Рішення

від 12.05.2014 по справі 914/540/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2014 р. Справа № 914/540/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське АТП-14631», м.Львів;

до відповідача-1: Департаменту розвитку інфраструктури, дорожнього господарства та паливно-енергетичного комплексу Львівської обласної державної адміністрації, м.Львів;

до відповідача-2: Публічного акціонерного товариства «Львівське АТП 14630», м.Львів;

про визнання недійсним договору та визнання права здійснення пасажирських перевезень на маршруті

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Юрків М.Г.

Представники:

від позивача: Андрес О.В., представник (довіреність №10-1113 від 01.11.2013 р.);

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Петровський Ю.І., представник (довіреність від 26.02.2014р.);

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське АТП-14631», м.Львів до Департаменту розвитку інфраструктури, дорожнього господарства та паливно-енергетичного комплексу Львівської обласної державної адміністрації, м.Львів та Публічного акціонерного товариства «Львівське АТП 14630», м.Львів про визнання недійсним договору та визнання права здійснення пасажирських перевезень на маршруті.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 19.02.2014р. призначив розгляд справи на 03.03.2014р. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду. За клопотанням представників сторін строк вирішення спору був продовжений.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що позивач на підставі договору №16/13 про організацію перевезень на автобусному маршруті загального користування від 29.07.2013р., укладеного з відповідачем-1, здійснює пасажирські перевезення на автобусному маршруті загального користування № 790 Львів АВ - Моршин АС. Згідно з п. 1 та п. 4.1 Договору №16/13 такий укладено на період з 01.08.2013р. до 11.03.2017р. В той же час, 07.02.2014р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір №2/14 про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, предметом якого є організація пасажирських перевезень на автобусному маршруті № 790 Львів - Моршин, зі строком дії до 11.03.2017р., тобто на тому ж самому маршруті, що обслуговується позивачем.

Договір №2/14 від 07.02.2014р. укладений на підставі наказу відповідача-1 №4 від 06.02.2014 року, яким введено в дію протокол засідання конкурсного комітету від 05.02.2014 року №2. На думку позивача, вказаний наказ не відповідає вимогам закону, оскільки прийнятий з порушенням порядку, передбаченого Законом України "Про автомобільний транспорт" та за відсутності підстав для розірвання договору.

Відповідно до п. 3.1 договору № 16/13 від 29.07.2013р. договір може бути розірвано однією із сторін в односторонньому порядку. Сторона, яка є ініціатором розірвання договору, попереджає іншу сторону про розірвання не менш як за 30 днів. Договір вважається розірваним із спливом 30 денного строку з моменту отримання такого повідомлення другою стороною.

Позивач стверджує, що повідомлення про розірвання договору № 16/13 від 29.07.2013р. у встановленому цим договором порядку не одержував, а відтак зазначений договір є діючим. Таким чином, на думку позивача, відповідач-1, укладаючи оспорюваний договір з відповідачем-2, фактично розірвав договір №16/13 від 29.07.2013р., укладений з позивачем, та заперечив право останнього здійснювати пасажирські перевезення на автобусному маршруті загального користування №790 Львів АВ - Моршин АС, у зв'язку з чим порушив права та законні інтереси позивача, які підлягають судовому захисту.

Відтак, позивач просить визнати недійсним договір №2/14 про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування від 07.02.2014 року, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2, та визнати за позивачем право здійснювати пасажирські перевезення на автобусному маршруті загального користування №790 Львів АВ - Моршин АС на підставі договору № 16/13 про організацію перевезень на автобусному маршруті загального користування від 29 липня 2013р.

Відповідач-1 проти позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема відповідач зазначив, що частиною 4 п. 12 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування встановлено, що конкурсний комітет приймає рішення про недопущення до участі в конкурсі автомобільного перевізника, який не має достатньої кількості транспортних засобів для виконання перевезень, затвердженої обов'язковими умовами конкурсу, та перевезень, які повинні виконуватися відповідно до чинних договорів (дозволів). Достатня кількість транспортних засобів визначається як кількість автобусів, необхідних для виконання перевезень, та кількість резервних транспортних засобів, яка становить 10 відсотків для міського, приміського сполучення та 20 відсотків для міжміського сполучення.

Приховавши зазначену інформацію перевізник був допущений до участі в конкурсі та з врахуванням відповідних судових рішень про перерахунок балів в подальшому визнаний переможцем конкурсу та з ним укладені договори про організацію перевезень на маршруті №790 Львів АВ -Моршин АС.

Як зазначив відповідач-1, позивач приховав інформацію про те, що окремі транспортні засоби позивача здійснюють перевезення на міжнародних маршрутах, що в результаті призвело до викривлення та спотворення реальної кількості балів перевізником. Враховуючи, що перевізник подав недостовірну інформацію, в силу вимог підпункту 3 та підпункту 4 п. 55 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування організатор (відповідач-1) мав право достроково розірвати договір з таким перевізником, та укласти договір з автомобільним перевізником, який за результатами конкурсу визнаний таким, що зайняв друге місце.

На підставі вищенаведеного відповідач-1 вважає вимоги позивача безпідставними та необгрунтованими.

Відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечив, через канцелярію суду подав клопотання про припинення провадження у справі. На думку відповідача-2 провадження у даній справі в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування від 07.02.2014, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст.80 ГПК України, оскільки предметом даного спору є визнання недійсним договору, який по своїй правовій природі є адміністративним, а не господарським, у зв'язку з чим спір щодо нього не підлягає вирішенню господарським судом.

Згідно із ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

На думку відповідача-2 оспорюваний договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування від 06.11.2013р. є адміністративним, оскільки наділений ознаками адміністративного договору.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

ТОВ «Львівське АТП-14631» (позивач) на підставі договору № 16/13 про організацію перевезень на автобусному маршруті загального користування від 29 липня 2013р., укладеного з Департаментом житлово-комунального господарства, розвитку інфраструктури та паливно-енергетичного комплексу Львівської обласної державної адміністрації (відповідач-1), здійснює пасажирські перевезення на автобусному маршруті загального користування №90 Львів АВ - Моршин АС.

Згідно з п. 1 та п. 4.1 вказаного договору, останній укладено на період з 01.08.2013р. до 11.03.2017р.

Водночас 07.02.2014р. між відповідачем-1 та Публічним акціонерним товариством «Львівське АТП-14630» (відповідач-2) було укладено договір №2/14 про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, предметом якого є організація пасажирських перевезень на автобусному маршруті № 790 Львів - Моршин, зі строком дії до 11.03.2017р.

Як вбачається з тексту договору №2/14 від 07.02.2014р., останній укладений на підставі наказу Департаменту розвитку інфраструктури, дорожнього господарства та паливно-енергетичного комплексу №4 від 06.02.2014 року, яким введено в дію протокол засідання конкурсного комітету від 05.02.2014 року №2.

Наказом Департаменту розвитку інфраструктури, дорожнього господарства та паливно-енергетичного комплексу Львівської обласної державної адміністрації №4 від 06.02.2014р. "Про визначення переможців конкурсу" було введено в дію рішення конкурсного комітету від 05.02.2014 року (Протокол №2), яким розірвано договір з позивачем на маршруті №790 Львів-Моршин та визначено переможцем конкурсу на зазначеному маршруті ПАТ "Львівське АТП-14630", з яким укладено договір терміном дії з 07.02.2014 року по 11.03.2017 року.

Розпорядженням Голови Львівської обласної державної адміністрації від 30.04.2014р. №143/0/514 скасовано наказ Департаменту розвитку інфраструктури, дорожнього господарства та паливно-енергетичного комплексу Львівської обласної державної адміністрації №4 від 06.02.2014р. "Про визначення переможців конкурсу".

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту в Україні визначені Законом України "Про автомобільний транспорт".

Відповідно до статті 7 Закону України "Про автомобільний транспорт" організація пасажирських перевезень покладається, зокрема, на приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території області, на обласні державні адміністрації.

Згідно із ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» обласні державні адміністрації формують у приміському та міжміському сполученні мережу автобусних маршрутів загального користування, що не виходять за межі території області, та здійснюють в межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території.

Згідно із ч. 3 ст. 35 вказаного Закону перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 44 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах.

Відповідно до ч. 5 ст. 44 вищезгаданого Закону договір із переможцем конкурсу (або дозвіл) органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування укладають (або надають) на термін від трьох до п'яти років.

Визначення переможця конкурсу на здійснення перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, а також укладення та розірвання відповідних договорів, врегульовані постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 року №1081 "Про затвердження Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування".

Так, відповідно до пункту 1 Порядку останній визначає процедуру підготовки та проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування (далі - конкурс) і є обов'язковим для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами (організаціями), залученими на договірних умовах для організації забезпечення проведення конкурсів, конкурсними комітетами та автомобільними перевізниками.

Додатком 4 до Порядку визначено перелік показників нарахування балів за системою оцінки пропозицій перевізників-претендентів. Згідно з даним додатком відповідна кількість балів нараховується, зокрема, за сумарну пасажиромісткість автобусів (не нижче ЄВРО-2), які є власністю, співвласністю перевізника або взяті у лізинг для відповідного виду перевезень, місць, строку експлуатації автобусів (повних років з року виготовлення).

Таким чином, від транспортних засобів, які заявлені на участь у конкурсі, залежить сумарна кількість балів, отриманих перевізником.

Відповідно до підпункту 3 п. 55 Порядку, організатор має право достроково розірвати договір (позбавити дозволу) з автомобільним перевізником у разі:

- порушення ним умов договору (дозволу). У такому разі для роботи на маршруті призначається автомобільний перевізник, який за результатами конкурсу визнаний таким, що зайняв друге місце, на строк до закінчення дії договору (дозволу), який було розірвано (позбавлено), а в разі його відмови чи відсутності - призначати до проведення конкурсу іншого автомобільного перевізника один раз на строк не більш як три місяці;

- надходження від органів виконавчої влади письмової інформації, що підтверджує факт подання ним недостовірної інформації;

- порушення ним умов договору (дозволу) під час виконання перевезень на маршруті як перевізника, який за результатами конкурсу визнаний таким, що зайняв друге місце.

Підпунктом 4 п.55 Порядку встановлено, що організатор має право укласти договір (видати дозвіл) з автомобільним перевізником, який за результатами конкурсу визнаний таким, що зайняв друге місце, у разі настання обставин, що передбачені абзацом третім підпункту 3 цього пункту на строк дії договору (дозволу), який було розірвано.

Як стверджує відповідач-1, позивач для участі у конкурсі подав недостовірну інформацію, зокрема приховав той факт, що позивач здійснював регулярні перевезення в період лютий-березень 2012 року на міжнародних маршрутах, а відтак, не має достатньої кількості транспортних засобів для виконання перевезень, затверджених обов'язковими умовами конкурсу, та перевезень, які повинні виконуватися відповідно до чинних дозволів. У зв'язку з цим, в силу вимог підпункту 3 та підпункту 4 п. 55 Порядку організатор має право достроково розірвати договір (позбавити дозволу) такого перевізника, та укласти договір (видати дозвіл) автомобільному перевізнику, який за результатами конкурсу визнаний таким, що зайняв друге місце.

Із вказаними доводами відповідача-1 суд погодитись не може з огляду на наступне.

Як вбачається із долучених до матеріалів справи доказів, позивач подав заяву на конкурс та всі необхідні документи у відповідності до п.п. 3 п. 29 Порядку. Комплектність поданих документів в міру їх надходження перевіряє організатор.

Пунктом 37 Порядку передбачено, що достовірність інформації, викладеної в заяві та документах, визначених пунктом 29 цього Порядку, перевіряється організатором та/або робочим органом не пізніше ніж за два дні до дати проведення конкурсу.

Згідно п. 32 Порядку до заяви автомобільного перевізника додається анкета за формою згідно з додатком 5, в якій передбачаються питання, що будуть враховані під час перевірки достовірності відомостей, що містяться у документах для участі в конкурсі, та під час підрахунків за бальною системою оцінки пропозицій перевізників-претендентів.

В анкеті, що подавалася позивачем на конкурс по маршруту №790 Львів-Моршин, кількість та комплектність автобусів, що пропонувалися на конкурс, повністю відповідала п.п. 4 п. 12 Порядку, що спростовує інформацію, про яку йшлося на засіданні конкурсного комітету 05.02.2014 року.

Так, п.п. 4 п. 12 Порядку передбачено, що конкурсний комітет приймає рішення про недопущення до участі в конкурсі автомобільного перевізника, який не має достатньої кількості транспортних засобів для виконання перевезень, затвердженої обов'язковими умовами конкурсу, та перевезень, які повинні виконуватися відповідно до чинних договорів (дозволів).

Достатня кількість транспортних засобів визначається як кількість автобусів, необхідних для виконання перевезень, та кількість резервних транспортних засобів, яка становить 10 відсотків для міського, приміського сполучення та 20 відсотків для міжміського сполучення.

Таким чином, загальна кількість транспортних засобів для міжміських перевезень становила 261 автобусів, а кількість транспортних засобів, яка необхідна для перевезень, які повинні виконуватися відповідно до чинних договорів (дозволів) становила 203 автобуси + 41 резервний, що є достатньою кількістю транспортних засобів і повністю відповідає п. п. 4 п. 12 Порядку.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували доводи відповідача-1 щодо того, що автобуси, які подавалися на конкурс, були обтяжені іншими договірними зобов'язаннями.

Аргументи відповідача-2 щодо того, що позивачу для забезпечення перевезень (згідно анкети, яку перевізник подав в пакеті документів для участі в конкурсі) необхідно 203 автобуси та 41 резервний автобус другого та третього класу, однак підприємство використовує 75 автобусів марки БАЗ А079.14, 38 автобусів марки БАЗ А074.04 та 6 автобусів марки БАЗ А079.32, які є автобусами першого класу, модифікації для міських та приміських перевезень, спростовуються наявними в матеріалах справи сертифікатами відповідності на вищезгадані моделі автобусів, з яких вбачається, що вказані автобуси є автобусами другого класу.

Враховуючи вищезазначене, суд прийшов до висновку, що позивачем подано на конкурс документи, інформація в яких повністю відповідала дійсності, а кількість транспортних засобів була достатньою для виконання перевезень згідно обов'язкових умов конкурсу та перевезень, які повинні виконуватися відповідно до чинних договорів (дозволів), та повністю узгоджувалася з вимогами ч.4 п.12 Порядку.

Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Схожі за змістом положення містить і ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 ЦК України актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 3.1 Договору № 16/13 від 29.07.2013р. договір може бути розірвано однією із сторін в односторонньому порядку. Сторона, яка є ініціатором розірвання договору, попереджає іншу сторону про розірвання не менш як за 30 днів. Договір вважається розірваним із спливом 30 денного строку з моменту отримання такого повідомлення другою стороною.

В матеріалах справи відсутні, а сторонами не надано доказів надіслання ТОВ «Львівське АТП-14631» повідомлення про розірвання договору № 16/13 від 29.07.2013р., а відтак зазначений договір є діючим.

Таким чином, відповідач-1, укладаючи оспорюваний договір з відповідачем-2, фактично розірвав договір № 16/13 від 29.07.2013р., укладений з ТОВ «Львівське АТП-14631» та заперечив право позивача здійснювати пасажирські перевезення на автобусному маршруті загального користування №790 Львів АВ - Моршин АС, у зв'язку з чим порушив права та законні інтереси позивача.

Укладення такого договору призвело до безпідставного збільшення кількості автобусів, що здійснюють перевезення пасажирів на даному маршруті, що призвело до зменшення кількості пасажирів, які перевозяться позивачем.

Окрім того, відповідач-1 листом від 08.02.2014р. звернувся до Управління ДАІ ГУМВС України у Львівській області з вимогою забезпечити припинення ТОВ «Львівське АТП-14631» перевезень на автобусному маршруті загального користування №790 Львів АВ-Моршин АС.

Таким чином, оспорюваний договір № 2/14 про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування укладено без дотримання вимог частини 1 та 5 ст. 44 Закону України „Про автомобільний транспорт", п. 55 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1081 від 03.12.2008 року, ст. 651 ЦК України, ст. 188 ГК України. Відтак, підстави для укладення оспорюваного договору в організатора перевезень були відсутні, оскільки договір укладається лише з переможцем конкурсу.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що розпорядженням Голови Львівської обласної державної адміністрації від 30.04.2014р. №143/0/514 скасовано наказ Департаменту розвитку інфраструктури, дорожнього господарства та паливно-енергетичного комплексу Львівської обласної державної адміністрації №4 від 06.02.2014р. "Про визначення переможців конкурсу", на підставі якого і було укладено оспорюваний договір.

Як вже зазначалось судом, відповідачем-2 заявлено клопотання про припинення провадження у даній справі в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування від 07.02.2014р. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки предметом даного спору є визнання недійсним договору, який по своїй правовій природі є адміністративним, а не господарським, у зв'язку з чим спір щодо нього не підлягає вирішенню господарським судом.

Розглянувши вказане клопотання, суд вважає його необґрунтованим та безпідставним з огляду на наступне.

Відповідач-1 у спорі виступає як суб'єкт цивільних правовідносин і має такий самий правовий статус, що і інші учасники цих відносин, тому в даному випадку відсутня підпорядкованість одного учасника цивільних правовідносин (позивача) іншому (відповідачу), яка має місце під час здійснення органами виконавчої влади владних управлінських функцій.

Відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011 року «Про деякі питанні підвідомчості і підсудності справ господарським судам», усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з укладенням, зміною, виконанням і розірванням усіх господарських договорів між суб'єктами господарювання і органами державної влади і місцевого самоврядування, включаючи договори, які укладаються шляхом проведення конкурсу, вирішуються господарськими судами на загальних підставах.

Статтею 31 Закону України " Про автомобільний транспорт", на яку посилається відповідач-2 як на підтвердження того, що договір передбачає імперативне регулювання публічних відносини і виключає вільне волевиявлення сторін та юридичну рівність сторін, передбачено, що за згодою сторін у договір можу бути включені інші питання.

Враховуючи це, при укладенні таких договорів за результатами засідання конкурсного комітету, сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, звичаїв ділового обороту, а дії сторін мають бути засновані на принципах розумності, сумлінності і справедливості.

Свідченням того, що оспорювані договори ґрунтуються на вільному волевиявленні сторін є те, що перевізник за власним бажанням приймає рішення про участь в конкурсі. Окрім того, перевізник, котрий рішенням конкурсного комітету визнаний переможцем конкурсу, може відмовитися від укладення договору, про що повідомляє організатора письмово, що передбачено абзацом 2 п. 53 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 24.10.2011 №10 «Про деякі питанні підвідомчості і підсудності справ господарським судам», зазначено вичерпний перелік справ у спорах, де однією із сторін є суб'єкт владних повноважень, що не віднесені до компетенції господарських судів. До такого переліку не відносяться спори з визнання договорів недійсними. Цим же пунктом встановлено, що інші справи за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень не мають ознак адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного господарства.

У відповідності до ч.1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обв'язку. Основними видами господарського зобов'язання є майново-господарські та організаційно-господарські зобов'язанння.

Згідно ст. 176 ГК України, організаційо-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта. Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору.

Відповідно до частини ст. 8 ГК України, безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач-1 визначається законом як учасник організаційно-господарських відносин, який володіє господарською компетенцію, але безпосередньо може не бути суб'єктом господарювання.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до повноважень державних адміністрацій належить забезпечення організації обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями житлово-комунального господарства, зв'язку, телебачення, радіомовлення, торгівлі та громадського харчування, побутового і транспортного обслуговування незалежно від форм власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування.

Відтак, на думку суду, оспорюваний договір є організаційно-господарським або організаційно-управлінським договором, який укладено з метою створення організаційних засад та умов майбутнього здійснення господарської діяльності таким суб'єктом господарювання, оскільки у більшості випадків укладання організаційно-управлінських договорів є обов'язковим етапом, який має передувати провадженню подальшої господарської діяльності суб'єктом господарювання.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарського суд України, зокрема, у постанові від 23.09.2010р. у справі №6/596, у постанові від 21.09.2011р. у справі №15/320/10, у постанові від 19.06.2013р. у справі №5015/5142/12.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду по справі №813/1081/14 за позовом ТОВ «Львівське АТП-14631» до Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення обласного конкурсного комітету з розгляду конкурсних пропозицій від 05.02.2013р. про розірвання договору №16/13 від 29.07.2013р., оскільки вказане рішення, яке було оформлено протоколом №2, введене в дію наказом відповідача-1 №4 від 06.02.2014р. "Про визначення переможців конкурсу", який в подальшому був скасований розпорядженням Голови Львівської обласної державної адміністрації від 30.04.2014р. №143/0/514.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть, зокрема, бути; визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підставні та обґрунтовані поданими доказами, а тому позов слід задоволити.

Оскільки спір виник з вини відповідачів по справі, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на відповідачів в рівних частинах.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 16, 203, 215, 216, 629, 651 ЦК України, ст.ст. 173, 176, 188, 207 ГК України, ст.ст. 6, 7 31, 35, 44 Закону України «Про автомобільний транспорт» та ст.ст. 4, 17, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 79, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати недійсним договір № 2/14 про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування від 07.02.2014 року.

3. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівське АТП-14631» (79024, м. Львів, вул. Пластова, 10, ідентифікаційний код 03114767) право здійснювати пасажирські перевезення на автобусному маршруті загального користування № 790 Львів АВ - Моршин АС на підставі договору № 16/13 про організацію перевезень на автобусному маршруті загального користування від 29 липня 2013р.

4. Стягнути з Департаменту розвитку інфраструктури, дорожнього господарства та паливно-енергетичного комплексу Львівської обласної державної адміністрації (79008, м.Львів, вул.Винниченка, 18, ідентифікаційний код 38853514) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське АТП-14631» (79024, м. Львів, вул. Пластова, 10, ідентифікаційний код 03114767) 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Львівське АТП 14630» (79019 м.Львів, вул..Городницька, 47, ідентифікаційний код 03114744) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське АТП-14631» (79024, м. Львів, вул. Пластова, 10, ідентифікаційний код 03114767) 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

6. Накази видати в порядку ст.116 ГПК України.

В судовому засіданні 12.05.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 19.05.2014 р.

Суддя Мазовіта А.Б.