Рішення

від 27.05.2014 по справі 910/23476/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2014 р.Справа № 910/23476/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Лук'яненко Ю.Ю.

розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства Кореїзської Селищної Ради "Житлово-експлуатаційна організація "Кореїз", смт. Кореїз до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Технологія", м. Харків про розірвання договору та стягнення коштів за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

03 грудня 2013 року позивач - Комунальне підприємство Кореїзської Селищної Ради "Житлово-експлуатаційна організація "Кореїз", звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Технологія" про розірвання договору поставки № 1, укладеного 11.07.2013 р. між позивачем та відповідачем; стягнення заборгованості в розмірі 24 849,36 грн., а також просив суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2867,50 грн.

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору щодо поставки оплаченого позивачем товару на суму 24 849,36 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06 грудня 2013 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 20 січня 2014 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20 січня 2014 року справу № 910/23476/13 передано за підсудністю до господарського суду Харківської області.

Перебуваючи в провадженні господарського суду Харківської області справа неодноразово відкладалась.

13 лютого 2014 року через канцелярію суду листом вх.№ 5181 від 13.02.2014 р. представник позивача просив суд розглядати справу за відсутності представника позивача. Вказаний лист було долучено судом до матеріалів справи. Відповідне клопотання позивача було відхилене ухвалою суду від 18 лютого 2014 року.

31 березня 2014 року через канцелярію суду від представника позивача факсом надходили письмові пояснення по справі (вх.№ 10636 від 31.06.2014 р.), які були долучені судом до матеріалів справи.

16 квітня 2014 року через канцелярію суду від представника позивача надійшли письмові пояснення (вх.№ 13113 від 16.04.2014 р.) з доданими до них документами, які також були долучені судом до матеріалів справи.

26 травня 2014 року через канцелярію суду від представника позивача факсом надійшли додаткові пояснення по справі (вх.№17339 від 26.05.2014 р.), які суд долучив до матеріалів справи.

Позивач свого уповноваженого представника в судові засідання не направляв, свою правову позицію, викладену у позовній заяві підтримав у вказаних вище поясненнях по справі та додаткових поясненнях по справі.

Відповідач свого уповноваженого представника в судові засідання також не направляв, витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Судом перевірено адресу відповідача: згідно з наданого витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 15 січня 2014 року, місцезнаходження відповідача - 61052, Харківська область, місто Харків, Ленінський район, вулиця Котлова, будинок 67, саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи. Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Направлені відповідачу на визначену в ЄДРПОУ адресу процесуальні документи повертались до суду з відміткою пошти про закінчення терміну зберігання (а.с. 69-73, 81-90, 106-110).

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (п.п. 3.9, 3.9.1) розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду (пункт 2 частини другої статті 111-10 ГПК).

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд вважає, що сторони повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, але відповідач не з'являвся у засідання суду, водночас судом вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судових засідань та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 27.05.2014 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

11 липня 2013 року між позивачем (як замовником) та відповідачем (як постачальником) було укладено договір поставки № 1 (далі - "договір поставки"), у відповідності до умов якого (п. 1.1) позивач зобов'язується передати у встановлений строк у власність відповідача товар, в асортименті, кількості та за цінами, відповідно до накладної, що надається до цього договору і є його невід'ємною частиною, а позивач зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його(а.с. 31).

Відповідно до п. 2.3 договору поставки сума договору визначається сторонами та становить 63 896,40 грн., в тому числі ПДВ 10 649,40 грн.

Згідно п. 3.1 договору поставки позивач здійснює оплату товару відповідачу з моменту поставки товару на підставі виставлених рахунків - фактур.

Пунктом 3.2 договору поставки сторони погодили, що оплата товару здійснюється протягом 15 банківських днів після його поставки.

Датою поставки є дата, коли товар був переданий у власність позивача в місці поставки, що підтверджується відповідними документами (товарно-транспортними накладними, актами приймання-передачі) (п. 4.2 договору поставки).

Договором поставки (п. 4.3) сторони погодили, що зобов'язання відповідача щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товарів у власність замовника у місці поставки та підписання відповідних документів (товарно-транспортних накладних, актів приймання-передачі тощо).

Відповідач зобов'язується поставити товар протягом 10 календарних днів з дати укладання специфікації до договору на кожну поставку окремо (п. 4.1 договору поставки).

Пунктом 5.2 договору поставки сторони передбачили, що у зв'язку з тим, що неможливо наперед визначити асортимент та кількість кожної позиції товару, відповідні умови визначатимуться за узгодженням із позивачем безпосередньо перед замовленням, та відображатимуться у заявці замовника, видатковій накладній та у рахунку-фактурі.

Відповідно до п. 5.1 договору передача товару здійснюється частинами, кількість зазначається в накладних та інших супровідних документах, які є невід'ємною частиною договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 11 липня 2013 року відповідач виставив позивачу рахунок на оплату (а.с. 34) на суму 63 896,40 грн.

На підставі вказаного рахунку та на виконання умов договору поставки 11 липня 2013 року позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у сумі 24849,36 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 271 від 11.07.2013 р. (а.с. 35).

Як стверджує позивач, відповідач, в порушення умов договору поставки, не здійснив поставки товару.

З огляду на викладені обставини, листом від 30 серпня 2013 року вих.№ 1258 (а.с. 36) позивач просив відповідача повернути сплачені на підставі договору поставки грошові кошти в розмірі 24849,36 грн.

Згідно наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 37), відповідач отримав вказаний вище лист-вимогу позивача про повернення сплачених ним за товар коштів - 12 вересня 2013 року.

Позивач стверджує, що відповідач сплачені за непоставлений товар кошти не повернув, що і зумовило звернення до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

На виконання своїх зобов'язань за договором поставки, 11 липня 2013 року позивач оплатив відповідачу вартість товару на загальну суму 24849,36 грн.

Досліджуючи питання виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки, суд зазначає наступне.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, в договорі поставки (п.п. 4.1, 5.2) сторони домовились, що кількість та асортимент товару визначається за замовленням позивача та зазначається, зокрема, у рахунку-фактурі. Обумовлений сторонами товар поставляється відповідачем позивачу протягом 10 календарних днів з дати укладання специфікації до договору на кожну поставку окремо.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).

Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції (ч. 1 ст. 255 ЦК України).

Обставини справи свідчать, що сторони досягли домовленості про кількість, асортимент та вартість товару - 11 липня 2013 року (рахунок від 11.07.2013 р. а.с. 34).

Таким чином, з огляду на положення вказаних вище норм чинного законодавства та умов договору поставки, відповідач мав поставити позивачу товар в строк - до 22 липня 2013 року.

Як стверджує позивач, відповідач в обумовлений договором поставки строк товар не поставив.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надані докази поставки позивачу товару обумовленого договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання взятих на себе за договором поставки зобов'язань щодо поставки товару.

Відповідно д ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надані докази повернення позивачу сплаченої ним (як попередньої оплати за товар) грошової суми в розмірі 24849,36 грн.

З огляду на наведене, враховуючи здійснення позивачем попередньої оплати за товар на суму 24849,36 грн., прострочення відповідачем поставки товару, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 24849,36 грн.

Розглядаючи позовні вимоги в частині розірвання договору поставки, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Договір поставки (п. 11.1) набрав чинності з моменту його підписання та діяв до 31 грудня 2013 року.

Як зазначалось вище, позивач звернувся до господарського суду міста Києва із позовом, який є предметом розгляду у даній справі - 03 грудня 2013 року, тобто в період дії спірного договору поставки.

Втім, в період розгляду даної справи господарським судом Харківської області строк дії договору поставки сплинув. В матеріалах справи відсутні, а позивачем не надані докази погодження між сторонами додаткової угоди про продовження строку дії договору поставки.

Таким чином, з 01 січня 2014 року (після звернення позивача до суду з позовом у даній справі та підчас розгляду судом даної справи) договорі поставки припинив свою дію.

Пунктом 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України визначено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З приводу вказаної підстави припинення провадження у справі Пленум Вищого господарського суду України у своїй Постанові від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (п. 4.4) роз'яснив, під припиненням існування предмета спору слід розуміти, наприклад, сплату суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо.

Припинення провадження на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України можливе, якщо між сторонами у зв'язку з припиненням існування предмета спору не залишилося неврегульованих питань.

Встановлені судом обставини справи свідчать, що предмет спору (договір поставки № 1 від 11 липня 2013 року) припинив своє існування під час розгляду даної справи.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що між сторонами не залишолось неврегульованих питань з приводу чинності договору поставки № 1 від 11 липня 2013 року.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для припинення провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання договору поставки № 1 від 11 липня 2013 року, укладеного між позивачем та відповідачем, на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 ГПК України оскільки спір виник з вини відповідача,то суд покладає судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2867,50 грн. на відповідача.

На підставі викладеного, відповідно до ст. 175 ГК України, ст.ст. 599, 655, 692 ЦК України та керуючись ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 80, 86 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Припинити провадження у справі в частині розірвання договору поставки № 1 від 11.07.2013 року, укладеного між Комунальним підприємством Кореїзської Селищної Ради "Житлово-експлуатаційна організація "Кореїз" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Технологія"

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер - Технологія" (61052, Харківська область, м. Харків, вул. Котлова, буд. 67, код ЄДРПОУ 38652098) на користь Комунального підприємства Кореїзської селищної ради "Житлово - експлуатаційна організація «Кореїз» (98670, Автономна республіка Крим, м. Ялта, смт. Кореїз, вул. Маяковського, буд. 16, код ЄДРПОУ 05450896) 24849,36 грн. суми передоплати, судовий збір в розмірі 2867,50 грн.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Повне рішення складено 30.05.2014 р.

Суддя О.О. Ємельянова