Рішення

від 06.06.2014 по справі 902/644/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 червня 2014 р. Справа № 902/644/14

Господарський суд Вінницької області в складі

головуючого судді Тісецького С.С.,

при секретарі судового засідання Кучер Р.П. ,

розглянувши в приміщенні суду справу

за позовом : товариства з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "Торговий Дім "МФК" (код ЄДРПОУ 37814081, юр. адреса : 01001, м. Київ, вул. Рибальська, 2; пошт. адреса : 22400, м. Калинівка, Дзержинського, 1, Вінницька область)

до : фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1, АДРЕСА_1)

про стягнення 10 495,60 грн. заборгованості

представники сторін:

від позивача : Мороз В.О - за довіреністю

від відповідача : не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "Торговий Дім "МФК" 16.05.2014 року звернулося в господарський суд Вінницької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 10 495,60 грн. заборгованості.

Ухвалою суду від 19.05.2014 року порушено провадження за вказаним позовом у справі № 902/644/14 з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 27.05.2014 року.

Також ухвалою суду від 19.05.2014 року відмовлено повністю у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "Торговий Дім "МФК" б/н від 28.04.2014 року про застосування заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.

В зв'язку з неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів, ухвалою суду від 27.05.2014 року відкладено розгляд справи на 06.06.2014 року

На визначену дату в судове засідання з'явився представник позивача.

Відповідач правом участі свого представника в судовому засіданні не скористався, хоча час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення вх. № 08-65/3786/2014 від 03.06.2014 року.

Відсутність представника відповідача в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

В ході розгляду справи по суті, представник позивача, підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав та за обставин, вказаних в позові.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, суд з'ясував наступне.

01.01.2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "Торговий Дім "МФК" (продавець) та фізичною особою-підприємець ОСОБА_1 (покупець) укладено договір поставки з відстроченням оплати № 182 на таких умовах.

Продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених договором прийняти та оплатити продукцію автохімії та автокосметики (надалі - товар) в асортименті, кількості та за цінами у відповідності до специфікацій (п. 1.1).

Підтвердженням факту узгодження сторонами асортименту, кількості та ціни товару є прийняття покупцем товару відповідно до видаткової накладної, яка після підписання її сторонами має юридичну силу специфікації, в розумінні ст. 266 Господарського Кодексу України (п. 1.2).

Товар поставляється покупцеві за договірними цінами. Ціна на кожну окрему партію товару визначається шляхом погодження між сторонами, що засвідчується підписанням сторонами специфікацій (п. 2.1).

Загальну ціну договору становить сума вартості усіх партій товару, поставлених покупцем продавцеві протягом терміну дії договору (п. 2.2).

Зобов'язання покупця щодо оплати товару вважаються виконаними у момент зарахування на поточний рахунок продавця суми, вказаної у специфікації (п. 2.3).

Покупець здійснює повну оплату за поставлену партію товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки (п. 2.4).

Розрахунок за товар здійснюється в гривнях шляхом перерахування коштів на поточний розрахунковий рахунок продавця або іншим способом, не забороненим чинним законодавством України (п. 2.7).

Постачання товару здійснюється за умовами DDP склад покупця або ЕХW склад продавця за адресою: Вінницька область, Калинівський район, м. Калинівка, вул. Дзержинського, 1 відповідно до Правил Інкотермс 2010 (п. 3.1).

Датою поставки товару є дата відвантаження чергової партії товару (п. 3.2).

Право власності на товар та можливі ризики щодо нього переходять від продавця до покупця після відвантаження товару зі складу продавця (п. 3.4).

При відвантаженні чергової партії товару продавець надає належним чином оформлені товарно-транспортні документи, документи щодо якості поставленого товару та податкову накладну (п. 3.5).

Постачання товару здійснюється на піддонах у ПЕ-кубах, бочках металевих та каністрах, що відповідають встановленим стандартам та забезпечують, при належному поводженні з вантажем, схоронність товару під час транспортування та зберігання (п. 4.2).

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2014 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п. 8.4).

Якщо за місяць до закінчення дії договору жодна зі сторін не заявить про його розірвання розірвання, договір вважається пролонгованим на тих самих умовах до його двостороннього розірвання сторонами (п. 8.5).

На виконання умов договору № 182 від 01.01.2014 року позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 17 960,60 грн., що підтверджується підписаною та скріпленою печатками сторін видатковою накладною № ТМ-0000008 від 20.01.2014 року.

Також поставка товару за вказаним договором підтверджується податковою накладною № 8 від 20.01.2014 року.

При цьому, відповідачем було частково оплачено товар в сумі 10 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 57 від 12.02.2014 року та банківською випискою від 12.02.2014 року.

16.04.2014 року позивач звернувся до відповідача із претензією № 1 (вих. № 8) щодо погашення заборгованості в сумі 7 960,60 грн. згідно договору № 182 від 01.01.2014 року.

Направлення даної претензії на адресу відповідача підтверджується реєстром поштових відправлень із відбитком поштового штемпеля від 16.04.2014 року.

Відповіді на вказану претензію відповідачем не надано.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.

В силу п.1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини щодо поставки товару та його оплати.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Приписами ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке ж положення містить і ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 629 Цивільного кодексу України вказує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 2 ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ч.1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 34, 43 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В силу п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17 грудня 2013 року, грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію , виконану роботу чи надану послугу в грошах , а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Як встановлено судом, 01.01.2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "Торговий Дім "МФК" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір поставки з відстроченням оплати № 182, згідно якого позивачем поставлено відповідачем товар загальною вартістю 17 960,60 грн., що підтверджується вказаними вище видатковою та податковою накладними.

В свою чергу, відповідач частково оплатив поставлено продукцію в розмірі 10 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 57 від 12.02.2014 року та банківською випискою від 12.02.2014 року.

З огляду на викладене, утворилася заборгованість в сумі 7 960,60 грн. (17 960,60 грн. - 10 000,00 грн.), яку просить стягнути позивач з відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідачем доказів щодо повного проведення розрахунків з позивачем суду не надано.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача про стягнення основного боргу з відповідача в розмірі 7 960,60 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі. Обґрунтованість та правомірність заявлених позивачем вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами наявними у матеріалах справи.

Крім того, як вбачається із позовної заяви та розрахунку суми заборгованості (а.с. 13), позивачем нараховано до стягнення з відповідача за прострочення сплати боргу 273,05 грн. - пені, 402,01 грн. - інфляційних втрат, 63,88 грн. - 3 % річних за період з 03.02.2014 року по 28.04.2014 року та 1 796,06 грн. - 10 % штрафу.

Пунктами 2.4, 5.2, 5.3 договору № 182 від 01.01.2014 року, позивач та відповідач узгодили, що покупець здійснює повну оплату за поставлену партію товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки. За несвоєчасну оплату вартості товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати. За порушення строків оплати більше, ніж 10 календарних днів або за неповернення та/або повернення пошкоджених піддонів та/або ПЕ-кубів додатково покупець сплачує продавцю штраф в розмірі 10 % від простроченої суми оплати чи вартості піддонів та/або ПЕ-кубів.

Слід зазначити, що чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (див. постанову Верховного Суду України від 27.04.2012 та постанову Вищого господарського суду України від 12.06.2012 у справі N 06/5026/1052/2011).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 N 42/252, від 09.04.2012 N 20/246-08.

За змістом ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В силу п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, пеня нараховується протягом шести місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконане.

Згідно ч.1, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Обмеження максимального розміру пені за порушення грошових зобов'язань встановлено Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до якого: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1); розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3).

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу ст. ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 3.1, абз. 3, 4 п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17 грудня 2013 року, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Згідно п. п. 4.1, 4.2 вказаної вище постанови, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Суд, перевіривши наведений вище розрахунок за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга : Закон", встановив, що індекс інфляції за період з 03.02.2014 року по 11.02.2014 року на суму боргу 17 960,60 грн. становить 0,00 грн. .

Також, суд здійснивши перерахунок суми процентів річних, встановив, що 3 % річних за період з 12.02.2014 року по 28.02.2014 року на суму боргу 7 960,60 грн. становить 11,12 грн. (позивачем вказано 11,16 грн.); за період з 01.03.2014 року по 31.03.2014 року на суму боргу 7 960,60 грн. становить 20,28 грн. (позивачем вказано 20,73 грн.); за період з 01.04.2014 року по 28.04.2014 року на суму боргу 7 960,60 грн. становить 18,32 грн. (позивачем вказано 18,70 грн.).

Крім того, суд перевіривши решту вказаних у розрахунку нарахованих до стягнення коштів, дійшов висновку, що нараховані суми коштів відповідають обставинам справи та наданим доказам.

Разом з тим, суд звертає увагу щодо нарахування 10 % штрафу згідно п. 5.3 договору на суму боргу в розмірі 17 960,60 грн..

Як встановлено судом поставка товару відбулася 20.01.2014 року, а проплата за товар була здійснена відповідачем 12.02.2014 року, тобто згідно п. 2.4 договору № 182 від 01.01.2014 року, відповідач здійснив часткову проплату у межах 10-денного строку передбаченого п. 5.3 договору.

З огляду на викладене, 10 % штрафу слід нараховувати на суму боргу в розмірі 7960,60 грн., який становить 796,06 грн. , що і підлягає задоволенню.

Таким чином, загальна сума інфляційних втрат з врахуванням перерахунку та нарахованих коштів вказаних у розрахунку (а.с. 13) складає 367,44 грн. (0,00 грн. + 28,97 грн. + 175,13 грн. + 163,34 грн.) та загальна сума 3 % річних становить 63,01 грн. (13,29 грн. + 11,12 грн. + 20,28 грн. + 18,32 грн.).

Враховуючи викладене в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 34,57 грн. - інфляційних втрат (402,01 грн. - 367,44 грн.), в частині стягнення 0,87 грн. - 3 % річних (63,88 грн. - 63,01 грн.) та в частині стягнення 1000,00 грн. - 10 % штрафу (1796,06 грн. - 796,06 грн.) слід відмовити в зв'язку з помилковим нарахуванням.

З огляду на викладене, оскільки відповідач не здійснив оплату товару у повному обсязі у встановлений термін згідно умов договору № 182 від 01.01.2014 року, то він відповідно з вимогами цивільного та господарського кодексів є боржником, що прострочив, а тому наявні підстави для задоволення вимог про стягнення з нього на користь позивача 273,05 грн. - пені, 367,44 грн. - інфляційних втрат, 63,01 грн. - 3 % річних та 796,06 грн. - 10 % штрафу.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають покладенню на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-2 - 4-4, 32 - 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1, АДРЕСА_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "Торговий Дім "МФК" (код ЄДРПОУ 37814081, юр. адреса : 01001, м. Київ, вул. Рибальська, 2, р/р 26007386331600 у АТ "УкрСиббанк", м. Харків, МФО 351005) 7 960,60 грн. - основного боргу, 273,05 грн. - пені, 367,44 грн. - інфляційних втрат, 63,01 грн. - 3 % річних, 796,06 грн. - 10 % штрафу та 1 646,76 грн. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

3. Відмовити в частині позовних вимог щодо стягнення 34,57 грн. - інфляційних втрат, 0,87 грн. - 3 % річних та 1000,00 грн. - 10 % штрафу.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 06 червня 2014 р.

Суддя Тісецький С.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (АДРЕСА_1)