Рішення

від 27.05.2014 по справі 910/6244/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6244/14 27.05.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біоліс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіон Дельта»

про стягнення 21 461,36 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Біоліс» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіон Дельта» (надалі також - відповідач) суми в розмірі 21 461,36 грн. як безпідставно набутих коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що директором позивача було помилково по системі «Клієнт-Банк» направлено в банк платіжне доручення №138 від 13.11.2013р. на суму 21 461,36 грн., в якому помилково в графі «отримувач» були зазначені реквізити відповідача. Банком зазначене платіжне доручення проведено. Оскільки з початку 2013 року позивач не має ніяких договірних та комерційних відносин з відповідачем, кошти в сумі 21 461,36 грн. повинні бути повернуті позивачу.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, участь уповноваженого представника в судових засіданнях не забезпечив, про час та місце судових засідань був повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, справі присвоєно №910/6244/14, розгляд призначено на 20.04.2014р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2014р. було виправлено описку в ухвалі суду від 08.04.2014р. та зазначено вірну дату та час судового засідання, а саме "20.05.2014р. о 10:40 год."

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2014р. у зв'язку з неявкою представників сторін в судове засідання та витребуванням додаткових доказів по справі, розгляд справи відкладено до 27.05.2014р.

В судове засідання 27.05.2014р. представники сторін не з'явились.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13 листопада 2013 року директором позивача по системі «Клієнт-Банк» було направлено в АТ «Райффайзен банк Аваль» платіжне доручення №138 на суму 21 461,36 грн. з призначенням платежу - оплата за предмети медичного призначення згідно рах. б/н від 13.11.2013р. В графі «отримувач» зазначено ТОВ «Легіон Дельта».

Банком АТ «Райффайзен банк Аваль» зазначене платіжне доручення проведено 13.11.2013р., згідно відмітки, яка міститься у правому нижньому куті зазначеного платіжного доручення.

Оскільки з початку 2013 року позивач не має ніяких договірних та комерційних відносин з відповідачем, на адресу останнього було надіслано лист з вимогою про повернення коштів в сумі 21 461,36 грн.

У відповідь відповідачем було надіслано на адресу позивача лист, відповідно до якого станом на 01 серпня 2013р. позивач не має заборгованості перед позивачем. Всі засновники відповідача передали (відступили) належні їм частки в статутному капіталі ТОВ «Легіон Дельта» пану Геліташвілі Отару, який став директором відповідача, про що був складений протокол загальних зборів учасників від 30 серпня 2013 року. Як також зазначено у згаданому листі, ОСОБА_1, 30 серпня 2013р. був звільнений з посади директора відповідача і передав всю документацію та печатку ТОВ «Легіон Дельта» новому власнику та директору і після зазначених дій він не може розпоряджатись коштами на розрахунковому рахунку та майном ТОВ «Легіон Дельта».

У зв'язку з тим, що відповідач не повернув кошти в розмірі 21 461,36 грн., позивач змушений був звернутись до суду з даним позовом.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 207, 208 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Як вбачається з матеріалів справи, договір між сторонами не укладався, тоді як позивачем було перераховано кошти в розмірі 21 461,36 грн. на рахунок відповідача згідно платіжного доручення.

Зважаючи на викладене, відповідачем вказані кошти були набуті без достатньої на те правової підстави, а тому до правовідносин між сторонами спору слід застосувати положення Глави 83 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем доказів на спростування позовних вимог до матеріалів справи не надано.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними в справі доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/6244/14 підлягають задоволенню в повному обсязі, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума коштів в розмірі 21 461,36 грн.

Судовий збір у розмірі 1 827,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Легіон Дельта» (код ЄДРПОУ 36301753, адреса: 02089, м. Київ, вулиця Радистів, будинок 38) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Біоліс» (код ЄДРПОУ 37426147, адреса: 87547, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Купріна, 71, квартира 26) суму боргу в розмірі 21 461,36 грн. (двадцять одну тисячу чотириста шістдесят одну гривню 36 копійок) та судовий збір в розмірі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.05.2014р.

Суддя Морозов С.М.