Рішення

від 28.05.2014 по справі 910/5764/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5764/14 28.05.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Майстер-Клас» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика Вольф» простягнення 574,55 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_1 від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Майстер-Клас» (надалі - ТОВ «Торговельна компанія «Майстер-Клас») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика Вольф» (надалі - ТОВ «Фабрика Вольф») про стягнення 10 497,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору купівлі-продажу №84 від 18.05.2013 р. позивач здійснив поставку товару, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по оплаті поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 10 100,45 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 322,70 грн. та 3% річних у розмірі 74,47 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.04.2014 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 07.05.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.05.2014 р. розгляд справи відкладено до 28.05.2014 р. у зв'язку із неявкою представників сторін та неподанням витребуваних доказів.

В судове засідання представник позивача з'явився, вимоги ухвали суду виконав, надав суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій у зв'язку з погашенням відповідачем суми основної заборгованості просив стягнути з нього пеню у розмірі 466,82 грн., 3% річних у розмірі 107,73 грн. та інфляційні у розмірі 654,66 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Стосовно заяви позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 654,66 грн. необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно з п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві .

Із поданої позовної заяви вбачається, що предметом позову у даній справі позивачем було визначено стягнення з відповідача заборгованості, а також пені та 3% річних за порушення виконання грошового зобов'язання, в той час як поданій 28.05.2014 р. заяві позивач просить доповнити позовні вимоги новою - стягненням інфляційних у розмірі 654,66 грн.

Відповідно до п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 під збільшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 ГПК) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві (абзац другий підпункту 3.7 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Якщо такі додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 ГПК України.

З урахуванням викладеного, заява позивача від 28.05.2014 р. в частині пред'явлення додаткової вимоги (стягнення інфляційних у розмірі 654,66 грн.) не може бути прийнята судом до розгляду.

В іншій частині заява позивача про зменшення позовних вимог приймається судом для подальшого розгляду, а предметом спору у даній справі залишаються вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 466,82 грн. та 3% річних у розмірі 107,73 грн.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №30066972.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.05.2013 р. між ТОВ «Торговельна компанія «Майстер-Клас» (продавець) та ТОВ «Фабрика Вольф» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №84 (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець передає у власність протягом строку дії даного договору, а покупець приймає та оплачує на умовах та в порядку, визначених даним договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних, що засвідчують передачу-приймання товару, та є невід'ємними частинами даного договору.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що сума кожної поставленої партії товару визначається згідно з видатковою накладною.

Згідно з п. 2.3 Договору покупець зобов'язаний оплатити 100% суми, вказаної у відповідній видатковій накладній кожної отриманої партії товару протягом 1 календарного дня, або зробити попередню оплату. День отримання продукції є першим днем строку оплати.

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 33 100,45 грн., що підтверджується видатковими накладними №2454 від 30.12.2013 р. та №2456 від 30.12.2013 р.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням, на думку позивача, відповідачем зобов'язання з поставки товару Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на обов'язок відповідача сплати пеню та 3% річних за прострочення виконання такого зобов'язання.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видатковими накладними №2454 від 30.12.2013 р. та №2456 від 30.12.2013 р.) підтверджується передача відповідачу товару згідно Договору на загальну суму 33 100,45 грн.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Тобто, термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений вищезазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Аналогічні висновки щодо строку виконання грошового зобов'язання зі змісту ст. 692 Цивільного кодексу України містяться в постанові Вищого господарського суду України від 28.2.2012 р. у справі №5002-8/481-2011 та Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 2.3 Договору покупець зобов'язаний оплатити 100% суми, вказаної у відповідній видатковій накладній кожної отриманої партії товару протягом 1 календарного дня, або зробити попередню оплату. День отримання продукції є першим днем строку оплати.

За таких обставин, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 2.3 Договору відповідач був зобов'язаний розрахуватися за поставлений товар протягом 1 календарного дня з дати поставки товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи (платіжні доручення та акт звірки взаємних розрахунків станом на період з 01.01.2014 р. по 08.05.2014 р.) підтверджується прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого за Договором товару.

З урахуванням викладеного, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 466,82 грн. та 3% річних у розмірі 107,73 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 01.01.2014 р. по 08.05.2014 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6.2 Договору у випадку порушення термінів оплати переданої продукції згідно п. 2.3 даного договору покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої продукції за кожний день прострочення.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив та вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 466,82 грн. та 3% річних у розмірі 107,73 грн.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Фабрика Вольф» на користь ТОВ «Торговельна компанія «Майстер-Клас» пені у розмірі 466,82 грн. та 3% річних у розмірі 107,73 грн.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення суми витрат на оплату послуг адвоката суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

21.03.2014 р. між ТОВ «Торговельна компанія «Майстер-Клас» (замовник) та адвокатом ОСОБА_1 (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2961 від 21.06.2007 р.) (виконавець) було укладено договір про надання послуг адвоката №7, відповідно до умов п. 1.1 якого виконавець приймає на себе зобов'язання за дорученням замовника надати останньому комплекс адвокатських послуг, передбачених ч. 2 цього пункту, з питання стягнення заборгованості за поставлену продукцію відповідно до договору №84 від 18.05.2013 р. з ТОВ «Фабрика Вольф», а замовник зобов'язується прийняти такі послуги та сплатити їх вартість. Для цілей цього договору під адвокатськими послугами сторони будуть розуміти наступне:

- складання необхідних процесуальних документів, позовної заяви до господарського суд ум. Києва з питання стягнення дебіторської заборгованості з ТОВ «Фабрика Вольф» (п.п. 1.1.1);

- звернення до господарського суду міста Києва від імені замовника з позовною заявою про стягнення заборгованості (п.п. 1.1.2);

- особисте представництво інтересів замовника у господарському суді м. Києва з приводу стягнення дебіторської заборгованості (п.п. 1.1.3);

- проведення переговорів з представником боржника щодо можливого укладення мирової угоди, або іншого вирішення спору (п.п. 1.1.4).

Пунктом 2.5 договору про надання послуг адвоката №7 від 21.03.2014 р. передбачено, що вартість винагороди виконавця складає 2 020,00 грн.

Позивачем на виконання умов договору на про надання послуг адвоката №7 від 21.03.2014 р. було сплачено вартість адвокатських послуг у розмірі 2 020,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №132 від 24.03.2014 р.

Як зазначено в підпункті 6.3 пункту 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Суд відзначає, що платіжне доручення №132 від 24.03.2014 р. є належним доказом понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката навіть з урахуванням зазначення в графі отримувача не адвоката, а фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, оскільки в призначенні платежу позивачем зазначено саме оплату послуг адвоката згідно договору №7 від 21.03.2014 р., предметом якого є надання послуг зі стягнення заборгованості з відповідача за поставлену продукцію відповідно до Договору.

За таких обставин, суд вважає доведеним факт понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 2 020,00 грн.

Проте, у вирішені питання про стягнення таких витрат з ТОВ «Фабрика Вольф» суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Таким чином, вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним.

Згідно з п. 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суд України №7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

В даному випадку, розмір витрат на адвокатські послуги, які просить стягнути позивач, становить 2 020,00 грн., а ціна позову до подання заяви про зменшення розміру позовних вимог становила 10 497,62 грн. При цьому, після подання позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог було сформовано нову ціну позову - 574,55 грн., з урахуванням якої суд приймав рішення у даній справі.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що вартість адвокатських послуг є завищеною та неспіврозмірною із наданими адвокатом послугами і складністю спору, а тому обґрунтованим є стягнення з відповідача 1 010,00 грн. на відшкодування понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Майстер-Клас» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика Вольф» (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 28/2; ідентифікаційний код 37038527) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Майстер-Клас» (04086, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 33446898) пеню у розмірі 466 (чотириста шістдесят шість) грн. 82 коп., 3 % річних у розмірі 107 (сто сім) грн. 73 коп., судовий збір у розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1 010 (одна тисяча десять) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.06.2014 р.

Суддя В.П. Босий