Рішення

від 28.05.2014 по справі 910/6187/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6187/14 28.05.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Вікан"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Теплобуд"

про стягнення 85 747,21 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Петришина А.М. за довіреністю № 1046 від 12.05.2014 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Вікант» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Теплобуд» (далі - відповідач) про стягнення 85 747,21 грн., в тому числі 81 000,00 грн. основного боргу, 3 797,77 грн. пені, 949,44 грн. 3% річних. Також, позивач просить покласти на відповідача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 827,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.04.2014 р. порушено провадження у справі № 910/6187/14 та призначено її до розгляду на 13.05.2014 р.

Представник позивача в судовому засіданні 13.05.2014 р. позов підтримав в повному обсязі, 13.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав додаткові документи на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/6187/14 від 09.04.2014 р.

Представник відповідача в судове засідання 13.05.2014 р. не з'явився, проте, 13.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав телеграму, яка за своїм змістом є клопотанням про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2014 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 28.05.2014 р.

В судовому засіданні 28.05.2014 р. представником позивача позов підтримано в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 28.05.2014 р. не з'явився, 27.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав телеграму, яка за своїм змістом є клопотанням про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 28.05.2014 р. суд розглянув та залишив без задоволення подане через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання відповідача про відкладення розгляду справи в силу його необґрунтованості.

Так, слід зазначити про те, що як на тому наголошено в п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

У свою чергу, обставини подання суду необґрунтованих належним чином клопотань в сукупності з тривалим ненаданням письмових пояснень у справі та заперечень проти заявлених позовних вимог, а також витребуваних судом документів, можуть свідчити про зловживання відповідачем процесуальними правами.

Так, в Інформаційному листі № 01-08/140 від 15.03.2010 р. «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» Вищий господарський суд України роз'яснив, що матеріали справ, звернення господарських судів і учасників судового процесу та інша інформація, яка надходить до Вищого господарського суду України, свідчать, що в діяльності деяких сторін, третіх осіб у справах набула поширення практика зловживання своїми процесуальними правами. Зокрема, мають місце нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин

Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Водночас, згідно з частиною третьою статті 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 28.05.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.05.2013 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 62/13, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором передати у власність покупця металопродукцію, а покупець зобов'язується своєчасно прийняти товар і здійснити його оплату на умовах цього Договору.

Пунктом 2.1. Договору сторони визначили, що кількість, асортимент та розгорнута номенклатура товару, що передається за цим Договором, вказується у рахунках-фактурах постачальника, які мають силу специфікації, або в інших додатках до цього договору визначаються у видаткових накладних.

Згідно з п. 2.2 Договору якість товару повинна відповідати діючим ДСТУ, ДСТ і ТУ.

Діюча ціна на момент відвантаження товару вказується у Рахунках-фактурах постачальника та видаткових накладних (п. 3.2. Договору).

Передплата товару здійснюється покупцем на підставі рахунку-фактури шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у цьому Договорі або у рахунках-фактурах в розмірі 100 % вартості товару протягом 3-х банківських днів від дати рахунку-фактури (п. 3.5 Договору).

Відповідно до п. 3.6 Договору постачальник вправі відвантажити товар згідно потреб покупця без отримання попередньої плати.-При цьому покупець сплачує вартість отриманого товару протягом 30-ти календарних днів з моменту отримання товару.

Датою платежу вважається дата зарахування коштів на поточних рахунок постачальника.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього Договору жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію цього Договору, він автоматично подовжується на наступний календарний рік (п. 9.1. Договору).

Позивачем на виконання зобов'язань за вказаним Договором було проставлено відповідачу товар на загальну суму 353 494,93 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 17652 від 09.08.2013 р. на суму 6 630,00 грн., № 18194 від 13.08.2013 р. на суму 6 099,60 грн., № 18227 від 13.08.2013 р. на суму 21 078,00 грн., № 18939 від 20.08.2013 р. на суму 60 227,64 грн., № 19124 від 22.08.2013 р. на суму 47 443,52 грн., № 19694 від 29.08.2013 р. на суму 20 451,16 грн., № 21008 від 11.09.2013 р., № 21617 від 17.09.2013 р. на суму 24 481,80 грн., № 19019 від 21.08.2013 р. на суму 17 591,40 грн., № 21988 від 23.09.2013 р. на суму 46 140.88 грн., № 22447 від 25.09.2013 р. на суму 17 425,35 грн., № 22543 від 26.09.2013 р. на суму 80 813,58 грн.

Як зазначає позивач, у відповідача обліковувалась переплата у розмірі 668,75 грн. та останній оплатив вартість поставленого товару на суму 349 163,13 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 789 від 28.08.2013 р. на суму 50 000,00 грн., № 816 від 03.09.2013 р. на суму 50 000,00 грн., № 851 від 09.09.2013 р. на суму 50 852,57 грн., № 877 від 17.09.2013 р. на суму 24 481,80 грн., № 915 від 23.09.2013 р. на суму 28 000,00 грн., № 942 від 26.09.2013 р. на суму 80 813,58 грн., № 950 від 30.09.2013 р. на суму 50 000,00 грн., № 955 від 30.09.2013 р. на суму 15 015,18 грн.

Таким чином, станом на 01.10.2013 р. у відповідача перед позивачем існувало сальдо у розмірі 3 663,05 грн.

Разом з тим, позивачем починаючи з 01.10.2013 р. було поставлено відповідачу товар на суму 142 697,71 грн., що підтверджується наступними видатковими накладеними: № 22743 від 01.10.2013 р. на суму 15 015,18 грн., № 23051 від 02.10.2013 р. на суму 1 875,60 грн., № 23542 від 08.10.2013 р. на суму 38 654,58 грн., № 23608 від 08.10.2013 р. на суму 49 661,65 грн., № 23971 від 10.10.2013 р. на суму 37 484,70 грн.

Також, позивачем надано реєстр вихідних податкових накладних за жовтень 2013 р. - квітень 2014 р. на загальну суму 142 691,71 грн.

Для оплати зазначеного товару позивачем виставлялись відповідачу рахунки-фактури: № 233321 від 30.09.2013 р. на суму 15 015,18 грн., № 23424 від 01.10.2013 р. на суму 1 875,60 грн., № 23994 від 07.10.2013 р. на суму 90 855,22 грн., № 24498 від 10.10.2013 р. на суму 37 545,00 грн.

Вказаний товар було отримано відповідачем в особі п. Шарипова Володимира Вікторовича, на підставі довіреності на отримання матеріальних цінностей № 508 від 01.10.2013 р.

В свою чергу, відповідачем сплачено вартість поставного позивачем товару лише частково у розмірі 65 354,76 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 982 від16.10.2013 р. на суму 10 000,00 грн., № 12 від 17.01.2014 р. на суму 10 000,00 грн., № 162 від 14.03.2014 р. на суму 45 354,76 грн.

Таким чином, на момент вирішення спору, у відповідача перед позивачем існує заборгованість в сумі 81 000,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

В той же час, як зазначалося вище сторони визначили умови оплати, а саме, покупець сплачує вартість отриманого товару протягом 30-ти календарних днів з моменту його отримання.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 3 797,77 грн. пені та 949,44 грн. 3 % річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько- правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка; що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ГПК України.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові № 910/2224/13 від 02.10.2013 р., положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 6.3 Договору визначено, що у разі порушення строків оплати за товар та строків приймання товару, указаних в п. 3.6. Договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 3 797,77 грн. пені та 949,44 грн. 3 % річних на суму 43 515,30 грн. за період з 08.11.2013 р. по 31.03.2014 р. та на суму 37 484,70 грн. за період з 10.11.2013 р. по 31.03.2014 р., при цьому, розрахунок пені є невірним.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини і статті 47 Г'ПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ПІК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

При розрахунку пені позивачем не враховано, що за період з 13.08.2013 р. по 14.04.2014 р. її облікова ставка становила 13 %, а не 12 %, як зазначено позивачем, що зумовлює можливість нарахування пені в більшому розмірі, ніж заявлено позивачем до стягнення, проте останнім не подано клопотання про вихід суду за межі позовних вимог, в зв'язку з чим, суд перевіривши наданий розрахунок пені та 3 % річних, дійшов висновку про задоволення їх в цій частині в заявленій позивачем сумі.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на відповідача:

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Теплобуд» (04050, м. Київ, вулиця Мельникова, будинок 12, код ЄДРПОУ 35332762) на користь Публічного акціонерного товариства «Торговий дім ВІКАНТ» (01001, м. Київ, вулиця Еспланадна, будинок 34/2, кімната 5, код ЄДРПОУ 31568293) 81 000 (вісімдесят одну тисячу) грн. 00 коп. основного боргу, 3 797 (три тисячі сімсот дев'яносто сім) грн. 77 коп. пені, 949 (дев'ятсот сорок дев'ять) грн. 44 коп. 3 % річних та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.06.2014 р.

Суддя В.С. Ломака