Рішення

від 03.06.2014 по справі 906/282/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "03" червня 2014 р. Справа № 906/282/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: Роштабіга П.В. - довіреність б/н від 10.03.2014р.;

від відповідача: Семенко А.Г. - директор, наказ №48-К від 18.09.2012р.;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полнет-Україна" (м. Вінниця)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова фірма "Агролюкс-Україна" (м. Коростень Житомирська область)

про стягнення 120635,00 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 120635,27грн. за неналежне виконання договору поставки №7 від 03.01.2012р.. з яких: 11868,14грн. - основний борг, 102595,00грн. - пеня, 4206,40грн. - 3% річних, 1965,73грн. - інфляційні. Витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

30.05.2014 року на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Полнет-Україна" надійшла заява про зменшення позовних вимог від 28.05.2014р., відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 40104,81грн., з яких: 11868,14грн. - основний борг, 21174,78грн. - пеня, 4273,55грн. - 3% річних, 2788,34грн. - інфляційні.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 28.05.2014р.

Згідно ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

З врахуванням зазначеного, суд приймає заяву ТОВ "Полнет-Україна" про зменшення розміру позовних вимог до розгляду.

Представник відповідача позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнав, щодо стягнення штрафних санкцій заперечив з підстав, зазначених у відзиві (а.с.91-92 т.1). Заявив клопотання про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

03 січня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Полнет- Україна" (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма "Агролюкс-Україна" (покупець/відповідач) було укладено договір поставки №7 (а.с.10-11 т.1).

08 січня 2013 року з метою пролонгації дії договору №7 між тими ж сторонами було укладено договір поставки №ДГ-0000018 (а.с.12-13 т.1).

Згідно п.1.1 зазначених договорів постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю певний товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору.

Документи на товар, які постачальник повинен передати покупцю: видаткові накладні, податкові накладні (п.1.3 договорів).

Загальний асортимент та кількість товару, що підлягає поставці, зазначається у видаткових накладних у кожному окремому випадку (п.2.1 договору).

Згідно п.5.1 договорів поставки, товар повинен бути поставлений покупцю в строки, визначені терміном дії договору.

Кожна окрема партія поставляється в строк, передбачений домовленістю між сторонами, але не більше ніж чотири тижні за умови здійснення покупцем повної оплати товару до дати поставки (п.5.2 договорів).

Відповідно до п.7.1 договорів поставки оплата за даними договорами здійснюється в національній валюті України - гривні.

Розрахунки за товар, що поставляється, здійснюються в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника (п.7.2 договорів).

При перерахуванні грошових коштів посилання на договір та виставлений рахунок-фактуру до нього є обов'язковим (п.7.3 договорів).

За умовами п.7.5 зазначених договорів оплата за товар здійснюється у розмірі 100% попередньої оплати від суми кожної партії товару відповідно до виставленого рахунку-фактури.

Позивач на виконання умов договорів поставки поставив на адресу відповідача товар на загальну суму 2 665 184,72грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, долученими до матеріалів справи (а.с.14-23 т.1).

Однак, відповідач отриману продукцію оплатив частково на суму 2653316,58грн. Крім того, повернув товар на суму 52524,02грн., що підтверджується накладною про повернення постачальнику №2 від 11.12.2013р. (а.с.24 т.1).

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати товару, станом на день звернення позивача з позовом до суду у відповідача перед позивачем існує заборгованість у сумі 11868,14грн., що не заперечується відповідачем.

04.02.2014 року позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про сплату боргу, відповідно до якої відповідачу надавався трьохденний строк з дня отримання вимоги для погашення заборгованості шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача (а.с.51 т.1). Дана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Не проведення відповідачем розрахунків за отриману продукцію стало приводом для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить іст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За вказаних обставин суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 11868,14 грн. підлягають задоволенню.

Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 21174,78грн. - пені, 4273,55грн. - 3% річних та 2788,34грн. - інфляційних.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.13.2.2 договорів поставки за прострочення оплати товару покупець сплачує постачальнику штрафну неустойку в розмірі 0,2 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день протягом всього строку прострочення зобов'язання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно розрахунку, наданого позивачем, пеня за прострочення оплати продукції за період з 20.12.2012р. по 28.05.2014р. становить 21174,78грн.

Відповідач просить при вирішенні спору застосувати положення Цивільного кодексу України щодо позовної давності при стягненні пені.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом п.1 ч.2 ст.258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Із розрахунку, наданого позивачем, вбачається що пеня нарахована за період з 20.12.2012р. по 28.05.2014р., а позов до суду направлено 05.03.2014р., що підтверджується штампом поштового відділення на поштовому конверті (а.с.53 т.1).

Тобто, вимога про стягнення пені заявлена з перевищенням встановленого законом річного строку позовної давності.

Перевіривши здійснені позивачем нарахування пені за несвоєчасну сплату поставленої продукції, зважаючи на положення ч. 6 ст. 232 ГК України та ч.2 ст.258 ЦК України, господарський суд вважає, що правомірним є до стягнення пеня в сумі 11413,32грн., зокрема нарахованої:

1) по видатковій накладній №РН-0000039 від 17.01.2013р.:

- в сумі 5793,58грн. за період з 06.03.2013р. по 14.04.2013р. на суму боргу 352442,54грн.;

- в сумі 1193,51грн. за період з 15.04.2013р. по 28.04.2013р. на суму боргу 207442,54грн.;

- в сумі 735,05грн. за період з 29.04.2013р. по 07.05.2013р. на суму боргу 198734,45грн.;

- в сумі 770,94грн. за період з 08.05.2013р. по 26.05.2013р. на суму боргу 98734,45грн.;

- в сумі 1198,36грн. за період з 27.05.2013р. по 26.06.2013р. на суму боргу 97634,34грн.;

2) по видатковій накладній №РН-0000503 від 20.06.2013р.:

- в сумі 87,80грн. за період з 22.06.2013р. по 26.06.2013р. на суму боргу 45780,00грн.;

3) по видатковій накладній №РН-0000523 від 26.06.2013р.:

- в сумі 808,66грн. за період з 28.06.2013р. по 05.11.2013р. на суму боргу 17012,16грн.;

- в сумі 65,90грн. за період з 06.11.2013р. по 10.12.2013р. на суму боргу 5442,22грн.;

4) по видатковій накладній №РН-0000808 від 04.10.2013р.:

- в сумі 260,54грн. за період з 08.10.2013р. по 05.11.2013р. на суму боргу 26125,68грн.;

5) по видатковій накладній №РН-0000878 від 31.10.2013р.:

- в сумі 156,59грн. за період з 02.11.2013р. по 10.12.2013р. на суму боргу 11569,94грн.;

6) по видатковій накладній №РН-0001002 від 11.12.2013р.:

- в сумі 342,39грн. за період з 13.12.2013р. по 07.05.2014р. на суму боргу 11868,14грн.

Таким чином, задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 11413,32грн. В іншій частині стягнення пені в сумі 9761,46грн. суд відмовляє за пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача розмір 3% річних складає 4273,55грн., нарахованих за період з 20.12.2013р. по 07.05.2014р.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних (а.с.161 т.1), з урахуванням обставин даної справи, господарський суд встановив, що правомірним є нарахування 3% річних в сумі 4168,01грн., зокрема нарахованих:

1) по видатковій накладній №РН-0001101 від 19.12.2012р.:

- в сумі 429,66грн. за період з 21.12.2012р. по 02.01.2013р. на суму боргу 403051,17грн.;

2) по видатковій накладній №РН-0000039 від 17.01.2013р.:

- в сумі 2491,24грн. за період з 19.01.2013р. по 14.04.2013р. на суму боргу 352442,54грн.;

- в сумі 238,70грн. за період з 15.04.2013р. по 28.04.2013р. на суму боргу 207442,54грн.;

- в сумі 147,01грн. за період з 29.04.2013р. по 07.05.2013р. на суму боргу 198734,45грн.;

- в сумі 154,19грн. за період з 08.05.2013р. по 26.05.2013р. на суму боргу 98734,45грн.;

- в сумі 248,77грн. за період з 27.05.2013р. по 26.06.2013р. на суму боргу 97634,34грн.;

3) по видатковій накладній №РН-0000503 від 20.06.2013р.:

- в сумі 18.81грн. за період з 22.06.2013р. по 26.06.2013р. на суму боргу 45780,00грн.;

4) по видатковій накладній №РН-0000523 від 26.06.2013р.:

- в сумі 183,17грн. за період з 28.06.2013р. по 05.11.2013р. на суму боргу 17012,16грн.;

- в сумі 15,66ггрн. за період з 06.11.2013р. по 10.12.2013р. на суму боргу 5442,22грн.;

5) по видатковій накладній №РН-0000808 від 04.10.2013р.:

- в сумі 62,27грн. за період з 08.10.2013р. по 05.11.2013р. на суму боргу 26125,68грн.;

6) по видатковій накладній №РН-0000878 від 31.10.2013р.:

- в сумі 37,09грн. за період з 02.11.2013р. по 10.12.2013р. на суму боргу 11569,94грн.;

7) по видатковій накладній №РН-0001002 від 11.12.2013р.:

- в сумі 141,44грн. за період з 13.12.2013р. по 07.05.2014р. на суму боргу 11868,14грн.

Таким чином, задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4168,01грн. У задоволенні вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 105,54грн. суд відмовляє за безпідставністю їх нарахування.

Визначаючи порядок нарахування інфляційних втрат позивачем не було враховано дефляційні процеси за вказаний період.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок інфляційних (а.с.149-150 т.1), з урахуванням обставин даної справи, умов договору стосовно строків проведення розрахунків, а також рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ №62-97р від 03.04.1997р., господарський суд встановив, що правомірним є нарахування інфляційних в сумі 1373,87грн., зокрема нарахованих:

- за січень - березень 2013 року на суму заборгованості 352442,54грн. в розмірі 352,45грн.,

- за травень 2013 року на суму заборгованості 97634,34грн. в розмірі 97,63грн.;

- за жовтень 2013 року на суму заборгованості 54707,78грн. в розмірі 218,83грн.;

- за листопад 2013 року на суму заборгованості 17012,16грн. в розмірі 34,02грн.;

- за грудень 2013року на суму заборгованості 11868,14грн. в розмірі 59,34грн.;

- за січень 2014 року на суму заборгованості 11868,14грн. в розмірі 23,74грн.;

- за лютий 2014 року на суму заборгованості 11868,14грн. в розмірі 71,21грн.;

- за березень 2014 року на суму заборгованості 11868,14грн. в розмірі 261,10грн.;

- за квітень 2014 року на суму заборгованості 11868,14грн. в розмірі 391,65грн.;

Враховуючи, що у березні, квітні, червні, вересні місяці 2013 року інфляція була відсутня, нарахування інфляційних не здійснюється.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних за несвоєчасну оплату товару підлягають частковому задоволенню в сумі 1373,87грн. У задоволенні позову в частині стягнення 1414,47грн. інфляційних суд відмовляє.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач позов в частині стягнення основного боргу визнав, доказів сплати боргу не надав.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 11868,14грн. - основного боргу, 11413,32грн. - пені, 4168,01грн. - 3% річних та 1373,87грн. - інфляційних обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог за правилами ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 33,34,43,44,49,82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова фірма "Агролюкс-Україна" (11500, Житомирська область, м. Коростень, вул. Коротуна, 1, код 33552641)

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полнет-Україна" (21100, м.Вінниця, вул. Київська, 16, оф.509, код 34609976) - 28823,34грн., з яких 11868,14грн. - основний борг, 11413,32грн. - пеня, 4168,01грн. - 3% річних, 1373,87грн. - інфляційні, а також 1313,06 грн. сплаченого судового збору.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Полнет-Україна" (21100, м. Вінниця, вул. Київська, 16, оф.509, код 34609976)

- з Державного бюджету України - 585,70грн. зайво сплаченого судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 06 червня 2014 року.

Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.

Віддрукувати:

1 - в справу

2,3 - сторонам (за заявами)