Рішення

від 14.05.2014 по справі 910/7208/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7208/14 14.05.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Акрополь Україна», м.Київ, ЄДРПОУ 37447696

до відповідача: Приватного підприємства «Тонгруп», м.Київ, ЄДРПОУ 31283709

про стягнення 21 914,56 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Муха О.В. - по дов.

від відповідача: Дубравська Н.О. - по дов.

Згідно із ст.77 ГПК України у судовому засіданні 14.05.2014р. оголошувалась перерва.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Акрополь Україна», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Приватного підприємства «Тонгруп», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 17 449,85 грн., пені в розмірі 2958,29 грн., штрафу в сумі 872,49 грн. та 3% річних в розмірі 633,93 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Приватним підприємством «Тонгруп» умов договору №1/12 від 10.01.2012р. в частині здійснення оплати поставленого товару у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у відзиві №16 від 07.05.2014р. та у судовому засіданні 14.05.2014р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на здійснення часткової оплати Приватним підприємством «Тонгруп» товару за договором. Позовні вимоги про стягнення штрафу та 3% річних, на думку відповідача, є необґрунтованими оскільки сторонами у договорі передбачено пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, що виключає застосування інших видів господарської відповідальності та ст.625 Цивільного кодексу України. Одночасно, щодо вимог про стягнення пені відповідачем заявлено про пропущення позивачем строку позовної давності.

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 10.01.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Акрополь Україна» (постачальник) та Приватним підприємством «Тонгруп» (покупець) було укладено договір №1/12, у відповідності до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і своєчасно оплатити товар на умовах, визначених правочином.

За змістом п.2.1 договору №1/12 від 10.01.2012р. ціна, асортимент, кількість та комплектність товару відображається в рахунку-фактурі, накладній та інших товарносупровідних документах.

Ціни на товар, що поставляється постачальником, є вільними відпускними (п.2.2 договору №1/12 від 10.01.2012р.).

Згідно з п.9.1 спірного правочину договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом одного року. Дія даного договору автоматично продовжується на наступний рік і на тих же умовах, якщо жодна зі сторін не заявила про намір його розірвати не менше, ніж за місяць до закінчення терміну його дії. Кількість пролонгацій не обмежено. У судовому засіданні 14.05.2014р. сторони жодних заперечень з приводу автоматичного продовження договору №1/12 від 10.01.2012р. не представили.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №1/12 від 10.01.2012р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п.4.1 договору №1/12 від 10.01.2012р. базис поставки ЕХW м.Київ, склад постачальника у відповідності до Інкотермс 2000. Базис поставки на окрему партію товару може бути змінений за погодженням сторін. В такому випадку змінений базис поставки зазначається постачальником в рахунку-фактурі на оплату такої партії товару.

Передача товару представнику покупця здійснюється на підставі довіреності останнього, оформленої належним чином (п.4.4 договору №1/12 від 10.01.2012р.).

У пункті 4.5 спірного правочину сторони погодили, що датою поставки вважається дата, зазначена у відповідній накладній, підписаній представниками сторін.

Як встановлено судом, на виконання умов спірного правочину позивачем було поставлено, а представником відповідача на підставі довіреностей №3 від 11.01.2013р. та №12 від 21.01.2013р., прийнято товар на загальну суму 17 449, 85 грн., а саме, за видатковими накладними №113100/1/1 від 11.01.2013р. на суму 13 246,73 грн. та №113932/2/1 від 21.01.2013р. на суму 4203,12 грн.

У судовому засіданні 14.05.2014р. судом було оглянуто оригінали вказаних документів та встановлено, що останні підписані обома сторонами без зауважень та скріплені печатками господарських товариств.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені сторонами видаткові накладні є належними доказами передачі продукції відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки продукції на загальну суму 17 449, 85 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У п.3.1 договору №1/12 від 10.01.2012р. контрагенти погодили, що оплата за поставлений товар здійснюється покупцем на протязі 7 календарних днів від дати поставки товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, якщо інший порядок не буде вказано у рахунку-фактурі.

У судовому засіданні 15.04.2014р. відповідачем було представлено рахунки-фактури №113100/1 від 10.01.2013р. на суму 13 246, 96 грн. та №113932/2 від 18.01.2013р. на суму 4203,12 грн., які було виставлено постачальником на оплату товару за договором №1/12 від 10.01.2012р., а саме за видатковими накладними №113100/1/1 від 11.01.2013р. та №113932/2/1 від 21.01.2013р. При цьому, зі змісту вказаних рахунків-фактур не можливо достеменно встановити волевиявлення сторін щодо встановлення іншого порядку оплати, окрім наведеного вище.

Отже, враховуючи визначені контрагентами в договорі порядок та строки оплати поставленого товару, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази передання покупцю товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за видатковими накладними №113100/1/1 від 11.01.2013р. та №113932/2/1 від 21.01.2013р. настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Приватним підприємством «Тонгруп» своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару у встановлений договором строк та до моменту звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Акрополь Україна» до суду з розглядуваним позовом виконано не було.

Ухвалою від 22.04.2014р. господарського суду відповідача було зобов'язано надати докази виконання своїх зобов'язань з оплати продукції за договором №1/12 від 10.01.2012р.

На виконання вимог суду Приватним підприємством «Тонгруп» надано до матеріалів справи платіжні доручення на загальну суму 8 949,85 грн., а саме №2117 від 23.04.2014р. на суму 3246,73 грн., №22 від 28.04.2014р. на суму 1500 грн. та №2136 від 14.05.2014р. на суму 4203,12 грн.

Під час розгляду спору 14.05.2014р. сторонами було підтверджено, що представлені рахунки-фактури та платіжні доручення свідчать про розрахунки між контрагентами саме за спірним правочином та накладними №113100/1/1 від 11.01.2013р. та №113932/2/1 від 21.01.2013р.

За приписами п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з п.4.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до реєстраційного штампу, що міститься на першій сторінці позовної заяви, Товариство з обмеженою відповідальністю «Акрополь Україна» звернулось до господарського суду з розглядуваними вимогами 17.04.2014р.

Отже, враховуючи приписи чинного господарського процесуального законодавства, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 8 949,85 грн., яка була сплачена відповідачем після подачі позовної заяві, підлягає припиненню відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України з огляду на відсутність предмету спору.

Таким чином, враховуючи все вищенаведене, приймаючи до уваги, що позивач зобов'язання за договором №1/12 від 10.01.2012р. виконав належним чином, враховуючи, що відповідачем не було надано належних доказів для спростування факту порушення взятих на себе за вказаним правочином обов'язків щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Акрополь Україна» до Приватного підприємства «Тонгруп» про стягнення основного боргу в сумі 17 449,85 грн., підлягають частковому задоволенню на суму 8 500 грн.

З приводу позовних вимог про стягнення пені господарський суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У п.7.1 договору №1/12 від 10.01.2012р. сторони визначили, що за порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період заборгованості, від своєчасно несплаченої суми, за кожен день прострочення платежу.

Наразі, враховуючи порушення відповідачем порядку та строків оплати товару, позивачем нараховано пеню на загальну суму 2958,29 грн., а саме, за видатковою накладною №1131100/1/1 від 11.01.2013р. за період з 19.01.2013р. по 15.04.2014р. на суму 2258,84 грн. та за видатковою накладною №113932/2/1 від 21.01.2013р. за період з 29.01.2013р. по 15.04.2014р. на суму 699,45 грн.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом укладеного між сторонами правочину іншого строку нарахування штрафних санкцій не передбачено.

Таким чином, нарахування позивачем відповідно до наведених вище товарно-транспортних накладних пені за строк більший, ніж за 6 місяців, суперечить діючому законодавству.

Отже, враховуючи приписи ст.232 Господарського кодексу України, нарахування пені за накладною №1131100/1/1 від 11.01.2013р. є правомірним за період з 19.01.2013р. по 19.07.2013р., а за видатковою накладною №113932/2/1 від 21.01.2013р. за період з 29.01.2013р. по 29.07.2013р.

При цьому, як вказувалось вище, відповідачем у відзиві №16 від 07.05.2014р. було заявлено про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені, з приводу чого господарський суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною 5 ст.261 вказаного Кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

За приписами п.4.3 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Отже, позовну давність тривалістю в 1 рік стосовно вимог позивача про стягнення пені необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо з урахуванням ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Наприклад, строк позовної давності за вимогами про стягнення пені, яка нарахована 19.01.2013р., сплинув 19.01.2014р., за вимогами про стягнення пені, яка нарахована 17.04.2013р. сплине 17.04.2014р. тощо.

При цьому, як вже зазначалось, позивач звернувся до господарського суду м.Києва з розглядуваним позовом 17.04.2014р., а тому строк позовної давності за вимогами про стягнення пені за період з 17.04.2013р. пропущено не було.

За таких обставин, заява відповідача про застосування строку позовної давності приймається судом, а отже, вимоги позивача про стягнення пені підлягають частковому задоволенню з урахуванням ч.6 ст.232 Цивільного кодексу України та пропущеного строку позовної давності.

В результаті проведення власного розрахунку неустойки за договором, враховуючи початкову дату нарахування пені, що визначена позивачем, а також неправомірне визначення заявником періодів нарахування неустойки, що перевищують 6 місяців, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 666,26 грн., з яких за видатковою накладною №113100/1/1 від 11.01.2013р. за період з 17.04.2013р. по 19.07.2013р. в розмірі 497,21 грн. та за накладною №113932/2/1 від 21.01.2013р. з 17.04.2013р. по 29.07.2013р. в сумі 169,05 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо задоволення в повному обсязі вимог позивача про стягнення штрафу в розмірі 872,49 грн. та 3% річних в сумі 633,93 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Як вже зазначалось, відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

Сторони у п.7.1 договору №1/12 від 10.01.2012р. погодили, що при простроченні строку оплати більш як на 30 днів покупець зобов'язаний додатково сплатити постачальнику штраф у розмірі 5% від суми заборгованості.

Наразі, судом встановлено, що останнім днем строку оплати товару за видатковими накладними №1131100/1/1 від 11.01.2013р. та №113932/2/1 від 21.01.2013р. були 18.01.2013р. і 28.01.2013р., відповідно.

Зважаючи на порушення Приватним підприємством «Тонгруп» строку оплати товару більш ніж на 30 днів, позивачем було нараховано штраф в сумі 872,49 грн.

Враховуючи встановлені вище факти щодо закінчення строку оплати поставленої продукції за спірним правочином, після проведення перевірки, господарський суд дійшов висновку, що розрахунок суми штрафу, який наведено заявником, є арифметично вірним, а розглядувані вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, позивачем було нараховано 3% річних за період з 29.01.2013р. по 15.04.2014р. в розмірі 633,93 грн.

Після проведення перевірки правильності представленого заявником розрахунку, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Акрополь Україна» до Приватного підприємства «Тонгруп» в частині стягнення 3% річних в розмірі 633,93 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Наразі, заперечення відповідача щодо неможливості одночасного нарахування пені, 3% річних та штрафу суд не приймає як безпідставні та такі, що не ґрунтуються на приписах чинного законодавства. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За змістом п.6.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» стягнення процентів річних не є штрафною санкцією, а заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України щодо неможливості притягнення особи двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Аналогічну позицію наведено у постанові від 27.04.2012р. Верховного Суду України по справі №06/5026/1052/2011

У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, враховуючи правову природу наведених вище способів захисту майнових прав, суд дійшов висновку, що застосування останніх одночасно у разі порушення грошового зобов'язання не суперечить приписам чинного законодавства. Вказаної позиції дотримується і Вищий господарський суд у постановах від 27.02.2014р. по справі №906/1557/13, від 27.03.2014р. по справі №911/3646/13 та від 08.05.2014р. по справі №23/5014/1705/2012.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Акрополь Україна», м.Київ до Приватного підприємства «Тонгруп», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 17 449,85 грн., пені в розмірі 2958,29 грн., штрафу в сумі 872,49 грн. та 3% річних в розмірі 633,93 грн.

Стягнути з Приватного підприємтсва «Тонгруп» (03151, м.Київ, Солом'янський район, вул.М.Мішина, буд.39, ЄДРПОУ 31283709) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Акрополь Україна» (02140, м.Київ, Дарницький район, вул.Вишняківська, буд.17, кВ.4, ЄДРПОУ 374476969) основний борг в сумі 8500 грн., пеню в розмірі 666,26 грн., штраф в сумі 872,49 грн., 3% річних в розмірі 633,93 грн., а також судовий збір в розмірі 889,77 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Припинити провадження по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акрополь Україна», м.Київ до Приватного підприємства «Тонгруп», м.Київ в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 8 949,85 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні 14.05.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 19.04.2014р.

Суддя М.О.Любченко