Рішення

від 27.05.2014 по справі 910/5839/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5839/14 27.05.14

За позовом ТОВ "Євроаз-групп"

до ТОВ "Індастріал технолоджис"

про стягнення 29345,90 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники сторін:

Від позивача Путілова О.В. (дов. від 01.04.14)

Гордієнко С.В. (дов. від 01.04.14)

Від відповідача не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням умов договору транспортного-експедиційного обслуговування № 2013-4 від 22.04.2013 в розмірі 29345,90грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.0.2014 порушено провадження у справі №910/5839/14 та призначено до розгляду на 15.05.2014.

Представники позивача з'явилися в судове засідання 15.05.2014, надали пояснення по суті справи та подали додаткові докази по справі.

В судове засідання 15.05.2014 представник відповідача не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Розгляд справи відкладено на 27.05.2014.

В судове засідання 27.05.2014 прибув представник позивача, дав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 27.05.2014 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвала суду від 15.05.2014 отримана відповідачем 21.05.2014, що підтверджується відміткою на звороті ухвали та повідомленням про вручення поштового відправлення № 02225 0880587 2 (в матеріалах справи).

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 27.05.2014 судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.04.2013 між ТОВ «ЕВРОАЗ-ГРУПП» (надалі - позивач/експедитор) та ТОВ «ІНДАСТРІАЛ ТЕХНОЛОДЖИС» (надалі - відповідач/клієнт) було укладено Договір транспортно-експедиційного обслуговування № 2013-4 (далі - договір), за яким експедитор зобов'язується за дорученням, за плату та за рахунок клієнта виконати або організувати виконання визначених договором послуг по транспортно-експедиційному обслуговуванню.

Відповідно до пункту 1.2 договору обсяг послуг, що надається за цим договором та їх вартість узгоджується сторонами у замовленнях клієнта, які є невід'ємною частиною цього договору, незалежно від способу їх надіслання та отримання.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору між позивачем та відповідачем 17.10.2013 та 31.10.2013 були узгоджені та підписані заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом, на підставі яких позивач взяв на себе зобов'язання надати послуги з перевезення вантажу за наступними маршрутами:

1) 40012 Bologna (Італія) - Київ (Україна) вартістю 20 000 (двадцять тисяч) грн. -

згідно заявки від 17.10.2013.

2) 86845 Grobaytingen (Німеччина) - Київ (Україна) вартістю 17 500 (сімнадцять тисяч п'ятсот) грн. - згідно заявки від 31.10.2013.

Відповідно до вищевказаних заявок, що є невід'ємними додатками до договору, оплата наданих послуг здійснюється в день вивантаження відповідного вантажу.

Згідно п. 2.8 договору перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути в тому числі міжнародна автомобільна накладна (CMR).

Пунктом 5.2 Договору визначено, що фактом отримання вантажу є відмітка вантажоодержувача на товарно-транспортному документі. Розрахунки за виконані послуги проводяться згідно переданого експедитором факсимільним або електронним зв'язком рахунку або без рахунку експедитора, звичайним банківським переказом клієнта, якщо терміни оплати визначені в замовленні клієнта.

Згідно заявок від 17.10.2013 та 31.10.2013 вивантаження відбулись 24.10.2013 та 08.11.2013 відповідно, що підтверджується відмітками вантажоодержувача (відповідача) на міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) № 038513 А від 24.10.2013 та № 6362235 від 08.11.2013(копії в матеріалах справи).

Суд враховує, що Закон України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов"язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Вказані CMR позивач надав суду і суд їх приймає у якості належних та допустимих доказів виконання перевезення позивачем.

Факт наданих позивачем послуг підтверджується також актами виконаних робіт від 24.10.2013 та 08.11.2013 за договором транспортно-експедиційного обслуговування № 2013-4, що були підписані відповідачем.

Згідно умов договору в дні отримання вантажу експедитор направив клієнту рахунки № 272-ам на суму 20 000 грн. та № 273-ам на суму 17 500 грн. Проте оплата наданих позивачем послуг по перевезенню вантажу не була здійснена в обумовлені договором строки, що свідчить про порушення умов договору відповідачем та невиконання взятих на себе зобов'язань.

12.12.2013 позивач звернувся до відповідача з претензією щодо сплати заборгованості за договором транспортно-експедиційного обслуговування № 2013-4 від 22.04.2013. У відповідь на претензію листом від 19.12.2013 відповідач гарантував оплату наданих позивачем послуг згідно Договору частинами в січні 2014 року.

31.01.2014 відповідачем було частково здійснено оплату наданих послуг згідно рахунку № 272-ам від 23.10.2013 в сумі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп., про що свідчить виписка по особовому рахунку ТОВ "ЕВРОАЗ-ГРУПП" за 31.01.2014. Проте, решта заборгованості відповідача перед позивачем станом на день розгляду справи не погашена.

Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором транспортно-експедиційного обслуговування № 2013-4 від 22.04.2013 порушує законні права та інтереси позивача.

Таким чином, відповідач своїми діями (не проведення розрахунків за надані послуги) порушив умови договору щодо належного та добросовісного виконання зобов'язання по договору, наслідком чого є неотримання позивачем коштів у сумі 27 500,00 грн.

Відмова в оплаті - є відмовою у виконанні взятих на себе за договором зобов'язань, а це порушення умов договору і прав позивача на отримання узгоджених сум зобов'язання, що зумовило звернення останнього до суду із вимогою про зобов'язання примусово сплатити суми грошового зобов'язання.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Загальні положення про перевезення викладені в ст.908 ЦК України, відповідно до котрої перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Частиною першою статті 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві0, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до частини 1 статті 53 Закону України "Про автомобільний транспорт" , організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень, яким, зокрема, є Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДГІВ) від 19.05.1956 (далі - Конвенція), яка була ратифікована Україною Законом "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006.

Статтею 1 Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце Прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 3 Конвенції визначено, що перевізник відповідає як за свої власні дії та упущення, так за дії та упущення своїх агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення.

Згідно зі статтею 4 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Частиною статті 5 Конвенції передбачено, що вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Згідно з частиною 1 статті 31 Конвенції, в усіх судових провадженнях, які виникають у зв'язку із перевезенням, яке здійснюється відповідно до цієї Конвенції, позивач може звернутися до будь-якого суду або арбітражу договірної країни, визначеної угодою між сторонами, і на додаток до цього, до судів або арбітражів країни, на території якої: а) .відповідач має звичайне місце проживання або основне місце розташування свого підприємства або відділення чи агентства, за допомогою яких був укладений договір перевезення, або b) знаходиться місце отримання вантажу перевізником, або місце передбачене для його доставки, і не може звертатися до будь-яких інших судів або арбітражів.

Згідно з ч.4 ст.306 ГК України транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов'язаною з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст. ст. 929 ЦК України, 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. За цим договором може бути встановлений обов'язок експедитора укладати від свого імені договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Положеннями Закону України «Про транспортно - експедиторську діяльність» встановлене, що експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно - експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

Ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Відповідно до ч. 10 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

В ст. 328 ЦК України сказано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог.

Отже, факт несплати відповідачем позивачу винагороди за отримані послуги належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу винагороду за отримані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 27 500,00 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка згідно розрахунку позивача становить 1 845,90 грн.

Відповідно до п. 7.5. Договору, у випадку порушення відповідачем термінів оплати за послуги, які надає позивач, то відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Отже, згідно з розрахунком позивача підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 1 845,90 грн. З цією сумою суд погоджується, так як позивачем вона розрахована арифметично вірно.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Євроаз-групп" задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Індастріал Технолоджис" (02225, м. Київ, Деснянський район, вул. Данькевича, буд. 1/79, кв. 27, код ЄДРПОУ 36192386) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Євроаз-групп" (09230, Київська обл., м. Ржищів, вул. Леніна, буд. 37, кв. 5, код ЄДРПОУ 37851165) 27 500(двадцять сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. основного боргу, 1 845(одна тисяча вісімсот сорок п'ять) грн. 90 коп. пені, 1 827(одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 30.05.2014