Рішення

від 02.06.2014 по справі 904/2132/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.06.14 Справа № 904/2132/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Новіс", м. Дніпропетровськ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Аванті", м. Луганськ

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бен Ре", смт. Ювілейне, Дніпропетровськ

про стягнення 55640, 68 грн.

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: Кравченко О.О. - представник за дов. б/н від 17.04.2014

від відповідача-1: не з'явились

від відповідача-2: Осадчий І.М. - керівник підприємства? паспорт НОМЕР_1 виданий 14.01.2003

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Новіс" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Аванті" та відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бен Ре" про солідарне стягнення 55640, 68 грн., з яких: 43500, 00 грн. - основний борг, 9139, 67 грн. - пеня, 2264, 49 грн. - 10 % річних та 736, 52 грн. інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару згідно договору поставки № 0000039 від 05.03.2013 та неналежним виконанням відповідачем-2 своїх зобов'язань згідно договору поруки від 06.03.2013.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2014 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 29.04.2014.

Представник відповідача-2 надав у судовому засіданні 29.04.2014 відзив на позов, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості з відповідача-2, оскільки відповідно до п. 7.1 договору поруки, договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 01.04.2014. Тобто, договір поруки від 06.03.2013 припинив свою дію відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2014 розгляд справи відкладено на 19.05.14.

16.05.14 відповідач-1 надіслав відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі у зв'язку з повною оплатою поставленого товару згідно рахунків 3СФ-122/9 від 13.09.2013 та № СФ-141/9 від 14.10.2013. Також, відповідач-1 зазначає, що нарахування позивачем пені, 10% річних та інфляційних втрат є безпідставними, оскільки позивач передав, а відповідач прийняв товар не на підставі договору, а на підставі накладних, які не містять жодного посилання на будь-який договір. А тому, відповдач-1 вважає, що відповідно до ст. 530 ЦК України він повинен був оплати прийнятий товар у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, але позивача не звертався до відповідача-1 з вимогою щодо оплати поставленого товару.

Ухвалою від 19.05.2014 розгляд справи відкладено на 02.06.2014.

02.06.2014 позивач надав до суду розрахунок суми пені, процентів річних та інфляційних втрат.

Відповідач-1 явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення цінних листів з ухвалами суду (арк. с. 42, 44-45).

У судовому засіданні 02.06.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

05.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новіс" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Аванті" (далі - відповідач-1, покупець) було укладено договір № ДГ-0000039 поставки товару (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати у встановлений строк товар у встановлений строк товар у власність покупцю, а останній зобов'язаний прийняти та оплатити його на умовах, визначених у цьому договорі.

Згідно з п. 1.2 договору найменування товару: поліетиленова продукція.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця при передачі товару, що підтверджується накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін (п. 2.7 договору).

Покупець зобов'язаний здійснити оплату товару у безготівковій формі у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 28 (двадцяти восьми) календарних днів з моменту передачі постачальником товару покупцю (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору оплата товару, що поставляється, здійснюється наступним чином: у першу чергу погашається заборгованість за раніше здійснену поставку та далі за кожну наступну.

На виконання умов договору, позивач поставив, а відповідач-1 прийняв товар на загальну суму 67139,77 грн., а саме, відповідно до видаткової накладної № РН-0000071 від 13.09.2013 на суму 62446, 77 грн. та № РН-0000069 від 14.10.2013 на суму 4693, 50 грн., підписаних обома сторонами та скріпленими печатками підприємств (арк. с. 13-14).

Відповідач-1 здійснив часткову оплату поставленого товару у розмірі 23639, 77 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень та банківською випискою, залученими до матеріалів справи (арк. с. 15-20).

27.02.2014 відповідач-1 здійснив часткову оплату поставленого товару у розмірі 3000 грн., відповідно до платіжного доручення від 27.02.2014 № 48 (арк. с. 61).

Після звернення позивача 02.04.2014 до суду із позовом, відповідач-1 здійснив повну оплату поставленого товару у розмірі 40500 грн., відповідно до платіжних доручень, копії яких залучені до матеріалів справи (арк. с. 58-60).

Оскільки відповідач-1 27.02.2014 здійснив часткову оплату поставленого товару у розмірі 3000 грн. до звернення позивача із позовом до суду, а саме 02.04.2014, то у задоволені позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 3000 грн. слід відмовити, в звязку з відсутністю порушеного права на момент звернення до суду.

Пунктом 1-1 частини 1 ст. 80 ГПК України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет позову.

Враховуючи, що відповідач-1 під час розгляду справи сплатив суму основного боргу у розмірі 40500 грн., провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував пеню у розмірі 9139,67 грн. за період з 12.10.2013 по 28.03.2014.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 7.1 договору у випадку несвоєчасної оплати товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі 0, 1 % від вартості несплаченого товару за кожен день прострочки. Нарахування пені здійснюється протягом усього строку прострочки виконання зобов'язання незалежно від його тривалості.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу частково, в межах заявленого позивачем періоду, у розмірі 3170, 39 грн., оскільки чинним законодавством передбачено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ. Також при здійснені розрахунку пені, позивачем не враховано часткову оплату 07.11.2013 на суму 4693, 50 грн., здійснену позивачем відповідно до платіжного доручення від 07.11.2013 № 334.

Заперечення відповідача-1 про те, що нарахування позивачем пені є безпідставними, оскільки поставка товару була не на підставі договору № ДГ-0000039 від 05.03.2013, а на підставі накладних, які не містять жодного посилання на будь-який договір, не приймаються судом до уваги з нижченаведених підстав.

Відповідно до п. 8.1 договору він вступає в силу з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та діє протягом 2 (двох) років з моменту укладення.

Враховуючи, що спірний договір був укладений сторонами 05.03.2013, то він діє до 05.03.2015.

Тобто, на момент здіснення поставки товару, а саме 13.09.2013 та 14.10.2013, договір № ДГ-0000039 від 05.03.2014 був чинний.

Пунктом 1.2 договору визначено найменування товару - поліетиленова продукція

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до видаткових накладних від 13.09.2013 № РН-0000071 та від 14.10.2013 № РН-0000069, позивачем відповдачу-1 була передана поліетиленова продукція, тобто саме той вид товару, який визначений спірним договором.

З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що поставка товару, визначеного у вищезазначених видаткових накладних, здійснена саме в межах договору поставки № ДГ-00000039 від 05.03.2013.

Також, за порушення відповідачем-1 виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано десять відсотки річних за період з 26.10.2013 по 28.03.2014 у розмірі 2264, 49 грн. та інфляційні втрати за період 26.10.2013 по 28.03.2014 у сумі 736, 52 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 7.2 договору у разі прострочення оплати поставленого товару на строк більш ніж 10 банківських днів, покупець, у відповідності зі ст. 625 ЦК України, зобов'язаний сплатити постачальнику суму основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочки, а також 10 % річних від простроченої суми.

Таким чином, умовами спірного договору сторони встановили інший розмір процентів річних, а саме на рівні 10 %.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, задовольняє дану вимогу повністю у розмірі, заявленому позивачем до стягнення, а саме 736, 52 грн.

Щодо нарахування десяти відсотків річних, задовольняє дану вимогу частково у сумі 2199, 25 грн. При здійснені нарахування відсотків річних, позивачем не враховано часткову оплату 07.11.2013 на суму 4693, 50 грн. та 27.02.2014 на суму 3000 грн., здійснену позивачем відповідно до платіжних доручень від 07.11.2013 № 334 та від 27.02.2014 № 48.

Таким чином, стягненню підлягають три відсотки річних у розмірі 2199, 25 грн.

06.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Новіс" (далі - кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бен Ре" (далі - відповідач-2, поручитель) було укладено договір поруки.

Відповідно до п. 1.1 договору поруки поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання грошових зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аванті" (далі - боржник), які виникають згідно договору поставки товар № ДГ-0000039 від 05.03.2013 (далі - основний договір), який було укладено між кредитором та боржником.

Згідно з п. 3.1 договору поруки поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання.

Поручитель забезпечує виконання грошового зобов'язання за основним договором у повному обсязі (п. 3.2 договору поруки).

У відповідності з п. 4.1 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань боржником за основним договором, а також за сплату неустойки за прострочку виконання зобов'язання, але не відповідає перед кредитором за відшкодування нанесених збитків або втраченої вигоди.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 01.04.2014 року (п. 7.1 договору поруки).

Господарський суд вважає позовні вимоги позивача до відповідача-2 на підставі договору поруки безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 53 ЦК України За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно з ч. 1-2 ст. 554 України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

З вищезазначеного договору поруки вбачається, що він втратив свою чинність 01.04.2014, тоді як до господарського суду із позовом позивач звернувся 02.04.2014. Тобто, після припинення дії договору поруки.

Відповідно до п. 5.1.1 договору поруки поручитель зобов'язаний при порушення боржником зобов'язань перед кредитором згідно основного договору, виконати за боржника зобов'язання у 30-ти денний строк з дня отримання вимоги від кредитора.

У матеріалах справи міститься претензія від 04.02.2014 № 04/02 до відповідача-2 з вимогою сплатити заборгованість боржника у розмірі 49500 грн. згідно договору поруки (арк. с. 22). Однак, доказів направлення даної вимоги на адресу відповідача-2 та доказів отримання її останнім до суду не надано.

Інші докази звернення позивача до відповідача-2 з вимогою про сплату боргу згідно договору поруки у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, господарський суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості з відповідача-2.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягненню з відповідача-1 на користь позивача пені у розмірі 3170, 39 грн., інфляційних втрат у сумі 736, 52 грн. та десяти відсотків річних у розмірі 2199, 25 грн.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача-1 на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1530, 35 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, п. 1-.1 ст. 80, ст. ст. 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості з відповідача-2 відмовити.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Аванті" (91050, м. Луганськ, кв-л Левченко, буд. 12 а, код ЄДРПОУ 37287405) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Новіс" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Журналістів, буд. 9А, код ЄДРПОУ 38300039) пеню у розмірі 3170, 39 грн. (три тисячі сто сімдесят грн. 39 к.), десять відсотків річних у сумі 2199, 25 грн. (дві тисячі сто дев'яносто дев'ять грн. 25 к.), інфляційні втрати у розмірі 736, 52 грн. (сімсот тридцять шість грн. 52 к.) та 1530, 35 грн. (одна тисяча п'ятсот тридцять грн. 35 к.) витрат по сплаті судового збору.

Провадження у справі в часині стягнення основного боргу у розмірі 40500 грн. припинити.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 04.06.2014

Суддя В.І. Ярошенко