Рішення

від 28.05.2014 по справі 910/6901/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6901/14 28.05.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Приріст Плюс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс - Україна»

про стягнення 394 060, 80 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Каштанов О.В.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Приріст Плюс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс - Україна» про стягнення суми у розмірі - 394 060, 80 грн. заборгованості за договором поставки товару № 15/06/12-1 від 15.06.2012 р. у розмірі 388 742, 10 грн. та 5 318, 70 грн. - пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за вищевказаним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2014 р. порушено провадження у справі № 910/6901/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12.05.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У процесі провадження у справі позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій зазначає, що відповідачем частково сплачено заборгованість у сумі 280 000, 00 грн. та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс - Україна» основний борг у сумі 108 742, 10 грн. та 8 119, 79 грн. - пені.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Тож, приймаючи до уваги, що вищевказана заява не суперечить вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне прийняти її до розгляду та задовольнити.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідач на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу та отримані представником відповідача, про що свідчить підпис останнього на повідомленні про вручення поштового відправлення.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 28.05.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.06.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Приріст Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фідленс - Україна» укладено договір поставки товару № 15/06/12-1, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити товар, найменування, кількість та ціна якого визначаються у специфікаціях, додатках чи видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.3. договору сума (ціна) договору дорівнює сумарній вартості товару, поставленого протягом строку дії договору. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях. Відповідач зобов'язується провести 100 % оплату вартості товару протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару, якщо інший строк не був погоджений сторонами.

Договір, відповідно до п. 8.1. договору вступає в силу з дня його підписання і діє до 16.06.2013 р. а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання між сторонами.

14.06.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Приріст Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фідленс - Україна» укладено додаткову угоду № 1 до договору № 15/06/12-1 від 15.06.2012 р., відповідно до якої оплата 100 % вартості товару здійснюється протягом 14-ти календарних днів з моменту поставки товару.

Також додатковою угодою № 1 від 14.06.2013 р. встановлено, що договір діє до 16.06.2014 р.

Додатковою угодою № 1 від 13.11.2013 р. до договору № 15/06/12-1 від 15.06.2012 р. встановлено, що оплата товару здійснюється протягом 30-ти календарних днів з моменту поставки.

Додатковою угодою № 3 від 03.02.2014 р. до договору № 15/06/12-1 від 15.06.2012 р. строк оплати товару встановлено - 14 календарних днів з моменту поставки товару.

Як вбачається з наявних у справі первинних документів (первинних документів), на виконання умов договору № 15/06/12-1 від 15.06.2012 р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 8 151 871, 00 грн.

Також з наявних у справі банківських виписок з рахунку Товариством з обмеженою відповідальністю «Приріст Плюс» вбачається, що відповідачем здійснено оплату товару на суму 8 043 128, 90 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазнає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання за договором № 15/06/12-1 від 15.06.2012 р. в частині оплати отриманого товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 108 742, 10 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Приймаючи до уваги, що остання поставка товару за договором № 15/06/12-1 від 15.06.2012 р. здійснена 14.02.2014 р., виходячи із встановленого договором терміну оплати товару, суд дійшов висновку, що станом на день розгляду даної справи у суді, строк оплати товару є таким, що настав.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» документами, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинні документи.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідач правом надання відзиву на позов не скористався, доказів оплати вартості поставленого товару не надав, обґрунтованих причин неможливості виконання грошових зобов'язань не навів.

При цьому, відповідач факт отримання товару за договором № 15/06/12-1 від 15.06.2012 р. не заперечив.

Таким чином, виходячи із наявних у справі документів та приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено вимоги ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України а також положення договору № 15/06/12-1 від 15.06.2012 р. в частині розрахунків за поставлений товар.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення боргу у розмірі 108 742, 10 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 8 119, 79 грн.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тож, приймаючи до уваги, що відповідачем допущено прострочення оплати вартості отриманого від позивача товару, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про застосування грошових санкцій та притягнення відповідача до відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Згідно розрахунку позивача розмір пені за період з 09.02.2014 р. (дата виникнення заборгованості за відповідною поставкою) до 16.05.2014 р. (дата визначена позивачем самостійно з урахуванням відповідної поставки товару та його часткової оплати) становить 8 119, 79 грн.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені, судом встановлено, що вищевказані розрахунки здійснені арифметично вірно та не перевищують розрахунок суду.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Крім того, відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Приріст Плюс» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс - Україна» (03038, м. Київ, вул. Лінійна, 17, код ЄДРПОУ 36426518), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Приріст Плюс» (43000, м. Луцьк, вул. Словацького, 30, код ЄДРПОУ 33990773) заборгованість у сумі 108 742, 10 (сто вісім тисяч сімсот сорок дві грн. 10 коп.) грн., 8 119, 79 (вісім тисяч сто дев'ятнадцять грн. 79 коп.) грн. - пені та 2 337, 24 (дві тисячі сто дев'ятнадцять грн. 24 коп.) грн. - судового збору.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Приріст Плюс» (43000, м. Луцьк, вул. Словацького, 30, код ЄДРПОУ 33990773) з Державного бюджету України судовий збір у сумі 5 543, 98 (п'ять тисяч п'ятсот сорок три грн. 98 коп.) грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 02.06.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.