Рішення

від 13.05.2014 по справі 22-ц/796/4956/2014

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м . Київ, вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження №22-ц/796/4956/2014 Головуючий у першій інстанції: Неганова Н.В.

Справа №2607/10103/12 Доповідач у апеляційній інстанції: Шкоріна О.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2014 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого : судді Шкоріної О.І.,

суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.

при секретарі: Лужецькій І.С.

за участю: відповідача - ОСОБА_3

представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду м.Києва від 14 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: Головне управління юстиції в м. Києві про виділення частки у спільному майні подружжя, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_5 звернулась до суду з позовними вимогами до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: Головне управління юстиції в м. Києві, які під час розгляду справи уточнила, та просила визнати за нею право власності на 1/2 частину у спільному майні подружжя, а саме: на 1/2 частину гаражного боксу АДРЕСА_3, на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2, на 1/2 частину нежилого приміщення №18 (в літ. Б) в будинку АДРЕСА_5, на 1/2 частину нежилих приміщень та нежилих будівель площею 4 179,6 кв.м. (літ. Д, Е, Ж - 1516, 9 кв.м., літ. Б - 1647,2 кв. м., літ. В. - 34,7 кв. м., нежилі приміщення в літ. А - 980,8 кв.м.), що знаходяться по АДРЕСА_4, на 1/2 частину статутного капіталу приватного підприємства «Фірма «Відродження» (код ЄДРПОУ 16401416), що знаходиться по вул. Турівській, 32 в м. Києві.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 14 лютого 2014 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_5.

Визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину гаражного боксу АДРЕСА_3, на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 (загальна площа 51,8 кв.м., жила площа 30,3 кв.м.), па 1/8 частину нежилого приміщення та нежилих будівель площею 4 179,6 кв. м. (літ. Д, Е, Ж - 1516, 9 кв. м.; літ. Б - 1647,2 кв. м.; літ. В - 34,7 кв. м.; нежиле приміщення в літ. А - 980,8 кв. м.) по АДРЕСА_4, на 1/2 частину статутного капіталу приватного підприємства «Фірма «Відродження» (ідентифікаційний код 16401416).

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_5 скасувати та ухвалити в цій частині нове про відмову у задоволенні позовних вимог, в решті рішення залишити без змін..

В апеляційній скарзі послався на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.

В судове засідання ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та представник третьої особи двічі не з'явилися. будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили, у зв'язку з чим колегія суддів зважаючи на вимоги ч.2 ст.305 ЦПК України вважала можливим розглянути у їх відсутність.

ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_8 апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установлено судом, ОСОБА_9 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 31 серпня 1984 року, який було розірвано на підставі рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 27 липня 2005 року, що набрало законної чинності (т.1 а.с.211).

За час шлюбу ОСОБА_9 з позивачкою ОСОБА_5 придбано в 1994 році гаражний бокс АДРЕСА_3, в 1999 році квартиру АДРЕСА_2. За даними КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» право власності на гаражний бокс та квартиру зареєстровано за ОСОБА_9 ( т.2 а.с. 173, т.1 а.с.13).

Крім того, ОСОБА_9 з 1998 року засновник ПП «Фірма Відродження», що знаходиться по вул. Турівській, 32 в м.Києві, розмір статутного фонду ( капіталу) складає 236000 грн.. Дата державної реєстрації юридичної особи - 20 липня 1998 року ( т.1 а.с.232).

За ОСОБА_9 на праві власності зареєстровано нежиле приміщення та нежилі будівлі площею 4179,6 кв.м. (літ.Д.Е.Ж - 1516,9 кв.м., літ.Б-1647,2 кв.м., літ.В - 34,7 кв.м., нежиле приміщення в літ.А. -1516,9 кв.м.) по АДРЕСА_4, з яких 3/100 частини на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням комунальної власності м.Києва Київської міської державної адміністрації 26 листопада 2002 року, 1 /100 частина - на підставі рішення Подільського районного суду м.Києва від 31 жовтня 2002 року, 13/100 частини - на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням комунальної власності м.Києва 27 жовтня 2003 року, 50/100 частин - на підставі договору про задоволення вимог іпотеко держателя, посвідченого Першою державною нотаріальною конторою 20 жовтня 2004 року, р.№ 10-5214, договору поділу майна посвідченого Першою державною нотаріальною конторою 8 вересня 2005 року р.№ 2-4738 ( а.с.165,166, 167 т.1)..

7 грудня 2005 року ОСОБА_9 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_5 посилалася на те, що майно, яке придбано до 2005 року є спільним сумісним майном подружжя її та ОСОБА_9 і підлягає поділу в порядку ст.ст.60,70 СК України.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що майно придбане до 19 травня 2004 року ( часу оформлення заяви ОСОБА_5 в державі Ізраїль) є спільним майном ОСОБА_5 та ОСОБА_9 з тих підстав, що ОСОБА_9 у судовому порядку не визнавав його своєю особистою приватною власністю й фактично погодився з тим, що це майно є спільним майном подружжя, адже отримав від позивачки згоду відповідно до ст.65 СК України на його відчуження.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку.

Згідно із ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п.23 постанови № 11 від 21 грудня 2007 року «про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з»ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу ( статті 60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до частин 2,3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Як вже зазначалося раніше, шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 розірваний на підставі рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 27 липня 2005 року. 14 жовтня 2005 року в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 1051, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с.211 т.1).

Залишаючи в силі рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 27 липня 2005 року, яким розірваний шлюбі між ОСОБА_5 та ОСОБА_9, касаційний суд в своїй ухвалі зазначив, що відповідачка ОСОБА_5 не заперечувала проти розірвання шлюбу, що підтверджується заявою від 19 квітня 2004 року, посвідченою нотаріусом ОСОБА_11 у Кірят-ямі апостилем відповідно до Гаазької конвенції від 5 жовтня 1965 року, в якій зазначено, що вона має постійний вид на проживання з 11 січня 2000 року в Ізраїлі, спільне господарство з ОСОБА_9 не веде, а спільне проживання та фактичне збереження шлюбу неможливе; на час перегляду справи в апеляційному суді вказана заява є чинною та не спростована відповідачкою ОСОБА_5 ( справа розглядалася у травні 2012 року).

Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 13 травня 2013 року, залишеним без змін Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_5 із січня 2000 року фактично припинили шлюб.

ОСОБА_9 набув право власності на нежиле приміщення та нежилі будівлі площею 4179,6 кв.м. (літ.Д.Е.Ж - 1516,9 кв.м., літ.Б-1647,2 кв.м., літ.В - 34,7 кв.м., нежиле приміщення в літ.А. -1516,9 кв.м.) по АДРЕСА_4 протягом 2002-2004 років, тобто після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_5

Згідно із статтею 28 КпШС України, чинній на час придбання ОСОБА_9 нежилих приміщень, суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу власністю кожного із них

Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 13 травня 2013 року нежилі приміщення (літ.А), загальною площею 791,40 кв.м. в будинку АДРЕСА_4; частка нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці, яка складається з нежилих будівель: комплекс блок складів ( Д, Е, Ж) площею 1516,90 кв.м., головного виробничого комплексу (літ.Б) площею 1647,2 кв.м., гараж (літ.В) площею 34,7 кв.м., визнано майном, що належало особисто ОСОБА_9.

.За таких обставин, відсутні підстави вважати нежиле приміщення та нежилі будівлі спільною сумісною власністю ОСОБА_9 та ОСОБА_5, а тому висновок суду першої інстанції про включення цих приміщень до переліку об'єктів, які підлягають поділу, є необґрунтованим.

Не підлягає поділу і статутний фонд приватного підприємства «Відродження», оскільки з моменту передачі грошових коштів до статутного фонду - ці кошти є майном приватного підприємства, яке не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Колегія суддів також вважає, що висновок суду про підставність вимог ОСОБА_5 щодо поділу квартири АДРЕСА_2, придбаної в 1999 році, та гаражного боксу АДРЕСА_3, придбаного в 1994 році є необґрунтованим з огляду на наступне.

Згідно із ст.72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Згідно із ст.20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129,частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачка ОСОБА_3 в своїх поясненнях, які датовані 28 січня 2013 року посилалася на положення ст.72 СК України щодо пропуску позивачем строку позовної давності ( т.2 а.с.67).

Шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 розірваний 27 липня 2005 року Згідно відповіді ЖРЕО № 405 від 14 грудня 2012 року в квартирі АДРЕСА_2 , яка є власністю ОСОБА_9, ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_2 була зареєстрована з 19 жовтня 1999 року по 27 грудня 2005 року ( знята з реєстрації по рішенню суду) (т.2 а.с.104).

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, заяву ОСОБА_3 не врахував і дійшов невірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_5 в частині поділу квартири АДРЕСА_2. та гаражного боксу АДРЕСА_3.

За таких обставин вважати обґрунтованими висновки суду першої інстанції в частині задоволення вимог про поділ майна , немає підстав. В іншій частині рішення суду не оскаржується.

А тому рішення Подільського районного суду м.Києва від 14 лютого 2014 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа : Головне управління юстиції в м.Києві підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Керуючись ст. ст. 218, , 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Подільського районного суду м.Києва від 14 лютого 2014 року - в частині задоволення позовних вимог скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення , яким відмовити ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа : Головне управління юстиції в м.Києві у задоволенні вимог про визнання в порядку поділу спільного майна подружжя права власності на 1 / 2 частину гаражного боксу АДРЕСА_3, на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 (загальна площа 51,8 кв.м., жила площа 30,3 кв.м.), па 1/8 частину нежилого приміщення та нежилих будівель площею 4 179,6 кв. м. (літ. Д, Е, Ж - 1516, 9 кв. м.; літ. Б - 1647,2 кв. м.; літ. В - 34,7 кв. м.; нежиле приміщення в літ. А - 980,8 кв. м.) по АДРЕСА_4, на 1/2 частину статутного капіталу приватного підприємства «Фірма «Відродження» (ідентифікаційний код 16401416).

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: