Рішення

від 26.05.2014 по справі 910/7774/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7774/14 26.05.14

За позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кронус Ойл"

про зобов'зання виконати умови договору.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від прокурора: Шекшеєва В.С. (посвідчення від 26.02.2013);

від позивача: Кривошея Д.А. (за довіреністю від 29.10.2013);

від відповідача: не з'явилися.

У судовому засіданні 26 травня 2014 року, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

24.04.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява №10/2/3-26870-14 від 23.04.2014 заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кронус Ойл"про зобов'зання виконати умови договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2014 суддею Цюкало Ю.В, прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 26.05.2014.

В судове засідання, призначене на 26.05.2014, з'явився прокурор та представник позивача, надали усні пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

За приписами ст. 65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п. 11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ст.29 Цивільного кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 4 ст. 89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Наразі, всю судову кореспонденцію було направлено за адресою відповідача, що зазначена у позовній заяві та повністю узгоджуються з відомостями з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача прокурора, суд, -

ВСТАНОВИВ:

14.08.2013 між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кронус Ойл» (далі за текстом - ТОВ «Кронус Ойл») було укладено Договір №286/1/13/18 про постачання для державних потреб палива рідинного, газу та олив мастильних для техніки спеціального призначення за кошти державного бюджету України.

Відповідно до п.1.1. Договору відповідач зобов'язався поставити у строк до 25.12.2013 військовим частинам (складам, базам, центрам пального) Міністерства оборони України 1250 тонн дизельного палива на загальну суму 14 750 250 грн., а позивач прийняти його і оплатити.

Процесуальний позивач в позовній заяві наголошує на тому, що станом на час звернення до суду відповідач свої зобов'язання щодо постачання позивачу 1250 тонн пального на загальну суму 14 750 250 грн. не виконав.

Згідно зі ст. 121 Конституції України прокуратура покликана захищати інтереси держави і шляхом звернення до суду з позовом реалізовує ці повноваження.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оборону України» та п.1 Положення про Міністерство оборони України (Указ Президента України від 06.04.2011 №406/2011) Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади та військового управління у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

На підставі вищевикладеного заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд зобов'язати ТОВ «Кронус Ойл» виконати умови Договору та поставити Міністерству оборони України 1 250 тонн дизельного палива вартістю 14 750 250 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2014 суд зобов'язував відповідача надати письмовий відзив на позов із зазначенням доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини, та нормативно-правове обґрунтування своїх заперечень. Однак, всупереч вимог суду відповідач відзив до суду не надав та не надіслав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.08.2013 між Міністерством оборони України (замовник) та ТОВ «Кронус Ойл» (постачальник) було укладено Договір №286/1/13/18 про постачання для державних потреб палива рідинного та газу; олив мастильних, для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України).

Пунктом 1.1. вказаного Договору передбачено, що постачальник зобов'язується постачати у 2013 році для потреб Міністерства оборони України пально-мастильні матеріали згідно Специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з специфікацією (паливо дизельне Л-0,05-62 до 25.12.2013 включно, 1 250 тонн, загальною сумою 14 750 250,00 грн.).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Також, п.3.1. Договору визначено, що ціна Договору, що підлягає оплаті становить 14 750 250,00 грн., у тому числі податок на додану вартість, вартість вантажних робіт в місцях завантаження та транспортні витрати.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що розрахунок за фактично поставлену продукцію здійснюється протягом 30 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів, передбачених цим Договором.

У відповідності до п.5.1. Договору, продукція постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкортермс» у редакції 2010 року згідно з встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт та збереження в межах термінів установлених діючими технічними умовами.

Згідно з п.5.2. Договору,постачання продукції одержувачем замовника здійснює постачальник виключно за номенклатурою, у кількостях, в строки та за адресами, що зазначені в рознарядках Міністерства оборони України.

Крім того, п.6.3. Договору передбачено, що постачальник зобов'язаний забезпечити постачання продукції у строки, встановлені Договором; забезпечити постачання продукції, якість якої відповідає умовам, установлених розділом II Договору; надати продукцію для приймання одержувачу замовника разом з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти продукцію на умовах цього Договору.

Відповідно до п.10.1. Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами і діє до 31.12.2013 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Як вбачається з позовних матеріалів, спір у справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем перед позивачем зобов'язання по поставці продукції.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З Договору вбачається, що строк виконання договору в частині поставки продукції в обсязі 1250,00 тонн дизельного палива отримувачем замовника за вказаними у рознарядці (Додаток 2 до Договору) адресами до 25.12.2013.

Позивач стверджує, що ТОВ «Кронус Ойл» взятих на себе згідно Договору зобов'язань по поставці дизельного палива до 25.12.2013 не виконало, а відповідач доказів на спростування таких тверджень суду не надав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору, Міністерством оборони України направлялись листи №28617/6638 від 20.11.2013 та №286-7-7189 з вимогою виконання договірних зобов'язань ТОВ «Кронус Ойл».

Однак, на вказані листи позивача з вимогами виконати договірні зобов'язання щодо постачання дизпалива за Договором, відповідач відповіді не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачем належними доказами доведено прострочення виконання відповідачем зобов'язання за Договором.

Однак, відповідачем не надано належних доказів, які спростовували б обставини, викладені у позовній заяві, а також не надано доказів виконання зобов'язань.

Також, в матеріалах справи відсутні встановлені сторонами у п. 4.2 Договору документи, які б свідчили про виконання відповідачем поставки позивачу продукції на виконання взятих зобов'язань за Договором.

Пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що способами захисту прав та інтересів може бути примусове виконання обов'язку в натурі.

За таких обставин, невиконання відповідачем покладених на нього зобов'язань за Договором дає прокурору право на захист порушення прав позивача шляхом спонукання відповідача до виконання обов'язку, відповідно до приписів п. 5 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Станом на день розгляду спору відповідач поставку продукції не довів, тому вимогу прокурора про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання на умовах Договором необхідно визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Кронус Ойл" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 26, оф. 62, ідентифікаційний код 36520539) передати Міністерству оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022) 1 250 тонн дизельного палива на загальну суму 14 750 250 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кронус Ойл" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 26, оф. 62, ідентифікаційний код 36520539) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 73 080,00 грн. (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 02.06.2014.

Суддя Ю.В. Цюкало