Рішення

від 04.06.2014 по справі 635/4747/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22ц/790/2831/14 Головуючий 1 інст.: Назаренко О.В.

Справа № 635/4747/13-ц Доповідач : Піддубний Р.М.

Категорія - «сімейні правовідносини»

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2014 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді: Піддубного Р.М.,

суддів: Тичкової О., Малінської С.М.,

при секретарі: Афоніні К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Кебот-Харків», товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Гейзер», товариство з обмеженою відповідальністю «Маркет Експерт 2004», товариство з обмеженою відповідальністю «Маранело Груп», про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини та поділ спільного сумісного майна подружжя, -

встановила:

У травні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, мотивуючи який зазначила, що з 29 вересня 1990 року перебувала з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народився син - ОСОБА_4. Посилаючись на те, що син навчається на 4 курсі Національного університету «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого», самостійного заробітку не має, у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги, яку відповідач має можливість надавати, ОСОБА_3 просила стягнути на її користь аліменти на утримання повнолітнього сина у розмірі 1/3 частини всіх доходів відповідача щомісячно.

Крім того зазначила, що в період шлюбу за спільні кошти ними було придбано автомобіль марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO», 2008 року випуску, державний номер № НОМЕР_1, автомобіль марки «TOYOTA», модель «YARIS», 2012 року випуску, державний номер № НОМЕР_2. Також, відповідач ОСОБА_1 за час перебування у шлюбі, діючи в інтересах сім'ї, став засновником наступних господарських товариств: товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет Експерт 2004» (ТОВ «Маркет Експерт 2004»), товариства з обмеженою відповідальністю «Маранело Груп» (ТОВ «Маранело Груп»), товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Гейзер» (ТОФ Фірма «Гейзер»), товариства з обмеженою відповідальністю «Кебот -Харків» (ТОВ «Кебот -Харків») та є власником відповідно 75 %, 43,75%, 20% та 50 % статутного капіталу вказаних підприємств.

Посилаючись на викладені обставини, з урахуванням уточнених у червні 2013 року позовних вимог, ОСОБА_3 просила визнати автомобіль марки «TOYOTA» модель «LAND CRUISER PRADO», 2008 року випуску, автомобіль марки «TOYOTA» модель «YARIS» 2012 року випуску, 75 % у статутному капіталі ТОВ «Маркет Експерт 2004», 43,75 % у статутному капіталі ТОВ «Маранело груп», 20 % у статутному капіталі ТОВ Фірми «Гейзер», 50 % у статутному капіталі ТОВ «Кебот - Харків» об'єктами права спільної сумісної власності подружжя та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину вищевказаних часток зазначених товариств.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 18 лютого 2014 року, з урахування ухвали цього ж суду про виправлення описки від 18 лютого 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь повнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти на його утримання в зв'язку із продовженням навчання у розмірі 1/4 частини від усіх доходів ОСОБА_1 до досягнення сином 23 річного віку, але не більше строку навчання.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1: автомобіль марки «TOYOTA» модель «LAND CRUISER PRADO», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, автомобіль марки «TOYOTA» модель «YARIS» 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, 75% у статутному капіталі ТОВ «Маркет Експерт 2004; 43,75 % у статутному капіталі ТОВ «Маранело груп»; 20 % у статутному капіталі ТОВ фірма «Гейзер»; 50 % у статутному капіталі ТОВ «Кебот-Харків».

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину від 75 % статутного капіталу ТОВ «Маркет Експерт 2004», 1/2 частину від 43,75 % статутного капіталу ТОВ «Маранело груп», 1/2 частину від 20 % у статутному капіталі ТОВ фірми «Гейзер», 1/2 частину від 50 % статутного капіталу ТОВ «Кебот-Харків». В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення змінити, відмовити ОСОБА_3 у задоволенні її позовних вимог про визнання часток у статутному капіталі ТОВ «Маркет експерт 2004», ТОВ «Маранело Груп», ТОВ Фірма «Гейзер», ТОВ «Кебот-Харків» об'єктами права спільного сумісного майна подружжя та визнання за ОСОБА_3 права власності на ? їх частину в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржене.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги про поділ часток у статутному капіталі товариств, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням положень ст.ст. 60, 69 СК України, частка в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю (вклад) одного з подружжя є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому підлягає поділу між ними в рівних частинах.

Проте погодитись з такими висновками не можна з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що з 29 вересня 1990 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, з січня 2013 року шлюбно-сімейні відносини між сторонами припинені.

Як убачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 є засновником ТОВ «Маркет Експерт 2004», ТОВ «Маранело груп», ТОВ Фірми «Гейзер» та ТОВ «Кебот-Харків».

Згідно зі ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 CК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 65 CК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відносини стосовно майна господарського товариства регулюються нормами ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України) та Законом України «Про господарські товариства».

За змістом ст. 113 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно зі ст. 115 ЦК України, ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи зі змісту ч.ч. 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.

Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 CК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.

Отже, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям.

Ухвалюючи рішення, що оскаржується, суд першої інстанції зазначених положень закону не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що вклад до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, яке підлягає поділу між ними.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання часток у статутному капіталі ТОВ «Маркет Експерт 2004», ТОВ «Маранело Груп», ТОВ Фірми «Гейзер», ТОВ «Кебот -Харків» об'єктами права спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя права власності на ? їх частину - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, із залишенням рішення суду в іншій його частині без змін,

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений останнім за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1 827 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 лютого 2014 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання 75% статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет Експерт 2004», 43,75% статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «Маранело Груп», 20% статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Гейзер», 50% статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «Кебот -Харків» об'єктами права спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя права власності на ? їх частину - скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_3 в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 827 гривень.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді