Постанова

від 29.05.2014 по справі 910/22893/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2014 р. Справа№ 910/22893/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Куксова В.В.

Яковлєва М.Л.

За участю представників:

від позивача: Кірток А.В. - представник за довіреністю,

від відповідача: представник не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Гефест Альянс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2013р.

у справі №910/22893/13 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вірамакс Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Гефест Альянс»

про стягнення 275 239,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вірамакс Україна» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Гефест Альянс» (далі-відповідач) про стягнення 255 943,55 грн. основного боргу, 15 867,93 грн. пені та 3 427,89 грн. 3% річних за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань згідно договору оренди обладнання № А/205/77 від 14.12.2012р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2013 року позов задоволено.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Гефест Альянс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вірамакс Україна» 255 943,55 грн. основного боргу, 15 867,93 грн. пені, 3 427,89 грн. 3% річних, 5 504,78 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 12.12.2013р., відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для вирішення справи та неправильне застосування останнім норм матеріального та процесуального права.

Позивач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, відповідач наданим йому процесуальним правом не скористався та в судові засідання (24.04.2014р., 15.05.2014р. та 29.05.2041р.) не з'являвся, своїх повноважних представників не направляв, про причини своєї неявки суд не повідомляв.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.12.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вірамакс Україна", як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "Гефест Альянс", як орендарем, був укладений договір оренди обладнання № А/205/77 (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець надає орендарю у тимчасове платне користування (оренду) обладнання, кількість, характеристики, ідентифікаційні ознаки та оціночна вартість якого зазначається в додатках (специфікаціях) до даного договору та актах прийому-передачі обладнання в оренду.

На вимогу ухвали суду від 06.03.2014р., через канцелярію суду позивачем було подано оригінал договору оренди обладнання №А/205/77 від 14.12.2012р., який судовою колегією оглянуто та копію останнього долучено до матеріалів справи.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до п. 2.1 Договору передача обладнання здійснюється на підставі акту прийому-передачі обладнання в оренду, який підписується повноваженими представниками сторін.

На підставі акту приймання-передачі №ВМ-00593/2 від 14.12.2012р. орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду обладнання, перелік якого наведений в акті.

На вимогу ухвали суду від 06.03.2014р., через канцелярію суду позивачем було подано оригінал акту приймання-передачі №ВМ-00593/2 від 14.12.2012р., який судовою колегією оглянуто та копію останнього долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно із п. 8.1 Договору строк дії договору встановлений сторонами до 31.12.2013р.

Строк оренди починається з моменту (дати) підписання акта прийому-передачі та закінчується підписанням акту прийому-передачі (повернення) обладнання з оренди (п. 2.2 Договору).

Пункт 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно із п. 4.1.1 Договору орендар здійснює 100% передоплату за користування обладнанням, переданим йому в оренду за умовами даного договору. Нарахування орендної плати починається з дня підписання акту прийому-передачі обладнання в оренду та закінчується днем оформлення акту прийому-передачі (повернення) обладнання з оренди.

При цьому, сторони дійшли згоди, що перед підписанням акту прийому-передачі обладнання в оренду орендар вносить у вигляді 100% передоплати орендну плату одразу за 2 місяці.

Відповідно до п. 4.1.2 Договору орендна плата сплачується шляхом щомісячного перерахування грошових коштів на рахунок орендодавця до 20 (двадцятого) числа місяця, що передує місяцю, в якому буде здійснюватись користування обладнанням, без додаткового виставлення рахунків.

Згідно із п. 4.2.1 Договору розмір орендної плати становить 55 875,00 грн. в місяць, в тому числі ПДВ.

Позивачем на вимогу ухвали суду від 06.03.2014р. подано оригінали актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), які підписані та скріплені печатками обох сторін, а саме: № ОУ-0000130 від 27.05.2013 на суму 32443,55 грн.; № ОУ-0000131 від 28.05.2013 на суму 55 875,00 грн.; № ОУ-0000132 від 29.05.2013 на суму 55 875,00 грн.; № ОУ-0000133 від 30.05.2013 на суму 55 875,00 грн.; № ОУ-0000134 від 31.05.2013 на суму 55 875,00 грн., загалом на суму 255 943,55 грн.

Оригінали зазначених актів судовою колегією оглянуто та копію останніх долучено до матеріалів справи.

Відповідно до п. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 5.2.2 Договору відповідач зобов'язався своєчасно сплачувати орендну плату у відповідності до умов договору.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення орендної плати в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка за обґрунтованими розрахунками позивача становить 255 943,55 грн.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновокм суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в розмірі 255 943,55 грн. є обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов Договору, у визначені строки оплату за надані послуги оренди не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно із п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що в разі невиконання орендарем умов з оплати за даним договором, орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що нараховується за весь період порушення згідно діючого законодавства.

Згідно із ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо сплати орендної плати за договором.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 6.4 Договору, розмір якої, за розрахунками позивача становить 15 867,93 грн.

Враховуючи вищезазначене та перевіривши розрахунок, з відповідача на користь позивача судом першої інстанції правомірно стягнуто 15 867,93 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних, судова колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок, з останнього судом першої інстанції правомірно стягнуто 3% річних в розмірі 3 427,89 грн.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміні оскаржуваного рішення.

Судові витрати покладаються на підставі ст.49 ГПК України на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Гефест Альянс» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2013р. у справі №910/22893/13 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2014 року у справі №910/22893/13 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/22893/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Дата підписання повного тексту постанови 03.06.2014р.

Головуючий суддя П.В. Авдеєв

Судді В.В. Куксов

М.Л. Яковлєв