Постанова

від 02.06.2014 по справі 803/829/14

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2014 року Справа № 803/829/14

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Кравчик В.В.,

за участю представників позивача Лягушнікової М.В., Гадзіцької В.С.,

представника відповідача Романік Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Територіальної державної інспекції з питань праці у Волинській області до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Територіальна державна інспекція з питань праці у Волинській області звернулася з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинської області (далі - Луцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені №0006081702 від 27.02.2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на адресу позивача 11.03.2014 року надійшло рішення Луцької ОДПІ №0006081702 від 27.02.2014 року, яким на Територіальну державну інспекцію з питань праці у Волинській області накладено штраф у розмірі 338,98 грн. та нарахована пеня у розмірі 3,39 грн. за несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Територіальна державна інспекція з питань праці у Волинській області, не погодившись із даним рішенням податкового органу, скористалася правом адміністративного оскарження, проте, рішенням Головного управління Міндоходів у Волинській області №2095/10/03-20-10-04-06 від 02.04.2014 року скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення - без змін.

Позивач не погоджується з висновками Луцької ОДПІ, вважає рішення протиправним, оскільки платіжні доручення на перерахування єдиного внеску на суму 12 000 грн. сформовані та подані Управлінню Державної казначейської служби України у місті Луцьку (далі - УДКС у м. Луцьку) 16.01.2014 року, що підтверджується відповідною відміткою.

Проте, з незалежних від позивача причин, вказані кошти на оплату єдиного внеску були перераховані УДКС у м. Луцьку лише 21 січня 2014 року.

Позивач вважає, що ним виконано вимоги чинного законодавства щодо сплати єдиного внеску у встановлений строк, а те, що фактичне перерахування коштів на оплату єдиного внеску відбулось пізніше, не залежало від позивача, оскільки, станом на час подання платіжного доручення (16.01.2014), на рахунку у позивача було достатньо коштів для проведення оплати, тому просить визнати протиправним та скасувати рішення Луцької ОДПІ про застосування фінансових санкцій та нарахування пені №0006081702 від 27.02.2014 року

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві просили позов задовольнити, визнавши протиправним і скасувавши оскаржуване рішення.

Представник відповідача в судовому засіданні та в письмових запереченнях позов не визнала. Вважає, що оскаржуване рішення сформоване у відповідності до норм чинного законодавства, а відтак просить суд в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Абзац перший частини п`ятої статті 9 Закону №2464-VI передбачає, що сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування.

Згідно ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, в тому числі позивач, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.

Днем сплати єдиного внеску у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів вважається, - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів. (п. 1 ч. 10 ст. 9 Закону №2464-VI).

Судом встановлено, що 16 січня 2014 року Територіальна державна інспекція з питань праці у Волинській області подала Управлінню Державної казначейської служби у м. Луцьку платіжні доручення №4 та №7 від 15 січня 2014 року про перерахування єдиного внеску в сумі 12 000 грн. на відповідний рахунок.

Вказані платіжні доручення 16 січня 2014 року отримано УДКС у м. Луцьку, що підтверджується відповідною відміткою в Реєстрі бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів (а.с. 9).

Проте, Управлінням ДКС у м. Луцьку вказані кошти на оплату єдиного внеску були списані з рахунку позивача та перераховані на спеціальний рахунок Луцької ОДПІ лише 21 січня 2014 року, тобто з порушенням строку, встановленого ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI.

Відповідно до ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону №2464-VI, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, орган доходів і зборів накладає на платника єдиного внеску штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум, а на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

У зв'язку з цим, 27 лютого 2014 року, керуючись ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону №2464-VI, Луцькою ОДПІ прийнято рішення №0006081702 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 338,98 грн. та нараховано пеню за період з 21.01.2014 року по 21.01.2014 року у розмірі 3,39 грн. Вказане рішення отримано позивачем 11 березня 2014 року, що підтверджується відміткою на самому рішенні.

Територіальна державна інспекція з питань праці у Волинській області, не погодившись із даним рішенням податкового органу, скористалася правом адміністративного оскарження, проте, рішенням Головного управління Міндоходів у Волинській області №2095/10/03-20-10-04-06 від 02.04.2014 року скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення - без змін.

Проте, рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені №0006081702 від 27.02.2014 року суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 217 Господарського кодексу України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Слід зазначити, що умови господарсько-правової відповідальності складаються з чотирьох елементів:

- наявність господарського правопорушення, тобто порушення норм закону, договору тощо;

- протиправність поведінки господарського порушника (дія або бездіяльність, що порушують правову норму, умови договору, тощо);

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками. Тобто мова йде про так званий причинно-необхідний зв'язок, коли протиправна поведінка є об'єктивною причиною такого наслідку, як збитки або інша шкода, завдані потерпілому. Наявність цього зв'язку доводиться відповідними доказами;

- вина господарського правопорушника.

Для застосування такої форми господарсько-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність усіх чотирьох умов.

У свою чергу для застосування неустойки (штрафу, пені) досить лише двох із них: факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника, проте вказані умови мають існувати одночасно.

Відповідно до п. 2.14 «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року №377/8976 (Далі - Інструкція про безготівкові розрахунки), відміткою про дату реєстрації банком платіжного доручення платника про сплату платежів до бюджету є заповнення в ньому реквізиту «Дата надходження», який банк заповнює незалежно від дати складання платником цього платіжного доручення.

Як встановлено судом, платіжні доручення №4, №7 від 15 січня 2014 року про перерахування єдиного внеску в сумі 12 000 грн. на відповідний рахунок зареєстровані УДКС у м. Луцьку 16 січня 2014 року (а. с. 9).

Крім того, з оглянутих в судовому засіданні виписок з рахунків позивача вбачається, що станом на 16-17 січня 2014 року на рахунку позивача було достатньо коштів для здійснення вищевказаних платежів.

У розрахункових документах дата, зазначена в реквізиті «Дата виконання», має відповідати: даті списання коштів з рахунку платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку (п. 2. 14 Інструкції про безготівкові розрахунки).

Як вбачається з копій платіжних доручень, що міститься в матеріалах справи (а. с. 8), в графі «Дата виконання» в даному випадку «Проведено банком» вказано 21 січня 2014 року, тобто, Управлінням ДКС у м. Луцьку кошти позивача на оплату єдиного внеску були списані з його рахунку та перераховані на спеціальний рахунок Луцької ОДПІ 21 січня 2014 року, тобто з порушенням строку, встановленого ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI.

Таким чином, факт господарського правопорушення підтверджується матеріалами справи.

Іншою обов'язковою умовою застосування адміністративно-господарської санкції (штрафу, пені) є протиправність поведінки порушника.

Так, згідно вимог ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до п 2. 19 Інструкції про безготівкові розрахунки, розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня.

Таким чином, подавши платіжне доручення до Управлінням ДКС у м. Луцьку 16 січня 2014 року (за чотири дні до встановленого законом граничного строку сплати єдиного внеску), та враховуючи наявність коштів на рахунку, позивач вправі був сподіватись на його виконання в цей же день, або не пізніше наступного операційного дня.

Насправді ж, платіжні доручення виконано банком (УДКС у м. Луцьку) лише 21 січня 2014 року, тобто, з незалежних від позивача причин.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Територіальна державна інспекція з питань праці у Волинській області вжила усіх залежних від неї заходів для недопущення правопорушення (вчасно подала платіжні доручення банку та забезпечила наявність коштів на власному рахунку для його виконання).

Враховуючи наведене та положення ст. 218 Господарського кодексу України, Установа Територіальна державна інспекція з питань праці у Волинській області не повинна відповідати за вказане правопорушення.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду, суб'єкт владних повноважень, неправомірно застосував норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» до платника податків - Установа Територіальна державна інспекція з питань праці у Волинській області та не надав суду обґрунтованих доказів щодо правомірності свого рішення.

Як визначено частиною третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши рішення від 27 лютого 2014 року №0006081702, суд приходить до висновку, що воно не відповідає вимогам частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та винесено не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі шляхом визнання протиправним та скасування рішення Луцької ОДПІ про застосування фінансових санкцій та нарахування пені №0006081702 від 27.02.2014 року.

Частиною 1 статті 94 КАС України передбачено: якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи наведене, з Державного бюджету України підлягає до стягнення на користь позивача 182,70 грн. судового збору, сплаченого при поданні адміністративного позову згідно платіжних доручень від 30.04.2014 року № BVO123.387732.1 та від 15.05.2014 року №BVO123.409252.1.

Керуючись статтями 11, 17, 94, 71, 158, 160, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі статтей 50, 102, 198 Податкового кодексу України, статтей 6, 9, 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області №0006081702 від 27.02.2014 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Територіальної державної інспекції з питань праці у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вул. Прогресу, 7, код ЄДРПОУ 38009764) судові витрати у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 07 червня 2014 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий С.Ф. Костюкевич