ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 910/5303/14 27.05.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Розвиток Ексім"
про стягнення 22 042,56 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: Ковальчук В.Ф. за довіреністю б/н від 05.02.2014 р.;
від відповідача: не з'явився.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Розвиток Ексім" (далі - відповідач) про стягнення 23 339,33 грн., в тому числі 20 778,86 грн. основного боргу, 442,01 грн. пені, 682,04 грн. 20 % річних, 1 436,42 грн. штрафу. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1 827,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.03.2014 р. порушено провадження у справі № 910/5303/14 та призначено її до розгляду на 23.04.2014 р.
Представник позивача в судовому засіданні 23.04.2014 р. позов підтримав в повному обсязі, подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на його користь 22 139,33 грн. заборгованості, а саме: 19 578,86 грн. основного боргу, 442,01 грн. пені, 682,04 грн. 20 % річних та 1 436,42 грн. штрафу.
Вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Представник відповідача в судове засідання 23.04.2014 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/5303/14 від 31.03.2014 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, клопотань і заяв не подав та не надіслав.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.04.2014 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 27.05.2014 р.
В судовому засіданні 27.05.2014 р. представник позивача підтримав подану ним 12.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просить суд стягнути з відповідача на його користь 22 042,56 грн., з яких: 19 578,86 грн. основного боргу, 457,34 грн. пені, 663,70 грн. 20 % річних, 1 342,66 грн. 7 % штрафу, в зв'язку зі сплатою відповідачем, після подачі позову до суду, частини основного боргу у розмірі 1 200,00 грн. Також, позивач просить суд витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн. покласти на відповідача. Позов підтримав, з урахуванням поданої заяви.
Судом прийнято означену заяву до розгляду, отже має місце нова ціна позову.
Представник відповідача в судове засідання 27.05.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяв та клопотання не подав та не надіслав.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 27.05.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
23.08.2013 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 367-13, відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупця алкогольні напої (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в порядку, визначеному умовами цього Договору.
Згідно із п. 4.1. Договору, найменування, кількість, асортимент товару визначаються покупцем у замовленні та зазначаються постачальником у видатковій накладній на товар.
У відповідності до п. 5.3. Договору, загальна сума Договору дорівнює загальній вартості товару, який постачальник поставив покупцю впродовж всього строку дії даного Договору згідно видаткових накладних на товар.
Згідно із п. 6.1. Договору, розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 30 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому узгодженому сторонами порядку та форму, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін - шляхом попередньої оплати.
Відповідно до п. 9.7. Договору, він чинний протягом 2 років з дати укладання. У випадку, якщо жодна із сторін не заявила про свої наміри розірвати або змінити Договір за один місяць до його закінчення, даний Договір вважається автоматично пролонгованим на той же термін та тих же умовах.
Позивач поставив на виконання умов Договору товар відповідачу на суму 22 918,26 грн., відповідно до наступних видаткових накладних: № 338913/333957 від 20.11.2013 р. на суму 2 361,72 грн., № 334495/333953 від 20.11.2013 р. на суму 1 411,86 грн., № 349208/342918 від 29.11.2013 р. на суму 1 748,70 грн., № 349210/342919 від 29.11.2013 р. на суму 918,48 грн., № 354269/347610 від 05.12.2013 р. на суму 1 391,04 грн., № 355509/348924 від 06.12.2013 р. на суму 2 892,12 грн., № 359924/353650 від 12.12.2013 р. на суму 1 007,58 грн., № 361584/355208 від 13.12.2013 р. на суму 1 542,54 грн., № 366187/362629 від 21.12.2013 р. на суму 2 317,62 грн., № 361583/355207 від 13.12.2013 р. на суму 970,50 грн., № 367295/361374 від 20.12.2013 р. на суму 501,12 грн., № 367365/362631 від 21.12.2013 р. на суму 2 676,96 грн., № 367367/362633 від 21.12.2013 р. на суму 2 175,60 грн., № 367366/362632 від 21.12.2013 р. на суму 1 002,42 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 20.12.2013 р. було частково сплачено вартість поставленого позивачем товару на суму 361,72 грн., що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача.
Також, відповідачем було повернуто товар на суму 1 777,68 грн., що підтверджується накладною на повернення від покупця № 434 від 03.02.2014 р.
У зв'язку з вищевказаним, на момент подачі даного позову до суду у відповідача існував борг в сумі 20 778,86 грн.
У свою чергу, вже після порушення провадження у даній справі, 18.04.2014 р. відповідач оплатив частину основного боргу у розмірі 1 200,00 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером № 29 762.
Таким чином, на момент вирішення спору у відповідача перед позивачем існує заборгованість в сумі 19 578,86 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони п. 6.1. визначили, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника за реквізитами вказаними в Договорі або іншими, які будуть вказані постачальником в подальшому, в строк, що не перевищує 21 календарний день від дати передачі товару, зазначеній в накладній.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Так, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню у розмірі 19 578,86 грн.
При цьому, суд звертає увагу на те, що як вбачається з матеріалів справи, позивач, під час підготовки позову допустився арифметичної помилки, зокрема сума оплати станом на день подачі позову до суду становила 2 139,40 грн., а не 2 000,00 грн., як зазначено позивачем.
Що стосується позовних вимог про стягнення 1 342,66 грн. штрафу, 457,34 грн. пені та 663,70 грн. 20 % річних, суд відзначає наступне.
Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).
Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.
Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Пунктом 7.1. Договору, визначено, що у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець повинний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати; у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 7 % від суми боргу.
В силу приписів ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За таких обставин, враховуючи встановлену ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України свободу договору, сторони при укладені договору мають право визначити його умови на власний розсуд, проте суд, розглядаючи спір та встановивши наявність підстав до стягнення пені, повинен обмежувати її розмір до розмірі, встановленого положенням ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". (Аналогічна правова позиція викладена в п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/224/2012 від 27.02.2012 р.).
Крім того, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Позивачем нараховано відповідачу штраф у розмірі 1 342,66 грн., пеню у розмірі 457,34 грн. та 20 % річних у розмірі 663,70 грн. розрахунок яких є невірним.
Так, зі змісту укладеного між сторонами Договору вбачається, що його умовами не врегульовано порядок зарахування коштів. При цьому, в наданих до матеріалів справи документах про здійснення відповідачем відповідних платежів є посилання на реквізити накладних, складених на виконання зобов'язань за спірним договором, тому віднесення позивачем частини грошових коштів в рахунок погашення заборгованості саме за ними є правомірним. При цьому, сума, яку сплачено після подачі позову до суду, при здійсненні нарахування пені та 20 % річних враховуватись не повинна, в зв'язку з тим, що нарахування здійснюються до дати такої оплати, крім того, сума на яку повернуто товар, як вбачається з накладної на повернення, містить посилання на спірний Договір, в зв'язку з чим, має зараховуватися в оплату боргу, який виник раніше, з огляду на наступне.
Згідно з роз'ясненнями Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України у листі № 06-10/10-1215 від 29.10.2004 р., питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар, має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення, тобто позивач має право спрямувати кошти, які сплачуються відповідачем без чіткого зазначення призначення платежу, в першу чергу на погашення боргу, який виник раніше.
Разом з цим, позивачем невірно визначено дати з яких починається прострочення зобов'язання, так, у відповідності до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, зокрема за накладними від 29.11.2013 р., прострочення починається з 31.12.2013 р. (29.11.2013 р. + 30 к. днів = 29.12.2013 р. (Вс)), за накладним від 05.12.2013 р. - з 09.01.2014 р. (05.12.2013 р. + 30 к. днів = 04.01.2014 р. (Сб)), при цьому, по 07.01.2014 р. вихідні дні)), за накладним від 06.12.2013 р. - з 09.01.2014 р., за накладними від 13.12.2013 р. - з 14.01.2014 р. (13.12.2013 р. + 30 к. днів = 12.01.2014 р. (Вс)), за накладними від 20.12.2013 р. - з 21.01.2014 р. (20.12.2013 р. + 30 к. днів = 19.01.2014 р. (Вс)), з огляду на те, що останній день строку зобов'язання з оплати, припав на вихідний день, в зв'язку з чим, у відповідності до приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України останнім днем в таких випадках необхідно вважати перший робочий день, який слідує за вихідними.
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Судом здійснено перерахунок штрафу, пені та 20 % річних і встановлено, що розмір штрафу має становити 1 370,52 грн., пені - 464,77 грн., а 20 % річних - 715,02 грн.
При цьому, оскільки позивачем при звернені до суду з позовом не було враховано деякі з наведених положень чинного законодавства, що зумовлює можливість нарахування штрафу, пені та 20 % річних в більшому розмірі, ніж заявлено позивачем до стягнення, а також останнім не подано клопотання про вихід суду за межі позовних вимог, суд, перевіривши наданий розрахунок штрафу, пені та 20 % річних, дійшов висновку про задоволення їх в цій частині в заявленій позивачем сумі.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і нарахованих сум штрафу, пені та 20 % річних.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки за договором поставки, позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням зазначеного вище.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
При цьому, в частині вимог, які були зменшені позивачем, судом враховано, що відповідно до п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК України може бути покладений на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Розвиток Ексім" (01042, м. Київ, бульвар Марії Приймаченко, будинок 3, код ЄДРПОУ 37266469) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» (84601, Донецька область, місто Горлівка, вулиця Озерянівська, будинок 2, код ЄДРПОУ 35871504) 19 578 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот сімдесят вісім) грн. 86 коп. основного боргу, 1 342 (одну тисячу триста сорок дві) грн. 66 коп. штрафу, 457 (чотириста п'ятдесят сім) грн. 34 коп. пені, 663 (шістсот шістдесят три) грн. 70 коп. 20 % річних та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 02.06.2014 р.
Суддя В.С. Ломака
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 27.05.2014 |
Оприлюднено | 04.06.2014 |
Номер документу | 39020918 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Ломака В.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні