Ухвала

від 28.05.2014 по справі 6-11565св14

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

28 травня 2014 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Юровської Г.В.,

суддів: Гончара В.П., Мазур Л.М., Нагорняка В.А., Савченко В.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Голосіївського району м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання незаконним рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, відновлення становища, яке існувало до порушення, за касаційною скаргою ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року заступник прокурора Голосіївського району м. Києва звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Зазначав, що на підставі рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року ОСОБА_1 було передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0, 1000 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_1 й відповідно до цього рішення, відповідачу видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.

У подальшому, згідно договору купівлі-продажу від 11 грудня 2010 року ОСОБА_1 відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_2

Посилаючись на те, що постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2011 року, рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року було скасовано, а під час перевірки законності вказаного рішення, проведеної 24 січня 2012 року, було виявлено чисельні факти порушення норм чинного земельного законодавства при передачі спірної земельної ділянки у власність відповідачу та порушення інтересів держави, заступник прокурора просив позов задовольнити у повному обсязі, визнати недійсним та скасувати рішення міської ради, визнати недійсним виданий згідно цього рішення державний акт на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_1, визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, укладений між відповідачами й повернути землю до власності територіальної громади.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 08 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2014 року, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради №922/922 від 18 грудня 2008 року «Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському р-онах м. Києва» в частині пункту 886 Додатку №1, щодо передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0, 1000 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Визнано недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 1000 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:79:364:0313 зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 22 грудня 2009 року за №07-7-05112.

Визнано недійсним укладений 11 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 1000 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:79:364:0313, вартістю 216 070 грн.

Визнано право власності на земельну ділянку площею 0, 1000 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:79:364:0313 за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвали нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Голосіївського району м. Києва, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі рішення суду не відповідають.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з незаконності рішення міської ради, яким передано у приватну власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, оскільки таке рішення прийнято без розроблення та затвердження проекту землеустрою та проведення обов'язкової експертизи щодо передання із зони зелених насаджень загального користування земельних ділянок громадянам із зміною її цільового призначення, як для будівництва та обслуговування жилого будинку, чим порушено право власності на землю територіальної громади м. Києва, а відтак державний акт на право власності на земельну ділянку виданий на підставі такого рішення та укладений в подальшому договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки є недійсними.

Проте, з такими висновками судів погодитися не можна виходячи з наступного.

Судами встановлено, що п. 886 рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року №922/922 «Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському р-онах м. Києва» було передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0, 1000 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 22 грудня 2009 року отримала державний акт серії ЯЖ №905409 на право власності на земельну ділянку площею 0, 1000 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_1.

11 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

Згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Пунктами 6-9 статті визначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення підлягають обов'язковій державній експертизі.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч.ч. 1, 2ст. 20 ЗК України).

Проте суди попередніх інстанцій на порушення вимог ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули, не встановили усіх дійсних обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, зокрема належним чином не визначилися із статусом та цільовим призначенням спірної земельної ділянки та дійшли передчасного висновку щодо обов'язковості державної експертизи, не навівши при цьому допустимих доказів на підтвердження належності такої ділянки до категорії земель, визначених ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» та застосування положень ст. 21 ЗК України.

Визнаючи незаконним та скасовуючи рішення Київської міської ради №922/922 від 18 грудня 2008 року суди обох інстанцій взагалі не звернули уваги на той факт, що таке рішення ради було скасовано постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2011 року, не дослідивши при цьому вказане рішення суду й не перевіривши його чинність.

Крім того, суди не врахували того, що захист прав особи, яка вважає себе власником можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, й безпідставно застосували до спірних правовідносин положення ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Також, судами належним чином не вмотивовано висновок щодо не пропущення позивачем строку позовної давності, з урахуванням вимог ст. 267 ЦК України та відповідних доводів представника ОСОБА_2, зазначених у клопотання про застосування наслідків пропущення строку звернення до суду.

За таких обставин суди не виконали своїх обов'язків, визначених законом, повно, всебічно й об'єктивно не з'ясували усіх обставин справи та не надали їм належної оцінки та ухвалили рішення, які не можна визнати законними та обґрунтованими , у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2014 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Г.В. Юровська

Судді: В.П. Гончар

Л.М. Мазур

В.А. Нагорняк

В.О. Савченко