Рішення

від 03.06.2014 по справі 905/1738/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.06.2014 Справа № 905/1738/14

Суддя господарського суду Донецької області Кротінова О.В.

при секретарі судового засідання Бевз Х.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ростенерго», м.Донецьк, ЄДРПОУ 38310225,

до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Данко», м.Донецьк, ЄДРПОУ 32727466,

про стягнення 60 365,27 грн.,-

за участю уповноважених представників:

від позивача: Столяренкова Н.М. - за довіреністю;

від відповідача: Калачик В.В. - за довіреністю,-

Згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні

оголошувалась перерва з 29.05.2014р. по 03.06.2014р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ростенерго», м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Данко», м.Донецьк, про стягнення 60 365,27 грн., у тому числі 43 199,99 грн. суми основного боргу, 85,40 грн. інфляційних витрат, 205,89 грн. 3% річних, 12554,00грн. пені та 4 319,99 грн. штрафу.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладання договору поставки №10/12 від 10.12.2013р. із відповідачем, невиконання останнім за ним своїх грошових зобов'язань в частині оплати вартості поставленої вугільної продукції, внаслідок чого утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, штрафу, інфляційних витрат та 3% річних.

На підтвердження викладених обставин позивачем надано розрахунок заявлених позовних вимог, у копіях: договір поставки №10/12 від 10.12.2013р., специфікація №2 від 10.01.2014р., видаткові накладні №1001142 від 10.01.2014р., №1401141 від 14.01.2014р., акти прийому-передачі від 10.01.2014р. та від 14.01.2014р., претензія №2-06/02 від 06.02.2014р., відповідь на претензію вих.№23 від 12.02.2014р. разом з сертифікатом якості UA 27436/1 від 23.01.2014р.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.265 Господарського кодексу України, ст.ст.525, 526, 530, 624, 625, 691-693 Цивільного кодексу України та ст.ст.5, 12 Господарського процесуального кодексу України.

07.04.2014р. через канцелярію господарського суду Донецької області представником позивача наданні пояснення №б/н, б/д, за змістом яких повідомлено про відсутність на розгляді у іншого судді господарського суду Донецької області позовних вимог про стягнення з ТОВ «Данко» 60 325,27 грн.; зазначено про відсутність відносно відповідача провадження по справі про банкрутство, означене підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за №068989; вказано про відмову відповідача в усному порядку від підписання розгорнутого акту звірки взаєморозрахунків станом на квітень 2014р., у зв'язку з чим останній був направлений позивачем на адресу відповідача засобами поштового зв'язку. До того ж, вказано, що в актах прийому-передачі від 11.12.2013р., від 10.01.2013р., від 14.01.2014р. в частині визначення дати укладання договору №10/12 допущені технічні описки, інші договірні відносини із відповідачем, окрім, як на підставі спірного правочину, відсутні. Також, позивач свідчить про здійснення відповідачем 30.12.2013р. оплати поставленого за специфікацією №1 товару у сумі 11 991,00грн. Крім того, зауважено, що під час здійснення господарських операцій між сторонами з поставки вугілля на підставі договору поставки №10/12 від 10.12.2013р. позивачем складені відповідні податкові накладні, які в свою чергу були прийняті відповідачем до податкового обліку та останній не заперечує факт отримання спірного товару.

Разом із поясненнями позивачем суду представлено копії: специфікації на поставку вугілля №1 від 10.12.2013р., видаткової накладної №112 від 11.12.2013р., акту прийому-передачі від 11.12.2013р., платіжного доручення №1769_СU016/17 від 30.12.2013р., податкових накладних №151 від 11.12.2013р., №1001142 від 10.01.2014р., №1401141 від 14.01.2014р., документів, що підтверджують правовий статус підприємства, а також акт звірки за період з 01.12.2013р. по 01.04.2014р. та докази його надіслання відповідачу (у копіях), витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за №18438399 щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Данко».

08.04.2014р. відповідачем подано клопотання вих.№77 від 07.04.2014р. про відкладення розгляду справи на дату після 18.04.2014р., у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника у судове засідання. Дане клопотання задоволено судом.

30.04.2014р. представником позивача заявлено клопотання №б/н від 30.04.2014р. про продовження строку розгляду справи на 15 днів до 03.06.2014р.

Одночасно, 30.04.2014р. від відповідача надійшло клопотання вих.№91 від 29.04.2014р., в якому останній зазначає про сплату частини суми основного боргу та, у зв'язку із необхідністю у наданні додаткового часу для представлення суду відповідних доказів, просить відкласти розгляд справи.

Ухвалою суду від 30.04.2014р., керуючись приписами ст.69 Господарського процесуального кодексу України, господарським судом продовжено строк розгляду справи по 03.06.2014р. та задоволено означене клопотання відповідача.

29.05.2014р. представником відповідача надано відзив на позовну заяву вих.№85 від 28.05.2014р., відповідно до якого позовні вимоги не визнано у повному обсязі, оскільки, по-перше, сума основного боргу повністю сплачена, по-друге, вважає вимоги в частині стягнення пені необґрунтованими та такими, що не підлягають стягненню, зважаючи на їх суперечність приписам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Одночасно, зауважено про постачання продукції на умовах 100% передплати та поставку товару позивачем без її отримання на власний ризик, а отже не має підстав вимагати сплати будь-яких штрафних санкцій.

Разом із відзивом суду представлено платіжні доручення №450 від 04.04.2014р., №486 від 09.04.2014р. та №675 від 29.05.2014р., копії документів, що підтверджують правовий статус підприємства та довіреність на представника.

Також, 29.05.2014р. представником позивача надано суду уточнений розрахунок штрафних санкцій, за яким при їх нарахуванні застосовано подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла на час прострочення, внаслідок чого розмір пені загалом становить 2 406,85 грн., періодом прострочення визначено час по 28.05.2014р. та з огляду на таке донараховано 3% річних, інфляційні витрати та визначено їх стягнення на рівні 483,32 грн. 3% річних, 2 772,76 грн. інфляційних витрат, в частині розміру штрафу та суми основного боргу вимоги підтверджено. Отже, загальна сума позовних вимог дорівнює 53 182,91 грн.

Враховуючи таке, суд розцінює дане, як зменшення розміру позовних вимог, керуючись ст.22 Господарського процесуального кодексу України приймає це зменшення та розглядає справу з урахуванням викладеного.

03.06.2014р. через канцелярію суду позивачем надано клопотання про долучення до матеріалів справи копій рахунків-фактур №1001142 від 10.01.2014р. та №1401141 від 14.01.2014р., яке задоволено судом.

Одночасно, 03.06.2014р. представником відповідача надано відзив на розрахунок неустойки та штрафних санкцій вих.№87 від 02.06.2014р., відповідно до якого позовні вимоги у цій частині не визнано, з огляду на неврахування позивачем здійснених платежів для погашення боргу, що в свою чергу призвело до помилкового нарахування останнім сум інфляційних витрат, 3% річних, пені та штрафу.

Представник позивача в судовому засіданні підтвердив надходження грошових коштів від відповідача в рахунок погашення суми основного боргу, про що відобразив у відповідному письмовому пояснені №б/н від 03.06.2014р., а також наполягав на задоволені позовних вимог, в частині стягнення інфляційних витрат, 3% річних, пені та штрафу, з урахуванням наведених уточнень.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних витрат, 3% річних, пені та штрафу заперечує, з підстав викладених у представленому відзиві.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку щодо наступного.

10.12.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ростенерго» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Данко» (Покупець) укладено договір поставки №10/12, строком дії у відповідності до його п.9.3 до 31.12.2013р., з умовами автоматичної пролонгації на один рік, а у частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Оцінивши зміст зазначеного договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладена угода за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Таким чином в силу статті 265 Господарського кодексу України, статті 712 і 655 Цивільного кодексу України, пункту 2.1 договору, Постачальник зобов'язався передати у власність, а Покупець - прийняти і оплатити вугільну продукцію (товар).

При цьому, найменування, ціна, обсяг поставки, якісні характеристики товару, його асортимент, марка, розмір кусків на кожну окрему партію товару визначаються у специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до цього договору, що є його невід'ємною частиною.

Специфікацією №1 від 10.12.2013р. до договору поставки №10/12 від 10.12.2013р. сторони обумовили поставку вугілля марки АК (50-80) у кількості 30т. загальною вартістю 31 500,0 грн. з урахування податку на додану вартість.

Умови поставки EXW, склад постачальника м.Торез, термін поставки - грудень 2013р.

Специфікацією №2 від 10.01.2014р. до договору поставки №10/12 від 10.12.2013р. сторони обумовили поставку вугілля марки АК (50-80) у кількості 40т. загальною вартістю 40 000,0 грн. з урахування податку на додану вартість.

Товар постачається на умовах: EXW, склад постачальника м.Торез, термін поставки - січень-лютий 2014р.

Відповідно до п.3.7 договору, поставка товару вважається здійсненою після підписання сторонами акту приймання-передачі.

Разом з цим, відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», накладні являються первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов'язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Як свідчать матеріали справи, позивач здійснив поставку вугільної продукції марки АК (50-80) відповідачу за видатковими накладними №112 від 11.12.2013р., №1001142 від 10.01.2014р. та №1401141 від 14.01.2014р. на загальну суму 55 190,99 грн. Останнім її прийнято, що підтверджується підписами сторін на даних документах, які засвідчені печатками підприємств.

Даний факт також підтверджено відповідними актами приймання-передачі від 11.12.2013р., від 10.01.2014р. та від 14.01.2014р., що підписані та скріплені печатками з обох сторін. При дослідженні підстав складання даних документів судом прийнято до уваги пояснення позивача стосовно того, що в частині визначення дати укладання договору №10/12 допущені технічні описки та інші договірні відносини із відповідачем, окрім, як на підставі спірного правочину, відсутні. Отже, суд дійшов висновку щодо оформлення поставки вугільної продукції у розумінні п.3.7 договору поставки №10/12 від 10.12.2013р.

До того ж, правовою підставою здійснення господарських операцій з поставки товару у перелічених видаткових накладних визначено договір №10/12 від 10.12.2013р.

Крім того, на здійснення господарських операцій у межах спірної угоди вказують представлені суду податкові накладні №151 від 11.12.2013р., №1001142 від 10.01.2014р., №1401141 від 14.01.2014р., у яких правовою підставою відображення у податковому обліку постачання товару згідно наведеної первинної документації зазначений договір №10/12 від 10.12.2013р.

Доказів наявності заперечень щодо кількості поставленої продукції, а також порядку поставки суду не представлено.

Виходячи з системного аналізу наведених норм та дослідивши обставини, суд дійшов висновку, що надані позивачем видаткові накладні та акти приймання-передачі є належним доказом здійснення поставки відповідачу продукції та прийняття її останнім в межах договору №10/12 від 10.12.2013р.

Зазначені обставини у порядку статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України не спростовані.

Отже, за викладених обставин, позивачем належним чином доведено факт виконання обов'язку щодо передачі продукції у відповідності до норм статті 664 Цивільного кодексу України та умов, визначених означеним договором поставки.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Згідно із ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У розділі 5 договору поставки №10/12 від 10.12.2013р. встановлені ціна, строки і порядок розрахунків, зокрема, оплата вартості товару проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.5.3); поставка товару здійснюється на умовах 100% передплати його вартості (п.5.4); датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.5.5).

Враховуючи викладене, правочином не встановлено певних строків виконання зобов'язань з оплати отриманої вугільної продукції.

З огляду на таке, постачання спірного товару без отримання передплати обумовленої договором свідчить про виконання господарських операцій за цими первинними документами самостійно, ініціативно та на власний ризик.

Разом з цим, відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст.692 Цивільного кодексу України).

Приписами ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зважаючи на платіжне доручення №1769_СU016/17 від 30.12.2013р., відповідачем здійснено оплату отриманої вугільної продукції згідно видаткової накладної №112 від 11.12.2013р. та акту приймання-передачі від 11.12.2013р. в сумі 11 991,00 грн., тобто у повному обсязі. Призначенням платежу вказано: «оплата за вугілля зг.рах.№151 від 11.12.2013р.».

Отже, спірні відносини фактично стосуються поставки товару за видатковими накладними №1001142 від 10.01.2014р. на суму 22 900,00 грн. та №1401141 від 14.01.2014р. на суму 20 299,99 грн., у підтвердження чого складено акти приймання-передачі від 10.01.2014р. та від 14.01.2014р., загальна вартість яких становить 43 199,99грн.

Матеріали справи містять претензію №2-06/02 від 06.02.2014р. про сплату вартості поставленого товару, отримання якої відповідачем вбачається за наявності відповіді останнього вих.№23 від 12.02.2014р. на дане звернення.

При цьому, у спірному випадку розцінювати означене звернення, як вимогу у розумінні приписів ст.530 Цивільного кодексу України з пред'явленням якої законодавець пов'язує строк виконання обов'язку та виникнення права вимоги, за висновками суду, не можна, з огляду на таке.

Умовами договору поставки №10/12 від 10.12.2013р. встановлений обов'язок позивача надати відповідачу, зокрема, рахунок-фактуру на кожну партію товару, строк виконання цього зобов'язання встановлений на протязі 7 календарних днів від дати відвантаження (п.3.6 договору).

Разом з тим, накладні №1001142 від 10.01.2014р. та №1401141 від 14.01.2014р. містять посилання на рахунки-фактури з аналогічними номерами зазначених видаткових накладних.

Позивачем долучено до матеріалів справи копії рахунків-фактур №1001142 від 10.01.2014р. та №1401141 від 14.01.2014р., про пред'явлення яких відповідачу у день фактичного передання товару стверджує Товариство з обмеженою відповідальністю «Ростенерго».

Окрім того, у представлених суду платіжних дорученнях, на підтвердження оплати вартості поставленої вугільної продукції (№450 від 04.04.2014р., №486 від 09.04.2014р.), призначенням платежу є посилання на перелічені розрахункові документи.

З огляду на викладені обставини слідує, що позивачем рахунок на оплату спірного товару складено та передано відповідачу.

Доказів, що спростовують викладене суду не представлено, а тому відсутні підстави вважати заперечення відповідача у цій частині достовірними. Відтак, твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «Данко» щодо неотримання наведених розрахункових документів матеріалами справи не підтверджено, з огляду на що, до уваги судом не прийнято.

Отже, у такій спосіб, шляхом виставлення рахунків позивач пред'явив вимогу відповідачу щодо виконання обов'язку з оплати товару за накладною №1001142 від 10.01.2014р. в сумі 22 900,00 грн. - 10.01.2014р. та за накладною №1401141 від 14.01.2014р. в сумі 20 299,99грн. - 14.01.2014р.

Як було зазначено вище, ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виходячи зі змісту ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, виконання обов'язку визначено у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, при цьому, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Проаналізував наведені норми чинного законодавства у сукупності, суд дійшов висновку, що обов'язок негайного виконання оплати товару після його отримання випливає з приписів ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, а отже, за наявності вимоги у розумінні ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, повинен бути виконаний в частині сплати 22 900,00 грн. - 10.01.2014р. та в частині оплати 20 299,99грн. - 14.01.2014р.

Фактичні обставини справи свідчать про відсутність встановлення іншого строку ніж зазначено.

Проте, відповідачем в результаті проведених операцій не здійснена оплата вартості отриманої вугільної продукції за видатковими накладними №1001142 від 10.01.2014р. та №1401141 від 14.01.2014р., внаслідок чого загальна сума заборгованості становить 43 199,99 грн.

Таким чином, в порушення статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, грошове зобов'язання покупця перед постачальником у сумі 43 199,99 грн. на дату подання позову не виконано.

Разом з тим, під час розгляду справи, відповідачем сплачено суму боргу у розмірі 43 199,99 грн., припинивши у такий спосіб існування предмета спору у цій частині позовних вимог. Вказана сплата підтверджена документально, а саме платіжними дорученнями №450 від 04.04.2014р., №486 від 09.04.2014р. та №675 від 29.05.2014р.

Відповідно до приписів п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи викладене, провадження по справі в частині стягнення 43 199,99 грн. суми боргу підлягає припиненню.

З огляду на таке, зауваження відповідача у цій частині судом враховано.

При цьому, на момент звернення позивача із розглядуваним позовом (згідно відмітки канцелярії суду позов надійшов 17.03.2014 року) заборгованість у розмірі 43 199,99 грн. не була погашена, і тому, судові витрати у цій частині, згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у повному обсязі.

Прострочення відповідачем грошового зобов'язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України тягне за собою обов'язок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обов'язку щодо сплати відповідних сум, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За уточненим розрахунком позивача загальна сума інфляційних витрат за прострочення основного зобов'язання становить 2 772,76 грн. (нарахування здійснено у період з 11.01.2014р. по 28.05.2014р. за невиконання грошових зобов'язань по оплаті вугільної продукції на загальну суму 22 900,00 грн. та з 15.01.2014р. по 28.05.2014р. за невиконання грошових зобов'язань по оплаті вугільної продукції на загальну суму 20 299,99 грн.);

3% річних - 483,32 грн. (фактично нараховані за період з 11.01.2014р. по 28.05.2014р. за невиконання грошових зобов'язань по оплаті вугільної продукції на загальну суму 22 900,00 грн. та з 15.01.2014р. по 28.05.2014р. за невиконання грошових зобов'язань по оплаті вугільної продукції на загальну суму 20 299,99 грн.).

Одночасно, згідно п.6.2 договору, за прострочення строків оплати товару, встановлених в договорі та специфікаціях до нього, покупець сплачує неустойку в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки за весь період прострочення. Крім того, за прострочення строків оплати товару понад 10 банківських днів, передбачена додаткова сплата покупець штрафу у розмірі 10% від суми неоплаченого товару.

За уточненим розрахунком позивача загальна сума пені за прострочення основного зобов'язання становить 2 406,85 грн. (нараховані фактично у період з 11.01.2014р. по 28.05.2014р. за невиконання грошових зобов'язань по оплаті вугільної продукції на загальну суму 22 900,00 грн. та з 15.01.2014р. по 28.05.2014р. за невиконання грошових зобов'язань по оплаті вугільної продукції на загальну суму 20 299,99 грн..

Зважаючи на встановлений вище момент виникнення права вимоги виконання основного зобов'язання, виходячи з приписів ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України у поєднанні з положеннями ст.692 цього Кодексу, слідує, що передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару.

З огляду на таке, заперечення відповідача у цій частині судом до уваги не прийнято.

Так, ґрунтуючись на викладеному, перевіривши арифметичний розрахунок в частині нарахування 3% річних та інфляційних витрат, суд дійшов висновку стосовно того, що позивачем не враховано оплати, здійснені відповідачем, у погашення сум основного боргу.

Як зазначено вище, відповідач у якості сплати за вугілля на підставі рахунку №1001142 від 10.01.2014р. перерахував згідно платіжного доручення №450 від 04.04.2014р. суму в розмірі 10 000,00 грн. та платіжного доручення №486 від 09.04.2014р. суму в розмірі 5 000,00 грн., у якості оплати вугілля за договором №10/12 від 10.12.2013р. в залишковій частині відповідачем проведено оплату в сумі 28 199,99 грн., приймаючи до уваги платіжне доручення №675 від 29.05.2014р.

За викладених підстав, здійснивши перерахунок цих позовних вимог за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство» у відповідності до методики, що міститься в п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду №01-06/928/2012 від 17.07.2012р., та врахував проведені відповідачем платежі, а також період прострочення визначений позивачем, суд дійшов висновку про часткове задоволення 3% річних у загальній сумі 417,57 грн., інфляційних витрат у розмірі 2 439,10 грн.

Згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом п.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як зазначено вище, п.6.2 договору передбачено нарахування пені у розмірі 0,5%. При цьому, позивач, скориставшись наданим йому правом, фактично здійснив розрахунок даних штрафних санкцій із застосуванням подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час існування основного боргу.

У відповідності до пункту 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р., приписами ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч.2 ст.343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України , що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Перевіривши арифметичний розрахунок пені за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство», судом встановлено, що сума пені із розрахунку 0,5% перевищує суму пені із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України. Отже, за вірне прийнято нарахування цієї штрафної санкції із застосуванням останньої.

Одночасно, при здійснені розрахунку пені позивачем також не враховані оплати відповідача, проведені у погашення сум основного боргу.

Зважив усі обставини справи та, з огляду на них, виконавши перерахунок суми заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, з дотриманням меж періоду прострочення, які означені позивачем, суд дійшов висновку про їх часткове задоволення у загальному розмірі 1 809,45 грн.

Перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство» арифметичний розрахунок позовних вимог в частині нарахування штрафу, передбаченого п.6.2 договору та підстави його застосування, суд дійшов висновку про правомірність таких вимог та задовольняє їх у повному обсязі, тобто у розмірі 4 319,99 грн.

Враховуючи фактичне здійснення розрахунку пені позивачем із застосування подвійної облікової ставки Національного банку України, зауваження відповідача у цій частині судом до уваги не прийнято.

Судові витрати підлягають розподілу з урахуванням норм статті 49 Господарського процесуального кодексу України та покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог в частині стягнення 3% річних, інфляційних витрат та штрафних санкцій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, п.1.1.ст.80, ст.ст.82-85Господарського процесуального кодексу України, суд ,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ростенерго», м.Донецьк, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Данко», м.Донецьк, про стягнення 53 182,91 грн., у тому числі 43 199,99 грн. боргу, 483,32 грн. 3% річних, 2772,76грн. інфляційних витрат, 2 406,85 грн. пені та 4 319,99 грн. штрафу., задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі №905/1738/14 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Данко» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ростенерго» суми основного боргу у розмірі 43 199,99 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Данко» (83014, м.Донецьк, Калінінський район, пр.Павших Комунарів, б.61, ЄДРПОУ 32727466, п/р№26001000517001 у ПАТ «ВБР» м.Київ, МФО 380719) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ростенерго» (83114, м.Донецьк, вул.Університетська, б.80Г, кім.413, ЄДРПОУ 38310225, п/р№26003001300595 у ПАТ «Європромбанк» в м.Донецьк, МФО 377090) 8 986,11 грн., у тому числі 2 439,10 грн. інфляційних витрат, 417,57 грн. 3% річних, 1 809,45 грн. пені та 4 319,99 грн. штрафу, а також відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 1 792,76 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. У судовому засіданні 03.06.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

8. Повний текст рішення складено та підписано 06.06.2014р.

Суддя О.В. Кротінова