Рішення

від 27.05.2014 по справі 922/1169/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2014 р.Справа № 922/1169/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Руденко О.О.

розглянувши справу

за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго", м.Харків, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Допомога", м.Харків, про внесення змін до договору за участю представників:

позивача - Алісултанова І.Б. (довіреність № 01-62юр/7752 від 26.09.2013р.);

відповідача - Осьмак О.В. (довіреність б/н від 10.04.2014р.);

Батютенко Ю.В. (довіреність б/н від 10.04.2014р.);

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерна компанія "Харківобленерго", м.Харків, звернувся до господарського суду з позовною заявою про внесення змін до Додатку 3.1. "Перелік місць встановлення розрахункових приладів обліку та тарифів, що застосовуються при проведенні розрахунків за спожиту електричну енергію" до Договору про постачання електричної енергії № 0203,21 від 03.07.2006р., укладеного між позивачем і відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Допомога", м.Харків, змінивши у стовпчику "клас напруги" цього додатку - з "1" на "2" у пунктах 1-2. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.03.2014р. за вищевказаним позовом було порушено провадження у справі № 922/1169/14 та розгляд справи призначено на 22.04.2014р. об 11:45 год.

15.04.2014р. до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує повністю. Враховуючи, що відповідач ніколи не порушував умов Договору № 0203,21 від 03.07.2006р. в частині оплати за спожиту електроенергію або будь-яким іншим чином, відповідач просить відмовити позивачу у позові.

Відзив відповідача разом з доданими до нього документами був долучений судом до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду від 22.04.2014р. розгляд справи було відкладено на 13.05.2014р. об 11:00 год.

У судовому засіданні, яке відбулося 13.05.2014р., представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, надав письмові заперечення на відзив відповідача, які були долучені судом до матеріалів справи.

Представник відповідача проти позову заперечував на підставах, викладених у відзиві на позовну заяву. Крім того, зазначив, що пропозицію щодо зміни пункту договору отримав від позивача у лютому, але договір був фактично пролонгований ще в січні, у зв'язку з чим вважає, що підстав для зміни договору немає.

У судовому засіданні була оголошена перерва до 21.05.2014р. до 11:40 год.

20.05.2014р. відповідач подав до канцелярії суду письмові уточнення своєї правової позиції, які були долучені судом до матеріалів справи.

21.05.2014р. представник позивача надав у судовому засіданні додаткові письмові заперечення на відзив на позовну заяву.

Надані представником позивача додаткові заперечення були долучені судом до матеріалів справи.

Присутній у судовому засіданні 21.05.2014р. представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що клас напруги має змінюватись згідно відповідних правил зміни класу напруги. Також представник відповідача зазначив, що процедура внесення змін до договору, відповідно до вимог закону, позивачем не застосовувалась.

У судовому засіданні була оголошена перерва до 27.05.2014р. до 11:30 год.

26.05.2014р. позивач надав через канцелярію суду додаткові письмові пояснення по справі; відповідач надав нові письмові уточнення правової позиції відповідача.

Надані сторонами документи були долучені судом до матеріалів справи.

Після перерви представники сторін своїх позицій у справі не змінили.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача і відповідача, суд встановив наступне.

03.07.2006р. між Акціонерною компанією "Харківобленерго" (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Допомога" (відповідачем) було укладено Договір про постачання електричної енергії № 0203,21, згідно п. 1 якого позивач (постачальник) зобов'язався постачати електричну енергію відповідачу (споживачу), а відповідач зобов'язався оплачувати позивачу її вартість та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід'ємними частинами.

Відповідно до п. 9.11. Договору, цей Договір набрав чинності з дня його підписання, був укладений на термін до 31.12.2006р. та в подальшому неодноразово був продовжений сторонами на наступні календарні роки, у тому числі й на 2014 рік.

24.01.2014р. позивач листом за № 06-46е/42юр-2922 направив на адресу відповідача пропозицію про внесення змін до Договору, а саме: встановлення відповідачу 2 класу напруги для проведення розрахунків за спожиту електричну енергію. Як на підставу зміни класу напруги позивач посилається на внесення змін до Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (НКРЕ) № 28 від 31.07.1996р., постановою НКРЕ від 04.02.2010р. № 105, відповідно до яких у п. 1.2 визначено точку продажу, як межу балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію. Позивач також у своєму листі зазначив, що пунктом 1.4. Правил, що є чинним на цей час, визначено, що точка продажу електричної енергії споживачу установлюється на межі балансової належності його електроустановок та зазначається в договорі про постачання електричної енергії.

Обґрунтовуючи необхідність внесення змін до Договору про постачання електричної енергії № 0203,21 від 03.07.2006р., позивач посилається на приписи пунктів 3.1.2. та 9.2. даного Договору.

Так, відповідно до п. 3.1.2. Договору, в разі прийняття нормативно-правових актів, які змінюють умови цього Договору, сторони зобов'язуються до внесення відповідних змін до Договору керуватися вимогами цих нормативних документів. Сторона, що ініціює внесення змін до Договору, направляє іншій стороні листа з відповідною пропозицією. У разі якщо інша сторона не відповідає на цю пропозицію в 20-денний термін, зміни до Договору вважаються прийнятими.

Згідно п. 9.2. Договору про постачання електричної енергії, якщо після укладення Договору набрав чинності нормативно-правовий акт, норми якого інакше регулюють умови цього Договору, сторони зобов'язуються керуватись цим актом законодавства та внести відповідні зміни до цього Договору.

Листом від 27.02.2014р. за № 6 відповідач відмовився від підписання запропонованих змін класу напруги та зазначив, що він відноситься до 1 класу напруги.

Позивач звернувся до суду з позовом про внесення змін до Договору № 0203,21 від 03.07.2006р. в частині класу напруги на підставі п.п. 3.1.2. та 9.2. даного Договору, а також ст. 188 Господарського кодексу України, у зв'язку зі змінами у законодавстві.

Ретельно дослідивши докази, надані сторонами в обґрунтування позовних вимог і заперечень проти позову, з'ясувавши усі фактичні обставини спору та надавши їм правову кваліфікацію, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог АК "Харківобленерго", виходячи з наступного.

Відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням електричної енергії регулюються Законом України "Про електроенергетику", Правилами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про електроенергетику", споживання енергії можливе лише на підставі договору енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Частиною 3 статті 184 ГК України передбачено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Форма типового договору про постачання електричної енергії (додаток № 3 до Правил) затверджена Правилами.

Відповідно до вимог Закону України "Про електроенергетику" та Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 14.03.1995 р. № 213 (із змінами), Національна комісія регулювання електроенергетики України постановою від 17.10.2005 р. № 910 внесла зміни до Правил, виклавши Правила в новій редакції та затвердивши нову форму типового договору на постачання електричної енергії.

Згідно з пунктами 5.1., 5.2. Правил договір є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. При укладанні договору про постачання електричної енергії сторони визначають його зміст на основі типового договору, який викладено в Додатку 3 до Правил користування електричною енергією.

Частина 3 статті 184 ГК України передбачає, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Судом встановлено, що відповідач є субспоживачем електричної енергії, якому електрична енергія постачається постачальником електричної енергії (позивачем) через технологічні електричні мережі ДП "Завод імені В.О.Малишева".

Відповідно до п. 2 Порядку, субспоживач - споживач, якому електрична енергія постачається постачальником електричної енергії через мережі електропередавальних організацій та технологічні електричні мережі основного споживача, до мереж якого приєднані електроустановки споживача (субспоживача).

Відповідно до постанови НКРЕ України № 910 від 17.10.2005р. субспоживач - споживач, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж основного споживача.

Як вбачається з доказів, наданих сторонами у справі, між відповідачем та ДП "Завод імені В.О.Малишева" 01.03.2006р був укладений Договір про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 363дп, термін дії якого, відповідно до п. 10.4. встановлено - до 31.12.2006р. Даний термін вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до його закінчення не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору. На даний час Договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 363дп від 01.03.2006р. є чинним та не визнавався недійсним у судовому порядку.

Згідно умов Договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 363дп від 01.03.2006р., ДП "Завод імені В.О.Малишева" є споживачем 1 класу напруги.

Визначення класу напруги встановлюється п. 5 Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги, затвердженого Постановою НКРЕ України від 13.08.1998р. № 1052 "Про Порядок визначення класів споживачів" (останні зміни у редакції від 15.12.2004р.).

Відповідно до п.п. 1 п. 5 Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги, клас субспоживача визначається:

1) за класом в точці (точках) продажу електричної енергії основному споживачу незалежно від ступеня напруги на межі балансового розподілу електричних мереж основного споживача та субспоживача у випадку, якщо відшкодування основному споживачу вартості обґрунтованих витрат на утримання технологічних електричних мереж, які використовуються для передачі електричної енергії субспоживачу, здійснюється субспоживачем відповідно до договору між основним споживачем та субспоживачем.

Якщо основний споживач отримує електричну енергію за декількома точками продажу, які відносяться до різних класів, при визначенні класів субспоживача необхідно керуватися такими принципами:

за можливості чітко визначити шляхи передачі електричної енергії до електроустановки субспоживача від конкретної точки продажу електричної енергії основному споживачу, субспоживачу встановлюється клас споживача відповідно до точки продажу основного споживача;

за неможливості однозначно встановити шляхи передачі електричної енергії до електроустановки субспоживача останній оплачує спожиту електричну енергію за тарифами різних класів у такому відсотковому співвідношенні обсягів електричної енергії, спожитої на різних класах, яке складається для основного споживача;

2) за класом в точці (точках) продажу електричної енергії субспоживачу у випадку, коли відшкодування основному споживачу вартості обґрунтованих витрат на утримання технологічних електричних мереж, які використовуються для передачі електричної енергії субспоживачу, здійснюється постачальником електричної енергії за регульованим тарифом відповідно до договору між основним споживачем та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.

Судом встановлено, що вимоги визначення класу субспоживачів діють в редакції Порядку станом на 15.12.2004р., тобто на момент укладення договору № 0203,21 вказані вимоги щодо визначення класів субспоживачів вже діяли.

Пункт 5 Порядку діє в редакції постанови НКРЕ від 15.12.2004р. № 1217, тобто існував у незмінному стані на момент укладення договору та під час його дії, будь-які зміни даного нормативного акту в цій частині не відбувались.

Відповідно до п. 2.1. Договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 363дп від 01.03.2006р., ДП "Завод імені В.О.Малишева" як основний споживач, зобов'язався забезпечувати технічну можливість для передачі відповідачу (субспоживачу) електричної енергії в межах визначеної потужності на 1 класі напруги в обсягах, визначених відповідно до договору про постачання електричної енергії.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачу вірно визначено 1 клас напруги, який відповідає класу напруги ДП "Завод імені В.О.Малишева", як основного споживача, оскільки відповідно до п.п. 1 п. 5 Порядку, клас напруги субспоживача визначається за класом в точці продажу електричної енергії основному споживачу незалежно від ступеня напруги на межі балансового розподілу електричних мереж основного споживача та субспоживача у випадку, якщо відшкодування основному споживачу вартості витрат на утримання технологічних мереж здійснюється субспоживачем відповідно до договору між основним споживачем та субспоживачем.

Необхідно також зазначити, що в Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги вказано про обов'язковість його застосування при укладенні із споживачами договорів про постачання електричної енергії за регульованим тарифом, що і було зроблено сторонами саме при укладенні спірного договору.

Позивачем подано позов про внесення змін до Договору про постачання електричної енергії № 0203,21 від 03.07.2006р., у зв'язку зі змінами у законодавстві. Проте, з позовної заяви не вбачається, які саме зміни законодавства є підставою для внесення змін до спірного Договору.

Як пояснив позивач під час розгляду справи, такими змінами є зміни до Правил користування електричною енергією, внесені Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 04.02.2010р. № 105, якою ці Правила були викладені у новій редакції.

Надавши правову оцінку вищевказаному нормативно-правовому акту, суд встановив, що відповідно до змін, які були внесені у п. 1.2. Постановою НКРЕ від 04.02.2010р. № 105, було визначено точку продажу, як межу балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію.

Постановою НКРЕ від 25.12.2008р. № 1449 до Правил користування електричною енергією були внесені зміни, згідно п. 1.4. яких точка продажу електричної енергії споживачу установлюється на межі балансової належності його електроустановок та зазначається в договорі про постачання електричної енергії або в договорі про купівлю-продаж електричної енергії. Електропередавальна організація покриває всі витрати, пов'язані з доставкою електричної енергії в точку продажу.

Як свідчать матеріали справи, Додатком 8 до Договору № 0203,21 від 03.07.2006р., встановлена балансова належність електромереж та установок електропередавальної організації (власника мереж - ДП "Завод імені В.О.Малишева"), а також балансова належність електромереж та установок споживача (ТОВ "Допомога").

Даним Додатком, у відповідності до положень Правил користування електричною енергією також була встановлена точка продажу електричної енергії на межі балансової належності електроустановок відповідача (споживача) та власника мереж - ДП "Завод імені В.О.Малишева".

Додаток 8 був підписаний сторонами в момент укладення Договору, тобто визначена межа балансової належності та точка продажу електричної енергії діють з 03.07.2006р. та не змінювалися до теперішнього часу, що підтверджує позивач.

Пунктом 1.7. Правил користування електричною енергією (в редакції Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики № 1449 від 25.12.2008р.) визначено, що у разі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією відносини між власником цих мереж та електропередавальною організацією, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, що укладається між ними на основі типового договору.

У зв'язку із зазначеними змінами у Правилах користування електричною енергією, позивачем, АК "Харківобленерго", було укладено з власником мереж, ДП "Завод іменні В.О.Малишева", Договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 827дп/6/31/12 від 31.12.2009р., згідно п. 1.1. якого ДП "Завод імені В.О.Малишева" (власник мереж) зобов'язався забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок АК "Харківобленерго" (користувача) або інших суб'єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує користувач, а користувач - своєчасно сплачувати вартість послуг власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього Договору.

Таким чином, зміни Правил користування електричною енергією, на які посилається позивач, визначають правовідносини між власником електричних мереж та електропередавальною організацією, а тому не можуть вважатися зміною нормативно-правового акту, який регулює правовідносини між постачальником електроенергії та субспоживачем. Також позивачем не надано доказів внесення змін у законодавство щодо визначення класів споживачів та субспоживачів.

Одже, посилання позивача на п.1.2, п. 1.4. Правил користування електричною енергією є безпідставним.

Відповідно до ст. 188 Господарського процесуального кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором; сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Оскільки вказана норма не визначає можливі підстави для зміни або розірвання господарських договорів, слід враховувати положення ст. 651 ЦК України, відповідно до якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно умов, визначених у ч. 2 цієї норми. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У відповідності до ст. 652 Цивільного кодексу України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Частина 3 статті 184 Господарського кодексу України передбачає, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Стаття 179 Господарського кодексу України передбачає, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.-

Зі змісту наведених норм випливає, що за відсутності згоди (домовленості) сторін про зміну умов договору він може бути змінений на вимогу однієї із сторін за рішенням суду лише за наявністю підстав, передбачених договором або законом. Договір та законодавство таких підстав позивачу не надають.

Ані зазначені Правила користування електроенергією, ані Порядок визначення класів споживачів, ані Закон України "Про електроенергетику", не містять імперативних приписів щодо обов'язкового внесення змін до договорів про постачання електроенергії, укладених до внесення відповідних змін у чинне законодавство.

Крім того, слід зазначити, що зміни у законодавстві, на які посилається позивач, як на підставу позову, були внесені до Правил користування електричною енергією у 2008 році. Спірний Договір № 0203,21 від 03.07.2006р., відповідно до умов п. 9.11., продовжувався сторонами на кожний наступний календарний рік. Проте, позивач не надав суду обґрунтованих пояснень, чому протягом п'яти років ним не заявлялось про перегляд умов даного договору кожного разу до закінчення дії його терміну.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, враховуючи, що позивач не надав суду належних доказів на підтвердження існування законних підстав для внесення змін до спірного Договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерної компанії "Харківобленерго" є необґрунтованими, не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати з оплати судового збору суд покладає на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 629, 651, 652 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Повне рішення складено 02.06.2014 р.

Суддя Н.М. Кухар