Рішення

від 26.05.2014 по справі 910/715/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/715/14 26.05.14 Колегія суддів у складі головуючого судді Мудрого С.М., суддів Літвінової М.Є., Сівакової В.В. , розглянувши справу

за товариства з обмеженою відповідальністю " ВіДі АвтоСіті Одеса "

до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) товариство з обмеженою відповідальністю " ВІДІ ДРІМ МОТОРЗ "

2) товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Укравтопром"

3) ОСОБА_3

4) товариство з обмеженою відповідальністю "Українська Торгово-Промислова Компанія"

5) товариство з обмеженою відповідальністю "ВіДі Термінал"

6) товариство з обмеженою відповідальністю "ВіДі Автострада"

7) товариство з обмеженою відповідальністю "ВіДі Авто Кепітал"

8) товариство з обмеженою відповідальністю "ВіДі Авто Менеджмент Груп"

про визнання договору №100.2.3-01/160К-08 від 02.06.2008 року недійсним

Представники сторін:

від позивача: Миронов І.Є.- представник за довіреністю б/н від 25.12.2013 року;

від відповідача: Герасимчук О.А. - представник за довіреністю № 399/11.52 від 01.10.2013 року;

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2: не з'явився;

від третьої особи 3: не з'явився;

від третьої особи 4: не з'явився;

від третьої особи 5: не з'явився;

від третьої особи 6: не з'явився;

від третьої особи 7: не з'явився;

від третьої особи 8: не з'явився.

ВСТАНОВИЛА:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "ВІДІ АВТОСІТІ ОДЕСА" до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про визнання договору №100.2.3-01/160К-08 від 02.06.2008 року недійсним.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 02.06.2008 року між ним та відповідачем укладений договір про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії №100.2.3-01/160к-08, відповідно до якого ПАТ «ВТБ Банк» зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування, а позичальник зобов'язався їх прийняти, належним чином використовувати та повернути в порядку та на умовах, передбачених кредитним договором, та сплатити проценти.

Позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії №100.2.3-01/160к-08 від 02.06.2008 року у зв'язку з тим, що у сторін договору відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України на здійснення валютних операцій, що суперечить положенням п. в, г ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.01.2014 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 17.02.2014 року.

17.02.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав документи по справі, на виконання вимог ухвали суду від 22.01.2014 року, відзив на позовну заяву та заяву про застосування строку позовної давності.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.02.2014 року розгляд справи відкладено на 11.03.2014 року.

07.03.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав клопотання про накладення арешту, додаткові пояснення по справі та додаткові докази по справі.

В судове засідання 11.03.2014 року представник позивача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, але 11.03.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.03.2014 року розгляд справи відкладено на 31.03.2014 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.03.2014 року задоволено заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ВІДІ ДРІМ МОТОРЗ" про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача. Клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб задоволено. Залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю "ВІДІ ДРІМ МОТОРЗ", товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Укравтопром", ОСОБА_3, товариство з обмеженою відповідальністю "Українська Торгово-Промислова Компанія", товариство з обмеженою відповідальністю "ВіДі Термінал", товариство з обмеженою відповідальністю "ВіДі Автострада", товариство з обмеженою відповідальністю "ВіДі Авто Кепітал", товариство з обмеженою відповідальністю "ВіДі Авто Менеджмент Груп" та призначено колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду м. Києва Бойка Р.В. від 04.04.2014 року розгляд справи № 910/715/14 доручено здійснювати колегіально у складі: головуючий суддя Мудрий С.М., судді Літвінова М.Є., Сівакова В.В.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.04.2014 року розгляд справи призначено на 12.05.2014 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.05.2014 року розгляд справи відкладено на 26.05.2014 року.

В судове засідання 26.05.2014 року представники третіх осіб 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

02.06.2008 року між відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю ""ВІДІ АВТОСІТІ" (позичальник) укладено договір про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії №100.2.3-01/160к-08, відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування, а позичальник зобов'язався їх прийняти, належним чином використовувати та повернути в порядку та на умовах, передбачених кредитним договором, та сплатити проценти.

Відповідно до статуту публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (нова редакція) нова редакція статуту затверджена річними загальними зборами акціонерів протокол №59 від 26.04.2013, відкрите акціонерне товариство «ВТБ Банк» відповідно до рішення загальних зборів учасників (акціонерів) банку від 25.01.2007, перейменовано в публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк».

Позивач просить визнати вищезазначений договір недійсним, оскільки у сторін на момент отримання кредиту та станом на сьогоднішній день не має індивідуальної ліцензії.

Згідно із ч. 1 статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до абз. 3 п. 3.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочин вважається вчиненим без ліцензії, якщо на час такого вчинення останню не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію зупинено у передбачених законом випадках. При цьому не має значення, з яких причин була відсутня ліцензія, а також чи знала або повинна була знати про це інша сторона правочину. У разі коли на момент вчинення правочину юридична особа не мала ліцензії, а на час, коли правочин був виконаний або мав бути виконаний, вона ліцензію отримала, підстави для визнання правочину недійсним відсутні.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, в той час коли обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ).

Відповідно до статті 5 Декрету , Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до п. п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

У відповідності до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 р. №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

З огляду на викладені положення вбачається, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору, а банк, як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Аналогічний висновок міститься в постановах Вищого господарського суду України від 05.11.2011 у справі №11/111 та від 31.01.2012 у справі №28/165пд.

Із матеріалів справи вбачається, що при укладенні спірного договору банк діяв на підставі виданих йому Національним банком України банківської ліцензії №79 від 20.04.2007 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та дозволу №79-1 від 20.04.2007 з додатком до нього на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

З огляду на викладене, укладаючи договір банк мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто здійснювати кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії, а посилання позивача на обов'язковість отримання ним індивідуальної ліцензії Національного банку України для здійснення платежів на погашення кредиту відповідно вимог підпункту "г" пункту 4 статті 5 Декрету є безпідставним.

Більш того, в силу положень пункту 1.3 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 №49 операція по видачі кредиту та його поверненню не є операцією, що передбачає реалізацію функції грошових коштів як засобу платежу, а отже, ця операція не потребує наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання кредитного договору.

Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено наявності обставин, з якими положення ст. 227 Цивільного кодексу України, п. 3.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачають можливість визнання правочину недійсним.

Тому, позовні вимоги щодо визнання недійсним договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії №100.2.3-01/160к-08 від 02.06.2008 року є необґрунтованими та такими, що не підлягаю задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про визнання недійсним договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії №100.2.3-01/160к-08 від 02.06.2008 року, слід зазначає наступне.

У відповідності до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В зв'язку з тим, що суд прийшов до висновку про необґрунтованість вимог позивача та про відсутність порушення права позивача, позовна давність не може бути застосована до даних правовідносин.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Головуючий суддя С.М. Мудрий

Судді М.Є. Літвінова

В.В. Сівакова