Рішення

від 28.05.2014 по справі 910/2627/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2627/14 28.05.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстиніан" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Юрисконсульт" про стягнення 100000,00 грн. Головуючий суддя Блажівська О.Є.

Суддя Босий В.П.

Суддя Васильченко Т.В.

Представники сторін:

Від позивача - Пятаченко К.С. за дов. № 27/05/14 від 27.05.2014 року до 31.12.2014 року, Максимов В.В. за дов. № 27/05/14 від 27.05.2014 року до 31.12.2014 року.

Від відповідача - не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстініан" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Юрисконсульт" про стягнення 100 000,00 грн., які відповідач зобов'язаний повернути за наслідками визнання недійсним Ліцензійного договору від 23.11.2009 року, укладеного між сторонами у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2014 року порушено провадження у справі № 910/2627/14, розгляд справи призначено на 26.03.2014 року.

26.03.2014 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

26.03.2014 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

26.03.2014 року представники позивача у судове засідання з'явились.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, на виконання вимог ухвали суду витребувані документи по справі не надав, про причини неявки належним чином суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник-2 позивача надав суду усні пояснення по справі.

Судом оголошено про перехід розгляду справи по суті.

Представник-2 позивача надав суду усні пояснення по суті справи, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Заява про забезпечення позову буде розглянута в наступному судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2014 року розгляд справи відкладено на 14.04.2014 року.

14.04.2014 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Судове засідання призначене на 14.04.2014 р. не відбулось у зв'язку з проведенням Зборів суддів Господарського суду міста Києва для обрання Голови та заступників Господарського суду міста Києва відповідно до вимог Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" від 08.04.2014 року.

Відповідно до статті 4-6 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відносить до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справ, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Враховуючи складність справи, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за доцільне призначити колегіальний розгляд справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2014 року суд призначив колегіальний розгляд справи № 910/2627/14.

Розпорядженням від 14.04.2014 року в.о. Голови господарського суду міста Києва Домнічевої І.О. керуючись рішенням зборів суддів Господарського суду міста Києва від 03.02.2011 р. (протокол №1 від 03.02.2011р.) та ст.4-6 Господарського процесуального кодексу України, справу № 910/2627/14 передано для розгляду колегії суддів Блажівська О.Є. (головуючий), суддів Босий В.П., Васильченко Т.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2014 року справу прийнято до провадження колегіально та призначено розгляд справи на 28.05.2014 року.

28.05.2014 року представники позивача у судове засідання з'явились.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, на виконання вимог ухвали суду витребувані документи по справі не надав, про причини неявки належним чином суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 26.02.2014 року № 0103027933215 та від 31.03.2014 року № 0103028508399.

Судом оголошено про перехід розгляду справи по суті.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті справи, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстініан" про забезпечення позову, згідно якої позивач просив вжити заходів до забезпечення позову та накласти арешти на майно відповідача, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 90, офіс 21 та на грошові кошти, що знаходяться на вказаному в даній заяві розрахунковому рахунку, судом відхилено з огляду на наступне.

Подана заява мотивована тим, що такі дії відповідача, як ухилення від повернення грошових коштів у заявленій до стягнення сумі, одержаних на виконання ліцензійного договору, який визнаний в судовому порядку недійсним з моменту його укладання, на думку позивача, свідчать про намагання відповідача уникнути від виконання ним своїх грошових зобов'язань та дає позивачу підстави вважати, що відповідач намагатиметься відчужити належне йому майно або зняти грошові кошти з власного рахунку, що ставлять під сумнів можливість виконання відповідачем майбутнього рішення суду у даній справі.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову є засобом, що гарантує виконання майбутнього рішення господарського суду. Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

Згідно із ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві.

Відповідно до абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011р. № 16 (далі - Постанова) у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно п. 3 цієї ж Постанови умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Суд також зазначає, що при розгляді справ предметом позовних вимог яких є стягнення грошових коштів вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно доцільне лише у разі відсутності у боржника грошових коштів.

З огляду на зазначене та враховуючи те, що не зазначаючи та не надаючи доказів в підтвердження того, що у відповідача відсутні грошові кошти в межах суми заявлених позовних вимог, а також не надаючи доказів які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, як то: реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо, такий захід до забезпечення позову як накладення арешту на майно відповідача не є адекватним вимогам, на забезпечення яких він вживається, оскільки позивачем в позовній заяві заявлені вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів та не спрямований саме на збереження грошових коштів останнього до вирішення справи по суті і не забезпечує збалансованість інтересів сторін.

Крім того, заявляючи вимогу про вжиття такого заходу до забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти відповідача, позивач не зазначає та не подає доказів того, що їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, а саме лише посилання в поданій ним заяві на ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення такої заяви.

З огляду на вищезазначене, суд відмовляє в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстиніан" про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача, що знаходяться на рахунку в банківській установі.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 ГПК України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 28.05.2014 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України.

В судовому засіданні суд повідомив сторони про порядок отримання повного тексту рішення відповідно до вимог ст. 87 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників позивача, присутніх в судовому засіданні, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем був укладений ліцензійний договір від 23.11.2009 року (надалі - договір) відповідно до умов п. 2.3 якого сторони домовились, що відповідач - ліцензіар, який володіє виключними майновими авторськими правами на твір - Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України за редакцією ОСОБА_5, надає позивачу - ліцензіату на умовах визначених цим договором, дозвіл (невиключну ліцензію) на використання Твору на Території на Строк виключно наступними способами (далі по тексту - Права): видання (відтворення й опублікування) Твору тиражем не більше ніж 3000 примірників; розповсюдження віддрукованих примірників Твору будь-яким способом; імпорт віддрукованих примірників Твору.

Відповідно до п. 3.1 договору за надання дозволу (невиключної ліцензії) на використання Твору в порядку та на умовах визначених цим договором, ліцензіат сплачує на користь ліцензіара винагороду (роялті) у розмірі 100000 грн.

Сплата грошових коштів здійснюється ліцензіатом в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ліцензіара (п. 3.3 договору).

Згідно п. 9.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє протягом строку, який відповідно до положень п. 1.1.4 договору починає свій перебіг в момент підписання сторонами цього договору та закінчується 31.12.2011 року.

Позивач на виконання умов договору перерахував на користь відповідача грошові кошти в загальній сумі 100000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача за період з 14.12.2009 року по 14.01.2011 року, належним чином засвідчені копії яких залучені до матеріалів справи.

Проте, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22.03.2013 року у справі № 2-4234/12 за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Юрисконсульт", третя особа стороні позивачів Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстиніан" про визнання авторського права позивачів порушеним та визнання недійсним з моменту укладення Ліцензійного договору від 23.11.2009 року, укладеного між ТОВ «Видавництво «Юрисконсульт» та ТОВ «Видавнича організація «Юстиніан», позовні вимоги задоволені. Визнано порушеними Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Юрисконсульт» авторські права позивачів. Визнано недійсним з моменту укладення Ліцензійний договір від 23 листопада 2009 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Юрисконсульт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавнича організація «Юстініан».

Зазначеним рішенням суду, зокрема, встановлено, що з огляду на те, що співавтори Коментарю (Твору), позивачі у цивільній справі, не передавали ТОВ «Видавництво «Юрисконсульт» виключних майнових авторських прав, якими ТОВ «Видавництво «Юрисконсульт» могло би розпорядитися, ТОВ «Видавництво «Юрисконсульт» не мало права на підписання Ліцензійного договору 23 листопада 2009 року із ТОВ «Видавнича організація «Юстиніан». Та посилаючись на приписи ст. 227 ЦК України, відповідно до яких правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним, визнав Ліцензійний договір від 23 листопада 2009 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Юрисконсульт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавнича організація «Юстініан» недійсним з моменту укладення.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22.03.2013 року у справі № 2-4234/12 встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Юрисконсульт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавнича організація «Юстініан» 23 листопада 2009 року було укладено Ліцензійний договір б/н відповідно до умов цього договору ліцензіар, (відповідач у справі), надав третій особі (ліцензіату) за винагороду у сумі 100 000 грн. дозвіл (невиключну ліцензію) на видання (відтворення) і опублікування Твору тиражем не більше ніж 3000 примірників, розповсюдження віддрукованих примірників Твору будь-яким способом, імпорт віддрукованих примірників Твору.

Також відповідно до вказаного рішення суду, згідно даних довідки виданої ПАТ «Український інноваційний банк» від 30.01.2013 року, а також згідно даних виписок по рахунку судом встановлено, що ТОВ «Видавнича організація «Юстініан» зобов'язання за Ліцензійним договором виконала в повному обсязі та сплатила роялті у сумі 100 000 грн. на користь ТОВ «Видавництво «Юрисконсульт».

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 02.10.2013 року у справі № 22-ц/796/7015/2013 зазначене рішення Печерського районного суду міста Києва від 22.03.2013 року у справі № 2-4234/12 за результатом його перегляду в апеляційному порядку було змінено, зокрема, виключено з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на статтю 227 Цивільного кодексу як правову підставу вирішення пред'явленого позову. В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 22.03.2013 року залишено без змін. При цьому Апеляційний суд міста Києва у рішенні від 02.10.2013 року встановив, що ТОВ «Видавництво «Юрисконсульт» не мало права укладати ліцензійний договір із ТОВ "Видавнича організація "Юстиніан", оскільки не мало права на використання об'єкта інтелектуальної власності, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення авторських прав позивачів у цивільній справі та обґрунтовано визнав недійсним ліцензійний договір від 23.11.2009 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Юрисконсульт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавнича організація «Юстініан».

Згідно ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" пунктом 2.6 зазначено, що хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів. Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Таке ж значення для господарського суду має вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Що ж до рішення суду з цивільної справи, яке набрало законної сили, то встановлені ним факти, які мають значення для вирішення спору, не підлягають доведенню перед господарським судом незалежно від суб'єктного складу сторін даної цивільної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 09.01.2014 року № 01/001, яким вимагав в порядку ст. 216 ЦК України повернути протягом семи днів грошові кошти у загальному розмірі 100000,00 грн., які позивач перерахував на користь відповідача за ліцензійним договором від 23.11.2009 року, який визнаний в судовому порядку недійсним з моменту укладання.

Факт надіслання вказаної кореспонденції на адресу відповідача підтверджується описами вкладення у цінний лист від 10.01.2014 року № 0405016305880 та № 0405016305898, а також відповідними чеками "Укрпошта" від 10.01.2014 року № 9030 та № 9029.

Згідно інформації щодо внутрішніх реєстрованих поштових відправлень, що пересилаються в межах України, яка міститься на веб-сайті Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта», вказаний лист-вимога позивача надісланий за № 0405016305880 був отриманий відповідачем 14.01.2014 року.

Відповідно до приписів ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Проте, відповідач вимоги позивача, викладені у листі від 09.01.2014 року № 01/001 не виконав, грошові кошти в загальному розмірі 100000,00 грн. не повернув, відповіді не надав.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що ліцензійний договір від 23.11.2009 року в судовому порядку визнаний недійсним з моменту його укладання, а також те, що в силу вимог ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину та враховуючи, що відповідач одержані ним від позивача на виконання зазначеного ліцензійного договору грошові кошти у сумі 100000,00 грн. не повернув, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що вона майнового характеру, ціна позову складає 100000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюються у таких розмірах: 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" станом на 1 січня 2014 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218 грн.

Отже за подання даного позову до господарського суду справляється судовий збір у розмірі 2000 грн. - 2 відсотки ціни позову.

Таким чином, додане до матеріалів позовної заяви платіжне доручення від 22.11.2013 року № 3398267 про сплату судового збору в сумі 1720,50 грн. не є належним та допустимим доказом сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно квитанції № 2159 від 17.02.2014 року позивачем сплачено судовий збір лише в розмірі 1827,00 грн.

Суд приходить до висновку достягнути з позивача недоплачену суму судового збору в розмірі 173 грн.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 4 3 , 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Юрисконсульт" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 13, ідентифікаційний код 33637672) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстініан" (04050, м. Київ, вул. Герцена, 17-25, оф. 91, ідентифікаційний код 31812225) грошові кошти в сумі 100000 (сто тисяч) грн. 00 коп., сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстініан" (04050, м. Київ, вул. Герцена, 17-25, оф. 91, ідентифікаційний код 31812225) на виконання Ліцензійного договору від 23.11.2009 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Юрисконсульт" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 13, ідентифікаційний код 33637672) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстініан" (04050, м. Київ, вул. Герцена, 17-25, оф. 91, ідентифікаційний код 31812225), 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстініан" (04050, м. Київ, вул. Герцена, 17-25, оф. 91, ідентифікаційний код 31812225) в доход Державного бюджету України 173 (сто сімдесят три) грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Повний текст рішення складено: 04.06.2014р. (у зв'язку із лікарняним).

Головуючий суддя О.Є. Блажівська

Суддя В.П. Босий

Суддя Т.В. Васильченко