зобов'язань за договором № 010812-1 від 28.08.2012 р.

Тож, приймаючи до уваги вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належного виконання ним зобов'язань за договором № 010812-1 від 28.08.2012 р. у встановлений ним строк.

На підставі наведеного, суд відхиляє доводи відповідача як такі, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України та не спростовують наведені позивачем обставини.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, зважаючи що нормами законну, що регулюють відносини підряду передбачено можливість односторонньої відмови від зобов'язання, приймаючи до уваги, що Товариство обмеженою відповідальністю «Алакор Сіті» реалізувало, встановлене ст. 651, ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України право відмови від договору, з огляду на встановлений судом на підставі наявних у справі доказів та пояснень сторін факт порушення відповідачем зобов'язань за договором № 010812-1 від 28.08.2012 р., суд дійшов висновку, що вказаний договір в силу ст. 651 Цивільного кодексу України є розірваним з моменту отримання відповідачем відповідного повідомлення, тобто з 21.08.2013 р.

У відповідності до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 11, ч.ч. ст. 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Тобто, виходячи з вищенаведених норм, чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 р. та відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для врахування судом при вирішенні спорів у подібних правовідносинах.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача безпідставно одержаних коштів у розмірі 273 550, 40 грн.

Що ж до вимог позивача про стягнення штрафу у розмірі 97 471, 63 грн. за прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором № 010812-1 від 28.08.2012 р., суд відзначає, що пунктом 7. 2. вказаного договору передбачено зобов'язання відповідача виплатити позивачу штраф у розмірі 0, 1 % від вартості даного договору за кожен день прострочення.

При цьому, виходячи із нормативного визначення штрафу, що містить стаття 549 Цивільного кодексу України та встановлює, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення сума за своєю правовою природою не є штрафом.

В той же час, статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, фактично позивач заявляє вимогу про стягнення штрафу, при цьому, нараховуючи пеню за прострочення виконання відповідачем зобов'язання.

Між тим, заяв про зміну предмету або підстав позову в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а також клопотань про вихід за межі позовних вимог в порядку ст. 83 Господарського процесуального кодексу України від позивача не надходило, в той час як суд не наділений повноваженнями самостійно визначати предмет та підстави позову.

З огляду на вищенаведене, суд визнає вимогу позивача про стягнення штрафу у розмірі 97 471, 63 грн. такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства України, а відтак - не підлягає задоволенню судом.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариства обмеженою відповідальністю «Алакор Сіті» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Г, код ЄДРПОУ 35092404), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства обмеженою відповідальністю «Алакор Сіті» (08132, Київська обл. Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Святошинська, 26, кім. 29, код ЄДРПОУ 33598293) безпідставно набуті кошти у розмірі 273 550, 40 (двісті сімдесят три тисячі п'ятсот п'ятдесят грн. 40 коп.) грн. та 5 471, 01 (п'ять тисяч чотириста сімдесят одна грн. 01 коп.) грн. - судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 26.05.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.