Ухвала

від 28.05.2014 по справі 1570/4899/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2014 року м. Київ К/800/27391/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 року

у справі № 1570/4899/2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа 2006» (далі - позивач, ТОВ «Альфа 2006»)

до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області ДПС)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Альфа 2006» звернулось у серпні 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області ДПС, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000972201 від 02.07.2012 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, ст. 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України)та наказу ДПІ у Суворовському районі м. Одеси «Про проведення позапланової невиїзної перевірки» № 201 від 04.04.2012 року, у період з 18.04.2012 року по 24.04.2012 року відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача по взаємовідносинах з контрагентом-постачальником ТОВ «Холодильник» (код ЄДРПОУ 36678564) за період з 01.06.2011 року по 31.07.2011 року, за результатами якої складено акт перевірки № 733/22-2/34381533 від 03.05.2012 року.

У висновках акту перевірки вказується на порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 576 950,00 гривень, у тому числі за червень 2011 року на суму 266 333,00 гривні, за липень 2011 року на 310 617,00 гривень).

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що у перевіряємий період позивач мав договірні відносини з контрагентом ТОВ «Холодильник» щодо перевезення вантажів автомобільним транспортом (договір № 01072011 від 01.06.2011 року), однак ДПІ у Суворовському районі м. Одеси отримано лист ДПІ у Печерському районі м. Києва від 09.02.2012 року № 2905/7/23/-911 та акт перевірки ТОВ «Холодильник» № 1519/2309/36678564 від 25.11.2011 року «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Холодильник» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 30.09.2009 року по 30.09.2011 року», а також лист ДПІ у Печерському районі м. Києва від 07.03.2012 року та акт від 07.03.2012 року № 110/22-9/36678564 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Холодильник» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 30.09.2009 року по 31.01.2012 року». Згідно вказаних актів стан платника - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням; за юридичною адресою підприємства відсутні первинні та бухгалтерські документи, що засвідчують здійснення господарської діяльності; кількість працюючих у товариства - 1 особа, відсутня будь-яка інформація про наявність складських приміщень, автомобільного та іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Фінансово-господарська діяльність ТОВ «Холодильник» здійснюється поза межами правового поля, а тому господарські відносини між вказаним товариством та його контрагентами є фіктивними і укладені між ними правочини вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

З урахуванням висновків актів ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПІ у Суворовському районі м. Одеси прийшла до висновку про завищення ТОВ «Альфа 2006» податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Холодильник» на загальну суму 576 950,00 гривень.

На підставі акту перевірки № 733/22-2/34381533 від 03.05.2012 року ДПІ у Суворовському районі м. Одеси 02.07.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000972201, яким за порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, ТОВ «Альфа 2006» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 732 260,00 гривень, у тому числі за основним платежем - 576 950,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями - 155 310,00 гривень).

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги повністю, виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; й) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст.201 ПК України).

Право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.06.2011 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «Холодильник» (Перевізник) укладено договір на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 01072011, за умовами якого Замовник доручає, а Перевізник бере на себе обов'язок по доставці довіреного йому вантажу, який належить Замовнику, автомобільним транспортом на межах території України. Виконання вказаного договору підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій актами здачі-прийнятті робіт, податковими накладними.

Також, судами встановлено, що 01.06.2011 року між позивачем та ТОВ «Холодильник» укладено договір купівлі-продажу № 1072011/1, за умовами якого ТОВ «Холодильник» взяло на себе зобов'язання поставити, а ТОВ «Альфа 2006» прийняти та оплатити на умовах цього Договору авіаційне майно для літаків ЯК-40 згідно Додатків до цього Договору. Виконання вказаного договору підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій видатковою та податковою накладними, відповідно до яких ТОВ «Холодильник» передало у власність ТОВ «Альфа 2006» плечову прив'язну систему фірми Schroth на крісло лівого пілоту.

Крім цього, судами встановлено, що 22.07.2011 року між ТОВ «Альфа 2006» та ТОВ «Холодильник» укладено агентський договір про надання послуг № 2207111, за яким ТОВ «Холодильник» взяло на себе зобов'язання надавати послуги зі сприяння у представленні каталогу, визначеного ТОВ «Альфа 2006», та його електронної версії на компакт-диску, включаючи пошук рекламодавців до каталогу, від імені та за рахунок ТОВ «Альфа 2006», а ТОВ «Альфа 2006» зобов'язалось своєчасно сплачувати агентську винагороду. Виконання вказаного договору підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій актом здачі-приймання, податковою накладною, платіжними дорученнями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі отриманих від ТОВ «Холодильник» податкових накладних ТОВ «Альфа 2006» до податкового кредиту з податку на додану вартість за червень-липень 2011 року віднесено податок на додану вартість в сумі 576 950,00 гривень, які відображені у реєстрі отриманих податкових накладних.

Крім того, під час апеляційного розгляду справи представником ТОВ «Альфа 2006» надано додаткові копії документів, які були досліджені судом апеляційної інстанції, та які підтверджують використання отриманих товарів та послуг від контрагента у своїй господарській діяльності, в яких зазначено дату завантаження/вивантаження, адреси завантаження/вивантаження, найменування вантажу, назву та реєстраційні номери автотранспортних засобів, які здійснювали перевезення вантажів.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем належними первинними документами доведено факт виконання зобов'язань за договорами з ТОВ «Холодильник». Наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі необхідні реквізити, підписані уповноваженими особами, підписи завірені відповідними печатками підприємств, тобто відповідають вимогам п. 201.1 та 201.7 ст. 201 ПК України, що свідчить про реальність господарських операцій. Сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в акті перевірки ДПІ у Суворовському районі м. Одеси посилається на матеріали перевірок ТОВ «Холодильник», які надійшли від ДПІ у Печерському районі м. Києва, однак жодних доказів про самостійне дослідження обставин укладання договорів між ТОВ «Альфа 2006» та ТОВ «Холодильник», предмету даних правочинів, змісту прав та обов'язків сторін за ними, повноважень фізичних осіб, які від імені суб'єктів господарювання укладали цей правочин, обізнаності суб'єктів господарювання щодо обставин діяльності один одного, дійсних намірів сторін правочинів, наявності чи відсутності розумних економічних чинників на укладання правочинів, подальшого руху сплачених ТОВ «Альфа 2006» грошових коштів, отриманого ТОВ «Альфа 2006» результату транспортних і дилерських послуг, придбання товарів, акт перевірки ДПІ у Суворовському районі м. Одеси не містить.

Судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на момент укладення договорів з позивачем та його виконання контрагент був зареєстрований у встановленому законом порядку та мав право на видачу податкових накладних. Більше того, жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Тобто, сама по собі несплата податку продавцем (у томі числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що сам по собі акт перевірки є лише документом, що фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, та не містить у собі доказової бази щодо виявлених у ході перевірки обставин, які повинні підтверджуватись первинними документами. Чинним законодавством України не визначені норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у зв'язку з чим висновок щодо відсутності таких умов має оціночний характер, що базується на припущенні.

Щодо посилання відповідача на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Холодильник», то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість такого твердження, оскільки договірні зобов'язання між контрагентами виконано у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи. Крім того, ПК України не передбачено права податкового органу на визнання в односторонньому порядку господарських правочинів недійсними.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених позивачем та ТОВ «Холодильник», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності зазначених правочинів, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про необґрунтованість та незаконність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2 , ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220 - 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 року у справі № 1570/4899/2012 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько