Рішення

від 02.06.2014 по справі 904/2093/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.06.14 Справа № 904/2093/14 За позовом Приватного підприємства "Банкор", м. Донецьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стім-Дніпропетровськ", м. Дніпропетровськ

про стягнення 48986, 33 грн.

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство «Банкор» звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стім-Дніпропетровськ» про стягнення основного боргу у розмірі 42831, 22 грн., пені у сумі 2068, 72 грн., три відсотки річних у розмірі 586, 39 грн. Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 3500 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань покладених на нього згідно договору поставки № 63 від 20.10.2011 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2014 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 28.04.2014.

Ухвалою від 28.04.2014 розгляд справи відкладено на 19.05.2014.

19.05.2014 через канцелярію господарського суду засобом факсимільного зв'язку від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Ухвалою від 19.05.2014 розгляд справи відкладено на 02.06.2014.

02.06.2014 через канцелярію господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення до позовної заяви, в яких він зазначає, що 31.03.2013 договір між адвокатом ОСОБА_1 та ПП "Банкор" було припинено, просить суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 42831, 22 грн., 1530 грн. витрат на оплату послуг адвоката та просить розглядати справу без участі його представника.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Право позивача на збільшення або зменшення розміру позовних вимог може бути реалізоване до прийняття рішення у справі шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватись із ст. 54 ГПК України, з доданням до неї документів, зазначених у ст. 57 ГПК України.

Дана заява не приймається до розгляду, оскільки до неї не надано документів, передбачених ст. 57 ГПК України, а саме, доказів направлення даної заяви відповідачу.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву та інші витребуванні судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення цінних листів з ухвалами суду (арк. с. 108, 195 том 2).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 02.06.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.10.2011 між Приватним підприємством «Банкор» (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стім-Дніпропетровськ» (далі - відповідач, покупець) був укладений договір поставки № 63 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник поставляє і передає у власність покупця, а покупець приймає і оплачує товар на умовах і в порядку, визначеному даним договором, відповідно замовленню на поставку і товаросупроводжувальній документації.

Згідно з п. 2.4.1 договору постачальник постачає товари разом з усією відповідною документацією (сертифікати відповідності, ветеринарні сертифікати, гігієнічні сертифікати, сертифікати про визнання, інструкції з використання, гарантійні сертифікати), яка вимагається законодавством України для роздрібної реалізації товарів. Перераховані вище документи надаються в оригіналах чи належним чином завірених копіях.

Право власності переходить від постачальника до покупця з моменту, коли сторони підписали товарну накладну, яка підтверджує, що товари були прийняті покупцем (п. 2.5.1 договору).

Пунктом 3.1 договору встановлено, що товари приймаються за кількістю та якістю у відповідній торговій точці покупця, куди товари постачаються постачальником, на підставі товарних накладних і інших супроводжувальних документів, які підтверджують якість товарів.

Відповідно до п. 4.3 договору приймання і повернення оборотної тари здійснюється за видатковими накладними і накладними про повернення за цінами, погодженими сторонами в специфікації (додаток до договору 1 специфікація) без нарахування податку на додану вартість. Повернення тари здійснюється за цінами, які діяли на момент поставки тари, відповідно специфікації. Повернення оборотної тари проводиться по мірі її звільнення покупцем за рахунок замовлення.

Згідно з п. 5.2 договору сума даного договору визначається загальною сумою товарних накладних в період його дії.

Покупець зобов'язаний оплачувати кожну товарну накладну, переданого продавцем товару, через 45 календарних днів після поставки товару за цією товарною накладною (п. 5.3 договору, з урахуванням протоколу розбіжностей до договору).

Відповідно до 6.1 договору у випадку невиконання своїх зобов'язань за даним договором, сторони несуть відповідальність згідно чинному законодавству України.

На виконання умов договору, позивач поставив за період з 03.01.2013 по 27.08.2013, а відповідач прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними, підписаними обома сторонами та скріпленими печатками підприємств (арк. с. 59-200 том 1, 1-50 том 2, 147-190, том 2).

Відповідач здійснив часткову оплату та здійснив часткове повернення товару, що підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку та копіями накладних на повернення товару, які залучені до матеріалів справи, у зв'язку з чим несплаченим залишається вартість поставленого товару у розмірі 42831, 22 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими накладними та не надано доказів повної оплати або повернення переданого товару на суму 42831, 22 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню в розмірі 42831, 22 грн.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 2068, 72 грн. та три відсотки річних у сумі 586, 39 грн.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 6.10 договору, з урахуванням протоколу розбіжностей до договору, передбачено, що у випадку порушення покупцем строків оплати продавцеві поставленого товару, сплачує продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Господарський суд неодноразово, а саме ухвалами від 28.04.2014 та від 19.05.2014, зобов'язував позивача надати уточнений розрахунок пені та трьох відсотків річних із зазначенням дат оплат по кожній видатковій накладній, також явку уповноважених представників сторін у судове засідання судом було визнано обов'язковою.

Представник позивача у судові засідання 19.05.2014 та 02.06.2014 не з'явився. 02.06.2014 надіслав до суду пояснення, в яких зазначає, що не може надати суду розрахунок штрафних санкцій, із зазначенням дати сплати по кожній видатковій накладній, у зв'язку з тим, часткова оплата товару відповідачем було здійснена за договором № 63, а тому вказані кошти позивач спрямовував на погашення поточної заборгованості за вказаним договором.

Відповідно до п. 5 ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що з наявних у матеріалах справи доказів, не можливо встановити, коли та за якими саме видатковими накладними здійснювались оплати, господарський суд позбавлений можливості встановити правомірність нарахування пені та трьох відсотків річних та перевірити правильність їх нарахування. У зв'язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 2068, 72 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 586, 39 грн. підлягають залишенню без розгляду.

Беручи до уваги вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1720, 36 грн.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги в розмірі 3500 грн.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду, зокрема, договір про надання юридичних послуг від 14.10.2013 (арк. с. 102-103 том 2), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 19.11.2011 (арк. с. 106 том 2), видатковий касовий ордер від 12.12.2013 на суму 3500 грн. (арк. с. 105 том 2) та акт виконаних робіт від 02.12.2013 (арк. с. 104 том 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013).

Враховуючи наведене, предмет даного спору, складність спору, ціну позову, необґрунтоване виконання розрахунку пені, трьох відсотків річних, систематичне не з'явлення адвоката ОСОБА_1 у судові засідання та не надання документів на вимогу суду, суд не вбачає підстав для задоволення вимог про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги в розмірі 3500 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, п. 5 ст. 81, ст. ст. 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стім-Дніпропетровськ» (49087, м. Дніпропетровськ, вул. Калинова, 87, код ЄДРПОУ 36295169) на користь Приватного підприємства «Банкор» (83027, м. Донецьк, вул. Савченко, 16а, код ЄДРПОУ 32442735) основний борг у розмірі 42 831, 22 грн. (сорок дві тисячі вісімсот тридцять одна грн. 22 к.) та 1720, 36 грн. (одна тисяча сімсот двадцять грн. 36 к.) витрат по сплаті судового збору.

В частині стягнення пені у розмірі 2068, 72 грн. та трьох відсотків річних у сумі 586, 39 грн. позов залишити без розгляду.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 03.06.2014

Суддя В.І. Ярошенко