Постанова

від 26.05.2014 по справі 910/865/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2014 р. Справа№ 910/865/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Чумацький шлях»

на рішення господарського суду міста Києва

від 17.02.2014 року

у справі №910/865/14 (суддя - Ковтун С.А.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ростава», м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Чумацький шлях», м. Київ,

про стягнення 18 638,49 грн.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ростава» (надалі - ТОВ «Ростава») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Чумацький шлях» (надалі -ТОВ «Чумацький шлях») про стягнення 18 638,49 грн., з яких 17 483,24 грн. основного боргу, 937,47 грн. пені, 217,78 грн. трьох процентів річних, вказуючи на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №2032/957 від 03.04.2012 року щодо оплати отриманого товару.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.02.2014 року у справі №910/865/14 позовні вимоги було задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Чумацький шлях» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ростава» 17 483,24 грн. боргу, 937,47 грн. пені та 271,78 грн. 3% річних.

Не погоджуючись із рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю «Чумацький шлях» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, а також недоведеністю обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 05.05.2014 року.

В судові засідання 05.05.2014 року та 19.05.2014 року сторони своїх уповноважених представників не направили. У зв'язку з наведеною обставиною та необхідністю витребування у сторін доказів, в порядку статті 77 ГПК України, колегією суддів оголошувались ухвали про відкладення розгляду скарги на 19.05.2014 року та 26.05.2014 року відповідно.

В судове засідання 26.05.2014 року представники сторін втретє не з'явились, вимог ухвал суду не виконали.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи №910/865/14 в апеляційному порядку і не направили своїх уповноважених представників у судове засідання, про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції не повідомили та не заявили клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія ухвалила за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі доказами та за відсутності учасників судового процесу.

26.05.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 03.04.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Ростава» (в тексті договору - постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Чумацький шлях» (в тексті договору - покупець) було укладено договір поставки №2032/957 (надалі - договір), у відповідності до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товари, а покупець зобов'язується приймати ці товари та оплачувати їх вартість.

Згідно п. 2.4 договору поставка і передача у власність покупця товару (партій товару) за цим договором здійснюється на умовах: DDP - поставка зі сплатою мита згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» в редакції 2000 року, тобто постачальник зобов'язується прийняти від покупця замовлення на поставку товарів та здійснити поставку власними силами, засобами та за власний рахунок на адресу та в строк, вказані в такому замовленні, а також згідно умов цього договору та чинного законодавства.

Пунктом 2.10 договору сторони визначили, що товар вважається поставленим постачальником та прийнятим у власність покупцем в момент підписання уповноваженим на те представником покупця первинних бухгалтерських документів на товар, а саме: видаткової накладної, товарно-транспортної накладної.

Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється покупцем у місці, в яке здійснюється постачання, на підставі всіх документів, зазначених у пунктах 2.5, 2.10, 4.2 цього договору відповідно до вимог цього договору та чинного законодавства України.

Відповідно до п. 6.2 договору розрахунки за цим договором у кожному окремому випадку здійснюються у безготівковій формі шляхом банківського переказу необхідної суми грошових коштів у національній валюті України - гривні, на поточний рахунок постачальника протягом 30 днів з моменту поставки. При цьому, моментом оплати, у кожному окремому випадку, є момент списання відповідної суми грошових коштів з поточного рахунку постачальника.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що на виконання умов договору ТОВ «Ростава» поставило, а ТОВ «Чумацький шлях» прийняло товар за товарно-транспортними накладними від 13.04.2013 року на суму 3 077,76 грн. та за товарно-транспортними накладними від 24.04.2013 року на суму 16 605,48 грн.

Проте, за твердженням позивача, відповідач лише частково здійснив розрахунок за поставлений товар у сумі 2 200,00 грн., у зв'язку з чим заборгованість ТОВ «Чумацький шлях» перед ТОВ «Ростава» склала 17 483,24 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, та станом на день розгляду справи заборгованість в розмірі 17 483,24 грн. відповідачем не сплачена.

Не погоджуючись з такими висновками місцевого господарського суду, відповідач в апеляційній скарзі наголошував на недоведеності факту поставки товарів, з огляду на підписання первинних документів невстановленими особами.

Колегія суддів з даними твердженнями скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, враховуючи наступне.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами в ході виконання вищевказаного договору склалися відносини, які мають ознаки договору поставки товару, за яким у відповідності до статті 265 Господарського Кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить ст. 712 Цивільного кодексу України та відповідно до ч. 2 якої визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

Отже, укладення товариством з обмеженою відповідальністю «Ростава» та товариством з обмеженою відповідальністю «Чумацький шлях» договору поставки №2032/957 від 03.04.2012 року було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції по передачі товару підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту виконання господарської операції про передачу товару покупцю позивачем було надано суду товарно-транспортні накладні №РСЧ-007559 від 13.04.2013 року на суму 1 496,88 грн., №РСЧ-007560 від 13.04.2013 року на суму 1 580,88 грн., №РСЧ-008401 від 24.04.2013 року на суму 2 904,72 грн., №РСЧ-008402 від 24.04.2013 року на суму 1 044,24 грн. та №РСЧ-008403 від 24.04.2013 року на суму 7 991,16 грн. (а.с. 19-21), а також генеральну довіреність на право отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с. 30), які визнано судом належними доказами.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що вказана довіреність не відповідає вимогам щодо оформлення довіреностей на право отримання ТМЦ, встановленим Інструкцією «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року №99.

Так, пунктом 6 Інструкції визначено, що при виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа «Найменування цінностей» у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей.

Як вбачається з наданої суду генеральної довіреності, остання не містить найменування цінностей, які повинні отримати матеріально-відповідальні особи.

Однак, колегія суддів звертає увагу на положення п. 13 Інструкції, відповідно до якого при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально-відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

Надана суду генеральна довіреність, що є доповненням до договору, містить відомості про матеріально-відповідальних осіб, які мають приймати товарно-матеріальні цінності, зразки їх підписів та зразки відповідних штампів і печатки, якими матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє свій підпис.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду розцінює надану суду довіреність, як повідомлення позивача про зразок штампів (печаток) та підписів осіб, які мають право приймати товарно-матеріальні цінності та ставити свої підписи у накладних та інших товаросупровідних документах від імені покупця щодо прийняття товару.

Враховуючи, що при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності за наявності відповідного повідомлення, з огляду на те, що товарно-транспортні накладні містять підписи уповноважених осіб, що засвідчені відповідними штампами (печатками), а довіреність містить відтиск круглої печатки відповідача, і в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що на момент видачі довіреності печатка відповідача була втрачена та/або викрадена, колегія суддів дійшла висновку про доведеність факту поставки товару відповідачу за спірною первинною документацією.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що зазначені товарно-транспортні накладні, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, а відсутність у вказаних накладних зазначення прізвища та посади осіб, які отримували товар не звільняє відповідача від обов'язку оплати отриманого товару.

Колегія суддів також звертає увагу, що станом на 30.09.2013 року між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків (а.с. 18), з якого вбачається здійснення позивачем поставки товару позивачу у період, зокрема, з 13.04.2013 року по 24.04.2013 року за спірною первинною документацією.

З доводами скаржника стосовно того, що акт взаємних розрахунків між ТОВ «Ростава» та ТОВ «Чумацький шлях» станом на 30.09.2013 року (а.с. 18) не може вважатись належним доказом наявності у відповідача заборгованості перед позивачем через відсутність даних про особу, яка його підписала, її прізвища та посади, колегія суддів не погоджується, оскільки названий документ є формою визнання боргу, а дії боржника по його підписанню - визнанням такого боргу.

Слід зазначити, що таку позицію висловлено Верховним Судом України у постанові №26/271 від 24.04.2007 року.

Приймаючи спірний акт в якості належного доказу, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що підпис особи, яка його підписала засвідчена печаткою ТОВ «Чумацький шлях», з чого можливо зробити висновок, що печатка на ньому є свідченням скріплення не тільки підпису особи, яка його підписала, а й самого документа.

До того ж варто зауважити, що відповідач не надав будь-яких доказів на підтвердження обставин незаконного вибуття у нього даної печатки.

Крім того, наявні в матеріалах справи докази часткової оплати відповідачем отриманого товару, а саме, банківські виписки з рахунку позивача за період з 19.09.2013 року по 04.10.2013 року (а.с.22-28), та відсутність будь-яких претензій з боку відповідача щодо отриманого товару, свідчать про виконання позивачем свого обов'язку з поставки товару належним чином, та відповідно породжують у відповідача обов'язок з його оплати в повному обсязі.

Слід зауважити, що у вказаних банківських виписках у призначенні платежу міститься інформація про проведення відповідачем оплати товару згідно договору №2032 від 29.03.2012 року. Позивач, в свою чергу, вимагаючи оплати поставленого товару за спірними товарно-транспортними накладними, у названих первинних документах робить посилання на договір поставки №957 від 03.04.2012 року.

Колегія вважає, що сторонами у справі виконувались зобов'язання за одним і тим же самим договором поставки №2032/957 від 03.04.2012 року, копія якого знаходиться в матеріалах справи (а.с.15-17), оскільки будь-яких інших договорів, за якими між сторонами у справі існували господарські відносини, апелянт не надав.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Покупець, у відповідності до статті 691 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи положення п. 6.2 договору, за яким оплата вартості товару здійснюється протягом 30 днів з моменту поставки, відповідач повинен був розрахуватись за товар отриманий згідно товарно-транспортних накладних від 13.04.2013 року в строк до 14.05.2013 року, а за товарно-транспортними накладними від 24.04.2013 року - до 25.05.2013 року.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач порушив умови договору щодо здійснення своєчасної оплати товару, здійснивши лише часткове погашення заборгованості за договором на суму 2 200,00 грн., що підтверджується вищевказаними банківськими виписками. Інших доказів оплати отриманого товару, а також заперечень щодо здійснення вказаних проплат на виконання договору відповідачем суду не надано.

При цьому, колегія суддів зазначає, що здійснений позивачем розрахунок суми основного боргу, з яким погодився суд першої інстанції, є арифметично невірним, з огляду на те, що за наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними було поставлено товар на загальну суму 15 017,88 грн., з яких 3 077,76 грн. за ТТН від 13.04.2013 року та 11 940,12 грн. за ТТН від 24.04.2013 року.

Таким чином, здійснивши розрахунок суми основного боргу відповідача перед позивачем, колегія суддів дійшла висновку, що він складає 12 817,88 грн. (15 017,88 грн. - 2 200,00 грн.).

Відповідно до ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на те, що строк оплати відповідно до даного договору настав, доказів оплати товару відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованою, однак, підлягає задоволенню частково у сумі 12 817,88 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем було також заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 937,47 грн. та 3% річних у сумі 217,78 грн., нарахованих на суму боргу окремо за накладними від 13.04.2013 року за період з 14.05.2013 року по 25.10.2013 року та за накладними від 24.04.2013 року за період з 25.05.2013 року по 01.10.2013 року.

Згідно частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина 4 статті 231 ГК України).

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Приписами статті 3 цього Закону визначено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до п. 7.4 договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період виникнення заборгованості від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Виходячи з вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та 3% річних, нарахованих на суму боргу, є правомірними.

Разом з тим, враховуючи, що заборгованість за товарно-транспортними накладними від 13.04.2013 року склала 3 077,76 грн., а за товарно-транспортними накладними від 24.04.2013 року - 11 940,12 грн., колегія суддів апеляційного господарського суду здійснивши власний розрахунок пені та 3% річних за заявлений позивачем період, з урахуванням здійснення відповідачем часткових оплат товару, встановила, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 751,65 грн. пені та 163,91 грн. 3% річних.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, у сумі 13 733,44 грн., з яких 12 817,88 грн. основного боргу, 751,65 грн. пені та 163,91 грн. 3% річних. В задоволенні іншої частини позовних вимог, а саме, у стягненні 4 665,36 грн. основного боргу, 185,82 грн. пені та 36,33 грн. 3% річних, колегія суддів відмовляє.

У відповідності до п. 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, у відповідності до частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Чумацький шлях» з підстав, викладених у ній, задоволенню не підлягає, однак, рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2014 року у справі №910/865/14 підлягає зміні, як таке, що прийняте при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із частковим задоволенням позову судові витрати за подання позовної заяви покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у зв'язку з залишенням апеляційної скарги відповідача без задоволення, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Чумацький шлях» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2014 року у справі №910/865/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2014 року у справі №910/865/14 змінити.

3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Чумацький шлях» (03151, м. Київ, вул. Мішина, 3, код ЄДРПОУ 30400117) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ростава» (01054, м. Київ, вул. Гоголівська, 8, код ЄДРПОУ 36684971) 12 817 (дванадцять тисяч вісімсот сімнадцять) грн. 88 коп. основного боргу, 751 (сімсот п'ятдесят одну) грн. 65 коп. пені, 163 (сто шістдесят три) грн. 91 коп. трьох процентів річних, та 1 346 (одну тисячу триста сорок шість) грн.19 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити».

4. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи №910/865/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

І.М. Скрипка