Рішення
від 05.06.2014 по справі 911/1219/14
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2014 р. Справа № 911/1219/14

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» до Приватного підприємства агрофірма «Еліта» про стягнення 208 555,39 грн.

за участю представників сторін:

від позивача:Кушнір С.В. (довіреність №279 від 27.11.2013); від відповідача:Андрушко Я.М. (керівник, виписка ЄДРПОУ від 27.05.2014). секретар судового засідання: Жиленко Е.В.

Обставини справи:

07.04.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» (далі-позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою №88 від 04.04.2014 (вх. №1307/14) до Приватного підприємства агрофірма «Еліта» (далі-відповідач) про стягнення 208 555,39 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки ЗЗР в кредит №018-ЗО від 18.07.2013, зокрема, щодо проведення повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

В результаті чого просить суд стягнути з відповідача 208 555,39 грн., з яких 155 102,64 грн. основного боргу, 8537,49 грн. пені, 19 702,76 грн.30% річних, 1 240,82 грн. інфляційних втрат та 23 971,68 грн. 0,1% за користування товарним кредитом.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.04.2014 порушено провадження у справі №911/1219/14 та призначено розгляд справи на 24.04.2014.

24.04.2014, через канцелярію суду, до початку судового засідання, представник позивача подав заяву про доручення документів до матеріалів господарської справи №91 від 24.04.2014 (вх. №7642/14).

У судове засідання 24.04.2014 відповідач, який у відповідності до ч.1 ст.64 ГПК України належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не з'явився, вимоги ухвали суду від 07.04.2014 не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.04.2014 розгляд справи відкладено на 29.05.2014.

У судове засідання 29.05.2014 представникам позивача та відповідача було оголошено перерву по справі №91/1219/14 на 05.06.2014.

05.06.2014 у судове засідання представник позивача та відповідач по справі з'явилися.

У судовому засіданні 05.06.2014 представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві №88 від 04.04.2014 (вх. №1307/14).

Представник відповідача, у судовому засіданні 05.06.2014 не заперечив проти позовних вимог викладених в позовній заяві № 88 від 04.04.2014 (вх. №1307/14).

У судовому засіданні 05.06.2014 року господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників позивача та відповідача, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

18.07.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» (постачальник за договором, позивач по справі) та Приватним підприємством агрофірма «Еліта» (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір поставки ЗЗР в кредит №018-ЗО (далі-договір поставки), відповідно до п.1.1. договору поставки згідно з цим договором поставки постачальник зобов'язується продати та поставити товар у строки передбачені цим договором покупцеві засоби захисту рослин (далі-товар), а покупець зобов'язується приймати зазначений товар і оплачувати його вартість згідно встановленого цим договором порядку. Поставка товару здійснюється постачальником згідно замовлень покупця, за умови наявності товару на складі постачальник. Замовлення можуть подаватися покупцем шляхом надіслання постачальнику відповідних повідомлень електронною поштою, факсом або поштою (п.1.1. договору поставки).

Відповідно до п.1.2. договору поставки асортимент, номенклатура, кількість, ціна та характеристика товару визначаються сторонами на підставі замовлення покупця та виходячи з наявності товару на складі постачальника й вказуються у відповідній специфікації (далі-специфікація) та видаткових накладних. Кожна специфікація підписується сторонами, додається до договору і є його невід'ємною частиною.

Пунктом 10.1. договору поставки зазначено, що цей договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2013 року включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

Господарським судом встановлено, що на виконання умов договору поставки поставки ЗЗР в кредит №018-ЗО від 18.07.2013 у період з 23.09.2013 по 06.11.2013 позивач здійснив відповідачу поставку товару на загальну суму 395 102,64 грн.

Відповідно до специфікації №1 від 23.09.2013 сума поставленого товару складає 373 328,64 грн. та специфікації №2 від 06.11.2013 сума 21 774,00 грн.

Пунктом 5.2. договору поставки зазначено, що приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін та оформлюється шляхом підписання відповідних видаткових накладних на товар. Датою поставки товару вважається дата вказана у видаткових накладних на відпуск товару.

На виконання п.5.2 договору поставки сторонами було підписано та скріплено печатками видаткові накладні: №5873 від 23.09.2013 на суму 295 490,888 грн.; №5874 від 23.09.2013 на суму 77 837,76 грн. та №6155 від 08.11.2013 на суму 21 774,00 грн., які підтверджують факт поставки товару.

Також факт отримання товару свідчать копія довіреності №72 від 23.09.2013 на отримання цінностей за специфікацією №1 та копія довіреності №104 від 16.11.2013 на отримання цінностей за специфікацією №2.

Судом встановлено, що вищезазначені документи оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши умови договору та наявні в матеріалах справи документи, господарський суд дійшов висновку, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару.

Однак, в порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, здійснивши лише часткову оплату за отриманий товар в розмірі 240 000,00 грн. , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки з 01.01.2013 по 26.03.2014 здійснено часткові оплати 04.10.2013 на суму 20 000,00 грн., 29.10.2013 на суму 20 000,00 грн., 28.11.2013 на суму 50 000,00 грн., 17.12.2013 на суму 50 000,00 грн. 14.01.2014 на суму 100 000,00 грн.

Інших доказів оплати відповідачем поставленого товару сторонами суду надано не було.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.2. договору поставки зазначено, що остаточна ціна договору визначається виходячи із загальної вартості замовленого і поставленого товару, згідно підписаних сторонами специфікацій та видаткових накладних на товар в період дії цього договору.

Відповідно до п. 4.1. договору поставки оплата товару покупцем здійснюється у безготівковій формі, за ціною та у строки, вказані у специфікації, видаткових накладних шляхом перерахування вартості товару на поточний банківський рахунок постачальника в терміни зазначені в специфікаціях до цього договору. Остаточний розрахунок за весь час поставлений по цьому договору товар покупець зобов'язаний здійснити не пізніше як до 30 вересня 2013 року.

Також специфікацією №1 від 23.09.2013 зазначено, що покупець зобов'язаний оплатити загальну вартість товару, зазначену в даній специфікації до 01.12.2013.

Відповідно до специфікації №2 від 06.11.2013 покупець зобов'язаний оплатити загальну вартість товару, зазначену в даній специфікації до 27.11.2013.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач не виконав взятого на себе за договором зобов'язання в повному обсязі та в строк, встановлений договором, і його заборгованість станом на момент розгляду справи у суді становить 155 102,64 грн.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки відповідач не подав відзив на позов та докази, що підтверджують виконання ним своїх зобов'язань щодо оплати товару, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 155 102,64 грн. є обґрунтованою, доведеною позивачем належними та допустимими доказами, і такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку за договором поставки позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 8 537,49 грн.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При цьому, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.7.2. договору поставки у разі прострочення строків оплати товару відповідно до п. 4.1.цього договору покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені за вищевказаними видатковими накладними, господарський суд дійшов висновку, що вони є арифметично вірними, проте позивачем невірно вказано періоди нарахування пені.

Так, згідно розрахунку здійсненого судом за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», розмір пені складає 8447,00 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково в розмірі 8 447,00 грн., що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 90,49 грн. суд відмовляє.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку за договором поставки позивач просить суд стягнути з відповідача 30% річних у розмірі 19 702,76 грн.

Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п 7.4. договору поставки крім того, відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов'язання, покупець зобов'язаний, покупець зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки та 30% річних від простроченої (неоплаченої) суми.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 30% річних за вищевказаними видатковими накладними, господарський суд дійшов висновку, що вони є арифметично вірними, проте позивачем невірно вказано періоди нарахування 30% річних.

Так, згідно розрахунку здійсненого судом за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», розмір 30% річних складає 19 493,10 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково в розмірі 19 493,10 грн., що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 209,66 грн. суд відмовляє.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку за договором поставки позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційних втрат у розмірі 1240,82 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», господарський суд встановив, що він є арифметично вірним та складає 1240,82 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у повному розмірі заявленому позивачем, а саме 1240,82 грн.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку за договором поставки позивач просить суд стягнути з відповідача 0,1% за користування товарним кредитом у розмірі 23 971,68 грн.

Відповідно до п.7.5. договору поставки продавець має право, а покупець погоджується з тим, що відповідно до вимог ст. 536, ч.5 ст.694 Цивільного кодексу України у разі порушення покупцем строків оплати вказаних в договорі (або додатках, специфікаціях до договору), товар вважається проданим на умовах товарного кредиту, в такому разі продавець нараховує покупцеві відсотки за користування товарним кредитом (користування чужими грошовими коштами), без додаткового погодження з покупцем, за період від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати у розмірі 0,1% в день від вартості переданого, але неоплаченого товару.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 0,1% за користування товарним кредитом за вищевказаними видатковими накладними, господарський суд дійшов висновку, що вони є арифметично вірними, проте позивачем невірно вказано періоди нарахування цих відсотків.

Так, згідно розрахунку здійсненого судом розмір 0,1% за користування товарним кредитом складає 23 716,59 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення 0,1% за користування товарним кредитом підлягає задоволенню частково в розмірі 23 716,59 грн., що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 255,09 грн. суд відмовляє.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними позивачем належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем і такими, що підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 208 000,15 грн., з яких 155 102,64 грн. основного боргу, 8 447,00 грн. пені, 19 493,10 грн. 30% річних, 1240,82 грн. інфляційних втрат, 23 716, 59 грн.0,1 % за користування товарним кредитом.

В іншій частині позову, а саме в стягненні 90,49 грн. пені, 209,66 грн. 30% річних та 255,09 грн. 0,1% за користування товарним кредитом суд відмовляє.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 49 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 №7 зазначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодовування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, судовий збір відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства агрофірма «Еліта» (09045, Київська обл., Сквирський район, село Каленна, вулиця Набережна, будинок 1 А, ідентифікаційний код: 32191902) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» (19100, Черкаська обл., Монастирищенський район, місто Монастирище, вулиця Леніна, будинок 3, ідентифікаційний код: 33143734) 155 102 (сто п'ятдесят п'ять тисяч сто дві) грн. 64 коп. основного боргу, 8 447 (вісім тисяч чотириста сорок сім) грн. 00 коп. пені, 19 493 (дев'ятнадцять тисяч чотириста дев'яносто три) грн. 10 коп. 30% річних, 1240 (одну тисячу двісті сорок) грн. 82 коп. інфляційних втрат, 23 716 (двадцять три тисячі сімсот шістнадцять) грн. 59 коп. 0,1 % за користування товарним кредитом та 4 158 (чотири тисячі сто п'ятдесят вісім) грн. 59 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.М. Антонова

Повне рішення складено 10.06.2014 року

СудГосподарський суд Київської області
Дата ухвалення рішення05.06.2014
Оприлюднено11.06.2014
Номер документу39128708
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —911/1219/14

Ухвала від 11.06.2014

Господарське

Господарський суд Київської області

Антонова В.М.

Рішення від 05.06.2014

Господарське

Господарський суд Київської області

Антонова В.М.

Ухвала від 24.04.2014

Господарське

Господарський суд Київської області

Антонова В.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні