Рішення

від 29.05.2014 по справі 911/1225/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2014 р. Справа № 911/1225/14

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецхімагро»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Авангард»

про стягнення 87 177,72 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Виноградська О.Б. (довіреність №25/06 від 25.06.2013);

від відповідача: не з'явилися.

секретар судового засідання: Жиленко Е.В.

Обставини справи:

07.04.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецхімагро» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою б/н від 31.01.2014 (вх. №1314/14) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Авангард» (далі - відповідач) про стягнення 87 177,72 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №75-12 від 28.11.2012, а саме щодо оплати вартості поставленого товару.

В результаті чого просить суд стягнути з відповідача 52 233,60 грн. - суму основного боргу, 7 048,74 грн. - пені та 27 895,38 грн. - штрафу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.04.2014 порушено провадження по справі та призначено її до розгляду на 24.04.2014.

24.04.2014 через канцелярію суду представник відповідача подав заяву б/н від 24.04.2014 (вх. №7684/14), в якому просить суд перенести розгляд справи №911/1225/14 на 15.05.2014 та заяву б/н від 24.04.2014 (вх. №7685/14), в якій просить суд ознайомитися з матеріалами справи №911/1225/14.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.04.2014 розгляд справи, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України, було відкладено на 29.05.2014.

27.05.2014 через канцелярію господарського суду київської області представник позивача подав супровідним листом документи витребувані ухвалою від 07.04.2014.

У судовому засіданні 29.05.2014 представник позивача підтримав вимоги викладені в позовній заяві /н від 31.01.2014 (вх. №1314/14 від 07.04.2014) та подав копію банківської виписки по особовим рахункам ф.281 за 26.05.2014, з якої вбачається, що 26.05.2014 відповідачем оплачено 500,00 грн. заборгованості.

У судове засідання 29.05.2014 р. представник відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, не з'явився, про причину неявки суд не повідомив.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору .

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, належно повідомленого про дату, час та місце судового засідання.

Крім того, у зв'язку з неподанням відповідачем на вимогу суду відзиву на позов, суд на підставі ст.75 ГПК України вважає за можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні 29.05.2014 року господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника позивача, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

28.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецхімагро» (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Авангард» (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір поставки №75-12 (далі-договір), відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язується передати (поставити) у встановлений цим договором строк м'ясо-кісткове борошно, надалі - товар, у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму, передбачену цим договором.

Відповідно до п.1.2. договору поставка товару здійснюється окремими партіями. Кількість товару, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру, загальна вартість партії товару визначаються у рахунках-фактурах, які погоджуються сторонами.

Згідно п.2.2 договору одночасно з товаром постачальник зобов'язується передати покупцю документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром, а саме рахунок-фактура, видаткова накладна, податкова накладна, якісне посвідчення. Цей перелік документів є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Постачання товару і його прийняття оформлюються у видатковій накладній, що підписується уповноваженими представниками сторін. Повноваження представника покупця повинні бути підтверджені дорученням (п.3.6. договору).

Пунктом 10.1. договору зазначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання. Закінчення строку дії договору не звільняє винувату сторону від відповідальності за його виконання.

Як встановлено господарським судом, на виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецхімагро» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Авангард» товар-соєву макуху на суму 106 233,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рахунку-фактури №СФ-0000046 від 19.03.2013 та видатковою накладною №РН-0000043 від 19.03.2013, які підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача, підписи яких скріплені печатками товариств, а також довіреністю №44 від 19.03.2013 на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Копії зазначених вище документів містяться в матеріалах справи, оригінали оглянуто в судовому засіданні.

Дослідивши умови договору та подані сторонами документи, господарський суд встановив, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару.

Однак, відповідач, в порушення умов договору, свої зобов'язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково про, що свідчить акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2013 по 03.09.2013 підписаний обома сторонами та скріплений печатками.

Так на момент звернення із позовом до суду товар поставлений за видатковою накладною №РН-0000043 від 19.03.2013 повністю оплачений не був. Залишок заборгованості становив 52 233,60 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Ціна товару, який входить у партію поставки, остаточно узгоджується сторонами в рахунку-фактурі. Зміна остаточно узгодженої сторонами ціни товару після його поставки покупцю не допускається (п.6.1. договору).

Пунктом 6.3. договору зазначено, що загальна сума даного договору визначається сумою вартостей всіх окремих поставок на підставі видаткових накладних продавця в період дії даного договору.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до п.7.1 договору оплата товару здійснюється покупцем на умовах відстрочки платежу шляхом перерахування 100% вартості поставленого товару на поточний рахунок постачальника протягом 21-ого банківського дня з моменту поставки товару.

Також позивачем надано банківська виписка від 28.05.2014, які підтверджують факт часткового погашення суми боргу відповідачем в розмірі 500,00 грн.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов'язань за договором щодо оплати отриманого товару в повному обсязі та враховуючи здійснення часткового погашення відповідачем заборгованості після звернення позивача з позовом до суду, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню частково, а саме у сумі 51 733, 60 грн.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі у справі, якщо відсутній предмет спору.

В частині стягнення 500,00 грн. провадження підлягає припиненню, у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Крім того, позивач заявив позовну вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 7 048,74 грн.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором .

При цьому, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України , що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.1 договору зазначено, що у разі прострочення грошового зобов'язання за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на період такого прострочення, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Господарський суд, здійснивши власний розрахунок пені за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», встановив, що розрахунок пені є арифметично невірним та складає 7 031,75 грн.

Таким чином, в частині стягнення на користь позивача суми 16,99 грн. суд відмовляє (7048,74-7031,75=16,99).

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у сумі 27 895,38 грн.

Статтями 193, 199 ГК України, частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено частиною 1 статті 216 та частиною 1 статті 546 ЦК України.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 8.3 договору зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 5 (п'яти) відсотків від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен місяць прострочення. Штраф за перший місяць прострочення сплачується в повному обсязі незалежно від дати настання прострочення грошового зобов'язання. Штрафні санкції за наступні місяці починаються з першого числа місяця.

Також суд зазначає, що в разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій (частина 1 статті 233 ГК України). Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, закріплено в пункті 3 частини 1 статті 83 ГПК України.

Дана правова позиція викладена в науковому висновку члена науково-консультативної ради при Верховному суді України, доктора юридичних наук, професора, головного співробітника НДІ приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України у справі № 908/43/13-г за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК» до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Рома, ЛТД» про стягнення 286375,59 грн.

Відповідно до п. 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У зазначеній нормі ГПК України йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки (абз. 4 п 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18).

Також пунктом 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Перевіривши нарахований позивачем розмір штрафу господарський суд дійшов висновку, що він є математично вірним.

Проте, його розмір є надмірно великим і не спів розмірним із розміром неоплаченої заборгованості, тому позовна вимога про стягнення штрафу підлягає задоволенню частково у розмірі 14 000,00 грн.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на те, що відповідач не подав докази, що підтверджують виконанням ним своїх зобов'язань, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є правомірними, документально підтвердженими, відповідачем не спростованими, однак, у зв'язку з допущеними позивачем помилками при здійсненні розрахунку, позов підлягає задоволенню частково, а саме у сумі 72 765,35 грн., з яких 51 733, 60 грн. основного боргу, 7 031,75 грн. пені та 14 000,00 грн. штрафу.

В іншій частині позову, а саме в стягненні 16,99 грн. пені та 13 895, 38 грн.. штрафу суд відмовляє.

В частині стягнення 500,00 грн. провадження підлягає припиненню, у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Як роз'яснено у п. 4.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

З огляду на викладене та враховуючи, що спір виник з вини відповідача, судовий збір відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України покладається повністю на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Авангард» (08523, Київська обл., Фастівський район, село Мала Снітинка, вулиця Гагаріна, будинок 150, ідентифікаційний код: 38070729) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецхімагро» (03022, м. Київ, вулиця Сумська, будинок 3, ідентифікаційний код: 36958795) 51 733 (п'ятдесят одну тисячу сімсот тридцять три) грн. 60 коп. основного боргу, 7 031 (сім тисяч тридцять одну) грн. 75 коп. пені, 14 000 (чотирнадцять тисяч) грн. 00 коп. штрафу та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Провадження в частині стягнення 500 (п'ятсот) грн. 00 коп. припинити.

5. Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.М. Антонова

Повне рішення складено 30.05.2014