Рішення

від 22.05.2014 по справі 905/1529/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.05.2014 Справа № 905/1529/14

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Осадчої А.М., за участю секретаря судового засідання Мітронової А.Р., розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» м.Родинське Донецької області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Промисловий союз» м.Донецьк

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

за участю представників сторін:

від позивача: Попов С.Г. за довіреністю №01/11-14 від 04.01.2014року,

від відповідача: Воловик М.О. за довіреністю від 07.02.2014року.

СУТЬ СПРАВИ:

28.02.2014 року Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська» (далі - ДП «ВК «Краснолиманська») звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Промисловий союз» (далі - ТОВ «Компанія «Промисловий союз») з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до договору №94 від 21.11.2005 року позивачем на адресу відповідача було вивезене обладнання для виконання ремонту, що підтверджується товарно-транспортними накладними та довіреностями, однак, ремонт відповідачем не виконано, обладнання позивачу не повернуто, вимога про повернення майна залишена відповідачем без відповіді, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою від 12.03.2014 року господарським судом Донецької області позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі №905/1529/14.

На підтвердження зазначених у позові обставин позивач надав суду належним чином засвідчені копії: договору №94 від 21.11.2005 року, додаткової угоди до нього, товарно-транспортних накладних, довіреностей, вимоги №01/11-3555 від 21.10.2013 року, звіту про незалежну оцінку майна - обладнання, інвентарних карток обліку основних засобів, установчих документів позивача.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтями 321, 386, 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтями 147 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

15.04.2014 року позивач звернувся до суду із уточненою заявою, в якій навів перелік майна (54 найменування), яке просить витребувати з чужого незаконного володіння ДП «ВК «Краснолиманська».

Відповідно до ст.22 ГПК України заява прийнята судом до розгляду, як така, що подана з дотриманням правил вчинення зазначеної процесуальної дії.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що він не зберігає будь-якого обладнання, що належить позивачу, одночасно, зазначив, що сам позивач вважає спірний договір недійсним та звертався до суду з відповідним позовом; строк дії договору сплив у 2010 році, інших договорів сторони не укладали; у товарно-транспортних накладних не вказано до якого договору вони відносяться, в рамках здійснення якої господарської операції вони складались, де знаходився пункт розгрузки з урахуванням п.1.5 договору, на який посилається позивач; не надано копій довіреностей від 16.03.2005 року, на які є посилання у товарно-транспортних накладних №58 та №58а, інші довіреності не містять переліку цінностей, які належить отримати, позивачем не доведено, що він є власником майна, яке є предметом позову та того, що таке майно передано відповідачеві та зберігається у нього.

Окрім того, відповідач вважає, що позивач звернувшись до суду з даним позовом пропустив строк позовної давності, у зв'язку з чим, відповідно до ст.267 ЦК України заявив про його застосування.

У судовому засіданні 22.05.2014 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.05.2014 року позовні вимоги не визнав, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

Відповідно до положень статті 81 1 ГПК України судом складено протокол, який долучено до матеріалів справи. З клопотаннями щодо фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів сторони до суду не зверталися.

Вислухавши пояснення представників сторін, які з'явилися у судове засідання, дослідивши представлені сторонами в порядку статті 43 ГПК України докази, вивчивши матеріали справи, суд у межах заявлених позовних вимог встановив наступне.

21.11.2005 року між Закритим акціонерним товариством «Промисловий союз» (підрядник) та ДП «ВК «Краснолиманська» (замовник) укладено договір №94, за умовами якого Підрядник зобов'язався виконати роботи з ремонту обладнання Замовника у відповідності до специфікації до даного договору, які є його невід'ємною частиною, в яких зазначено найменування обладнання, що ремонтується, його кількість, ціна, сума та строки виконання ремонту, а замовник зобов'язується прийняти та сплатити виконані роботи.

Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, позивач є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Промисловий союз» (код ЄДРПОУ 24452988).

Договір підписано уповноваженими представниками сторін з прикладання печаток підприємств, без складання протоколу розбіжностей.

Договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2008 року (п.7.2 договору). Додатковою угодою від 16.10.2008 року строк дії договору продовжено до 31.12.2010 року.

Згідно з п.1.3 договору сторони домовились, що ремонт обладнання Замовника здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами за договором актів приймання-передачі обладнання для виконання капітального ремонту.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що на підставі вказаного договору №94 від 21.11.2005 року на адресу відповідача з метою здійснення ремонту вивезене обладнання, за переліком наведеним у заяві про уточнення позовних вимог, що підтверджується товарно-транспортними накладними №58 та №58а від 16.03.2005 року, №74 від 24.03.2005 року, б/н від 06.04.2005 року, №159 від 21.10.2005 року, №179 від 22.11.2006 року та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, однак, що відповідач не повернув передане йому обладнання.

Позивач звертався до відповідача з вимогою від 21.10.2013 року про повернення обладнання вивезеного в ремонт у період дії договору №94 від 21.11.2005 року. Факт отримання вимоги відповідачем підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Проте, вказана вимога позивача залишена без відповіді, зважаючи що, позивач звернувся до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Вимоги позивача про повернення майна з чужого незаконного володіння обґрунтовані посиланням на ст.ст. 321, 386, 387 ЦК України.

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову.

Віндикаційний позов є речово-правовим позовом, що може бути пред'явлений лише у разі відсутності між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин.

Отже, не може бути кваліфікований як віндикаційний і ґрунтуватися на ст. 387 ЦК України позов про передання речі, якщо обов'язок передати її ґрунтується на договорі.

Позивач стверджує, що майно, стосовно якого заявлені позовні вимоги, було передане відповідачу в рамках договору підряду №94 від 21.11.2005 року. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про безпідставність зазначених тверджень позивача з огляду на наступне.

Так, виходячи з умов вказаного договору обладнання в ремонт мало бути передане на підставі актів приймання-передачі (п.п.1.3, 2.1.1 договору), проте, позивачем суду не надані акти складені та підписані сторонами на підставі договору №94 від 21.11.2005 року, які б свідчили про передачу позивачем відповідачу спірного обладнання для здійснення ремонту.

Окрім цього, суд зазначає, що товарно-транспортні накладні, на які посилається позивач також не підтверджують факт вивезення обладнання в ремонт на підставі договору №94 від 21.11.2005 року, оскільки не містять посилань на вказаний договір, більш того, всі товарно-транспортні накладні, окрім однієї від 22.11.2006 року, складені раніше дати фактичного укладання сторонами договору №94 від 21.11.2005 року.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні не мають жодного відношення до договору підряду №94 від 21.11.2005 року та встановленого цим договором порядку передачі обладнання в ремонт.

Отже, твердження відповідача, що спірне обладнання передане в ремонт в рамках договору №94 не відповідає дійсності.

При цьому, крім вищевикладеного, суд приймає до уваги, що у товарно-транспортних накладних, якими позивач підтверджує факт вивезення спірного обладнання в ремонт, вказано лише 14 найменувань обладнання з 54-х, перелік яких наведено у заяві про уточнення позовних вимог. Щодо решти 40 найменувань спірного обладнання, позивачем взагалі не надані жодні докази на підтвердження його передачі відповідачеві, як і докази знаходження зазначеного майна у відповідача на час розгляду спору.

Водночас, вивезення особисто позивачем майна відповідачеві згідно товарно-транспортних накладних не є свідченням саме незаконного вибуття такого майна з власності позивача. Навпаки, перелічене у товарно-транспортних накладних обладнання отримане уповноваженим представником ТОВ «Компанія «Промисловий союз» на підставі виданих останнім довіреностей, про що у товарно-транспортних накладних здійснені відповідні відмітки.

Разом з тим, вимоги позивача про повернення майна з чужого незаконного володіння не можуть бути задоволені й виходячи з положень ст.387 ЦК України з огляду на наступне.

Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна або особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє ним на підставах, встановлених законом чи договором. Відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном, незалежно від того, чи заволоділа вона майном незаконно сама, чи придбала його у особи, яка не мала права його відчужувати, тобто заволоділа ним без відповідної правової підстави.

Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.). З позицій процесуального права ці та інші обставини становлять предмет доказування.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. ст. 33 , 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доведення обставин, які підтверджують правомірність вимог позивача безпосередній обов'язок самого позивача.

Однак, позивач звертаючись до суду з віндикаційним позовом не довів суду своє право власності на спірне майно, зокрема, не надав правовстановлюючі документи або інші докази, як то: договори, розрахункові документи, видаткові накладні тощо, які могли б підтвердити дійсну належність спірного майна позивачу.

У цьому зв'язку, суд зазначає, що інвентарні картки обліку основних засобів є свідченням того, що зазначене майно обліковане у бухгалтерському обліку підприємства, та можуть слугувати лише додатковими доказами, що підтверджують належність майна підприємству, проте, за відсутності згадуваних вище правовстановлюючих документів, інвентарні картки не є достеменними доказами права власності позивача на спірне майно.

Таким чином, позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не можуть бути задоволені, оскільки позивачем не доведено право власності позивача на таке майно та не надано належних та допустимих доказів в підтвердження факту наявності майна у незаконному володінні відповідача.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Заява відповідача щодо застосування позовної давності по даній справі не підлягає задоволенню, оскільки судом не встановлено порушення прав позивача з боку відповідача за мотивами викладеними у даному рішенні.

У відповідності до ст.49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 256, 261, 319, 321, 387 Цивільного кодексу України; ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» м.Родинське Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Промисловий союз» м.Донецьк про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 22.05.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 26.05.2014 року.

Суддя А.М. Осадча