Ухвала

від 26.05.2014 по справі 918/361/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" травня 2014 р. Справа № 918/361/14

Господарський суд Рівненської області в складі судді Качура А.М. розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "100 ШИН"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КАСКО"

про стягнення 36 708 грн. 88 коп.

Представники:

від позивача : не з'явився;

від відповідача : не з'явився.

Статті 20, 22, 91, 107 Господарського процесуального кодексу України роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до статті 81 1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "100 ШИН" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАСКО" про стягнення 36708,88 грн. заборгованості за поставлений товар, з яких 26548,00 грн. сума основного боргу, 1193,39 грн. - 3% річних, 3657,89 грн. пеня у розмірі подвійної облікової ставки та 5309,60 грн. штрафу.

08.05.2014 року від позивача надійшло клопотання про зменшення позовних вимог, в якому останній, в зв'язку з частковою оплатою відповідачем 1000,00 грн. просить стягнути 25548,00 грн. основного боргу. Разом з тим, просить стягнути з відповідача 1282,40 грн. - 3 % річних, 3617,81 грн. - пені, 5309,60 грн. штрафу. З поданої заяви вбачається, що позивач збільшує позовні вимоги в частині стягнення 3% річних.

Відповідно до п. 3.10, 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" - передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Враховуючи викладене, заява позивача в частині збільшення позовних вимог, до розгляду не приймається.

Позивач у судове засідання не з'явився, на адресу суду надіслав клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач у судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав.

Чинним законодавством до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов'язує сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах. В разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

За таких обставин, керуючись статтею 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу та вирішити спір без участі відповідача за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

При винесенні рішення суд дослідив зокрема такі обставини.

27 червня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "100 ШИН" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КАСКО" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки №7-Ю (далі - Договір, а.с.41-45).

За умовами Договору постачальник зобов'язується на протязі дії договору поставляти покупцю товар за його замовленням окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що остаточно погоджується сторонами в видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується приймати та оплатити товар на встановлених Договором умовах.

За змістом пункту 5.2. Договору покупець зобов'язаний провести повний розрахунок за отриманий товар у термін 30 днів від дати, зазначеної у видатковій товарній накладній.

Як встановлено судом з матеріалів справи позивачем були виконані умови Договору в повному обсязі, а саме передано товар відповідачу на загальну суму 55047,00 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими накладними.

Проте, прийняті зобов'язання відповідач виконав лише частково, повну оплату за договором не провів, внаслідок чого існує заборгованість перед позивачем в розмірі 26548,00 грн.

В процесі розгляду справи відповідачем частково виконано зобов'язання по оплаті товару в розмірі 1000,00 грн., що підтверджується випискою з рахунку, наданою позивачем (а.с. 109).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно із статті 526 ЦК України та статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, з урахуванням положень статтей 509, 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України, суд приходить до висновку про наявність у відповідача обов'язку виконати належним чином зобов'язання по оплаті отриманого від позивача товару та відсутність у відповідача права на односторонню відмову від такого зобов'язання.

Зобов'язання по оплаті отриманого від позивача товару в сумі 25548,00 грн. відповідач належним чином не виконав, а тому позовні вимоги в цій частині є обгрунтованими та підлягають до задоволення.

За змістом пункту 7.2 Договору в разі порушення термінів оплати товару, покупець, на вимогу постачальника, зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення впродовж всього часу, а також окрім пені, в разі прострочення платежу на термін понад 30 календарних днів - сплачує штраф у розмірі 20 % від суми. На підставі положень вказаного пункту Договору позивач нарахував відповідачу 3657,89 грн. - пені та 5309,60 грн. - штрафу.

Однак, суд вважає, що позивач не правильно нарахував пеню з огляду на таке.

Неустойкою (штрафом, пенею), згідно статті 549 ЦК України, - є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

А тому, нарахування пені слід проводити починаючи з дати, яка є наступною після дня, коли зобов'язання мало бути виконано, чого позивачем враховано не було.

Сторони погодили в тексті Договору, що покупець здійснює оплату отриманого товару у термін 30 календарних днів від дати, зазначеної у видатковій товарній накладній (пункт 5.2. Договору).

З розрахунку пені вбачається, що позивач нараховує пеню на заборгованість, що виникла внаслідок поставки товарів по видаткових накладних № 298 від 29.08.2012 року на суму 7000,00 грн., № 636 від 20.09.2012 року на суму 6968,00 грн. та № 952 від 12.10.2012 року на суму 15516,00 грн.

З урахуванням 30-денної відстрочки платежу відповідач, як покупець, повинен був виконати свої зобов'язання по оплаті отриманого товару до 29.09.2012 року за видатковою накладною № 298; до 21.10.2012 року за видатковою накладною № 636; до 12.11.2012 року за видатковою накладною № 952. Право нараховувати штрафні санкції виникло у позивача саме з вказаних дат.

Всупереч наведеному позивач не правильно нарахував відповідачу пеню, а тому судом здійснено власний перерахунок пені, яку вимагає стягнути позивач, з урахуванням положень пункту 5.2. Договору та частини 6 статті 232 ГК України.

З матеріалів справи судом встановлено, що оплата товару за накладною № 298 від 29.08.2012 року була здійснена відповідем частково: в сумі 1000,00 грн. - 06.02.2013 року та в сумі 936,00 грн. - 01.03.2013 року, а тому позивач мав право заявляти вимоги про стягнення пені за неоплачений товар по накладній № 298 в наступних розмірах:

- за період з 29.09.2012 року по 06.02.2013 року на суму боргу 7000,00 грн. пеня становить 375,82 грн.;

- за період з 07.02.2013 року по 01.03.2013 року на суму боргу 6000,00 грн. пеня становить 56,71 грн.;

- за період з 02.03.2013 року по 29.03.2013 року на суму боргу 5064,00 грн. пеня становить 58,27 грн.

Всього за неоплачений товар по накладній № 298 підлягає стягненню пеня в розмірі 490,80 грн.

Крім того, за здійсненим судом перерахунком за неоплачений товар по накладній № 636 від 20.09.2012 року підлягає стягненню пеня в розмірі 522,60 грн. за період з 21.10.2012 року по 21.04.2013 року, а за неоплачений товар по накладній № 952 від 12.10.2012 року підлягає стягненню пеня в розмірі 1157,13 грн. за період з 12.11.2012 року по 12.05.2013 року.

Загальний розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за розрахунком суду становить 2170,53 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача проценти в розмірі 1193,39 грн.

Проте, позивачем допущено помилку при обрахунку процентів річних, не правильно визначено початок періоду для нарахування процентів річних на заборгованість, що виникла на підставі поставки товару по накладній № 227 від 21.08.2012 року. Початком періоду нарахування процентів річних визначено 05.09.2012 року, хоча відповідно до пункту 5.2. Договору, такий період повинен обраховуватись з 21.09.2012 року.

Таким чином, за перерахунком суду обгрунтованим розміром процентів річних, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача є 1179,85 грн.

Розрахунки позивача по нарахуванню штрафу судом перевірено та визнано законним та обгрунтованим.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки під час розгляду спору в господарському суді, позивачем частково оплачено суму основного боргу в розмірі 1000,00 грн., то провадження по справі в цій частині підлягає припиненню.

Враховуючи викладене вище, докази надані позивачем на підтвердження заявлених вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 25548,00 грн. основного боргу, 2170,53 грн. пені, 1179,85 грн. процентів річних та 5309,60 грн. штрафу з покладенням витрат по сплаті судового збору на відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог .

Керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КАСКО" (35331, Рівненська обл., Рівненський р-н, с.Городок, вул. Барона Штейнгеля, буд. 4А, код ЄДРПОУ 31163667) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "100 ШИН" (65031, Одеська обл., м. Одеса, Новомосковська Дорога, буд. 5, код ЄДРПОУ 37873875) 25548,00 грн. - основного боргу, 1179,85 грн. - 3 % річних, 2170,53 грн. пені, 5309,60 грн. штрафу та 1750,26 грн. - витрат по оплаті судового збору.

3. В частині стягнення 1487,36 грн. пені та 13,54 грн. процентів річних в позові відмовити.

4. Припинити провадження у справі в частині стягнення 1000,00 грн. основного боргу.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Качур А.М.