Рішення

від 28.05.2014 по справі 910/2017/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2017/14 28.05.14

За позовом Державного підприємства «Старокостянтинівське лісове господарство»

до Підприємства об'єднання громадян «Гео-Компакт І К» Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Взаємодопомога»

про стягнення 5 861, 77 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Старокостянтинівське лісове господарство» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства об'єднання громадян «Гео-Компакт І К» Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Взаємодопомога» про стягнення заборгованості за договором поставки № МК-6 від 06.04.2011 р., у розмірі 5 479, 94 грн., а також 288, 71 грн. - 3 % річних та 93, 12 грн. - інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за вищевказаним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2014 р. порушено провадження у справі № 910/2017/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12.03.2014 р. за участю представників сторін та прокуратури, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Звертаючись до суду з позовом, позивач також просив вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладеня арешту на майно та грошові суми, що належать Підприємству об'єднання громадян «Гео-Компакт І К» Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Взаємодопомога»; заборонити Підприємству об'єднання громадян «Гео-Компакт І К» Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Взаємодопомога» витрачання кошти на господарські потреби; заборонити Підприємству об'єднання громадян «Гео-Компакт І К» Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Взаємодопомога» вчиняти дії по відчуженню належному йому майна.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 12.03.2014р. у зв'язку з відпусткою Пригунової А.Б. справу № 910/2017/14 передано судді Морозову С.М. для подальшого розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р. дану справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 28.04.2014 р.

Розпорядженням Виконуючого обов'язки Голови Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 р. справу № 910/2017/14 передано судді Пригуновій А.Б. для подальшого розгляду у зв'язку з виходом з відпустки.

Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

26.95.2014 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва позивач подав клопотання про розгляд справи без участі представника Державного підприємства «Старокостянтинівське лісове господарство».

Крім того, позивач подав заяву про зміну підстав позову, у якій зазначає, що відповідач не у повному обсязі здійснив поставку товару в період дії договору № МК-6 від 06.04.2011 р., а тому просить в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача попередню оплату за вищевказаним договором, що становить вартість недопоставленого товару у розмірі 5 479, 94 грн., а також 288, 71 грн. - 3 % річних та 93, 12 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви. Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак, зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Тож, приймаючи до уваги, що заява позивача не суперечить загальним положенням Господарського процесуального кодексу України та подана до початку розгляду даної справи по суті, суд приймає її до розгляду та задовольняє.

Розглянувши у даному судовому засіданні заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вищевказаної заяви, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

За приписами постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

При вирішення питання про забезпечення позову, господарський суд має враховувати наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а саме - чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, що кореспондує зі способами захисту порушеного прав. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Згідно з п 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачено, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Разом з тим, позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про ускладнення та/або неможливості виконання рішення суду, а також не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду.

Крім того, нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливість вжиття одночасно декількох заходів до забезпечення позову та взагалі не передбачено такого заходу забезпечення позову, як заборона витрачання відповідачу коштів на господарські потреби.

На підставі вищенаведеного, суд відмовляє позивачу у задоволені заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

У дане судове засідання представники сторін не з'явились, відповідач про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвала суду направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу та до Господарського суду міста Києва не поверталась.

При цьому в п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 28.05.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.04.2011 р. між Державним підприємством «Старокостянтинівське лісове господарство» та Підприємством об'єднання громадян «Гео-Компакт І К» Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Взаємодопомога» укладено договір поставки № МК-6, за умовами якого відповідач зобов'язався передати, а позивач - передплатити та прийняти металопрокат (катанку діаметром 6, 5 мм у бухтах по 1 т. ) у кількості та за ціною, вказаних в рахунках, у порядку та на мовах даного договору.

Відповідно до п.п. 2.3., 6.1. договору поставка товару здійснюється після отримання повної передоплати за партію товару та строки, що заздалегідь обумовлюються для кожної партії окремо. Оплата товарів здійснюється виключно у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування 100 % передоплати грошей на розрахунковий рахунок постачальника.

Договір, відповідно до п. 11.1., набуває чинності в день підписання його обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, але не більше ніж до 31.12.2011 р.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.04.2011 р. позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у розмірі 37 400, 00 грн. за договором № МК-6 від 06.04.2011 р., що підтверджується платіжним дорученням № 689 від 11.04.2011 р.

28.04.2011 р. відповідачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 28 020, 06 грн., що підтверджується видатковою накладною № 6 від 19.04.2011 р., засвідчена копія якої міститься в матеріалах справи.

Також з наявних у справі виписок з банківського рахунку Державного підприємства «Старокостянтинівське лісове господарство» вбачається, що відповідачем перераховано позивачу грошові кошти у сумі 3 900, 00 грн., у якості повернення передоплати за договором № МК-6 від 06.04.2011 р.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазнає, що термін дії договору № МК-6 від 06.04.2011 р. закінчився 31.12.2011 р., а відтак - відповідач безпідставно утримує грошові кошти у сумі 5 479, 94 грн.

Нормативно обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на норми ст. 1212 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, або коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач правом надання відзиву на позов не скористався, доказів належного виконання зобов'язань за договором не надав, обґрунтованих причин неможливості виконання договірних зобов'язань не навів.

У відповідності до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Таким чином, приймаючи до уваги, що строк дії договору № МК-6 від 06.04.2011 р. встановлено до 31.12.2011 р., враховуючи відсутність відомостей про його пролонгацію, суд дійшов висновку, що вказаний договір є припиненим відповідно з 31.12.2011 р.

При цьому, будь-яких відомостей про повернення грошових коштів Державному підприємству «Старокостянтинівське лісове господарство» відповідачем суду не надано.

У відповідності до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 11, ч.ч. ст. 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Тобто, виходячи з вищенаведених норм, чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 р. та відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для врахування судом при вирішенні спорів у подібних правовідносинах.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача безпідставно одержаних коштів у розмірі 5 479, 94 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 288, 71 грн. - 3 % річних та 93, 12 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, наведена норма визначає відповідальність боржника за прострочення грошового зобов'язання.

При цьому, як зазначалось вище, зобов'язання виникають, зокрема, із договорів та інших правочинів, за умовами яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В той же час, суд відзначає, що правовою підставою для стягнення з відповідача грошових коштів позивачем визначено ст. 1212 Цивільного кодексу України, норми якої не носять зобов'язального характеру у широкому розумінні Цивільного кодексу України, а відтак - положення ст. 625 Цивільного кодексу України у даному випадку не підлягають застосуванню.

Аналогічні висновки містяться в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якою передбачено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 Цивільного кодексу України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

З огляду на вищенаведене, суд відмовляє Державному підприємству «Старокостянтинівське лісове господарство» у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 288, 71 грн. - 3 % річних та 93, 12 грн. - інфляційних втрат.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Державного підприємства «Старокостянтинівське лісове господарство» задовольнити частково.

2. Стягнути з Підприємства об'єднання громадян «Гео-Компакт І К» Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Взаємодопомога» (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 31/27Ю літ «А», код ЄДРПОУ 34794974), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Державного підприємства «Старокостянтинівське лісове господарство» (31100, Хмельницька обл., м. Старокостянтинів, вул. Кріпосний Вал, 25, код ЄДРПОУ 00993337) грошові кошти у сумі 5 479, 94 (п'ять тисяч чотириста сімдесят дев'ять грн. 94 коп.) грн. та 1 608, 43 (одна тисяча шістсот вісім грн. 43 коп.) грн. - судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 02.06.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.