Рішення

від 13.05.2014 по справі 910/4193/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4193/14 13.05.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Парк Київська Русь» До Держаного підприємства «Національний туристичний офіс» Простягнення 163 919,60 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача - Гук О.А., представник за довіреністю;

Від відповідача - не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 163 919,60 грн., з яких: 150 000 грн. основний борг за надання фінансової допомоги відповідно до умов договору №1 від 26.01.2012р., пеня в розмірі 8 120,55 грн., 5 054,79 грн. 3% річних та 744,26 грн. інфляційних втрат.

Ухвали суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи були надіслані за повідомленою суду адресою відповідача, яка є також адресою місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50-Б.

Відповідно до статті 64 ГПК України, судом вчинені дії для належного повідомлення відповідача у справі.

На призначені судові засідання 17.04.2014р. та 13.05.2014р. представник відповідача не з'являвся, витребуваних судом доказів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення судового засідання з зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

У матеріалах справи міститься повернення кореспонденції, яка була направлена судом за адресою місцезнаходження відповідача з посиланням на причини такого повернення «за закінченням терміну зберігання».

З урахуванням конкретних обставин справи, суд вказує, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

За таких обставин, суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26 січня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Парк Київська Русь» та Державним підприємством «Національний туристичний офіс» був укладений договір про надання фінансової допомоги №1, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача грошові кошти в розмірі 150 000 грн., а відповідач зобов'язався повернути фінансову допомогу позивачу в строк до 26.01.2013р. (включно).

Відповідно до п. 2.8 Договору днем повернення фінансової допомоги вважається день зарахування на поточний рахунок позивача грошових коштів в сумі фінансової допомоги.

Відповідно до п. 6.1 Договору цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем 27.01.2012р. на поточний рахунок відповідача перераховано загальну суму коштів в розмірі 150 000 грн., що підтверджується платіжними дорученням №13 від 27.01.2012р., та випискою з банківського рахунку позивача за 27.01.2012р.

Відповідно до п. 2.6 Договору поверненню підлягає сума фактично отримана відповідачем.

14.11.2013р. в зв'язку з тим, що фінансова допомога відповідачем не повернена в строк, визначений умовами договору, позивачем на адресу місцезнаходження відповідача надіслано претензію №27 від 14.11.2013р. з вимогою погасити заборгованість в сумі 150 000 грн.

В матеріалах справи відсутня відповідь на вказану претензію. Заборгованість відповідачем не погашена.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно до п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, відповідач, як у передбачений Договором строк, так і на дату винесення рішення, свого зобов'язання щодо своєчасного повернення суми позики не виконав.

Відтак, факт наявності боргу за неповернутою позикою у відповідача перед позивачем в сумі 150 000 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.

Отже, позов в частині стягнення основної суми боргу підлягає задоволенню у сумі 150 000 грн.

Позивач також просив стягнути з відповідача 3% річних в сумі 5 054,79 грн. та інфляційні втрати в сумі 744,26 грн.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила ст. 614 ЦК України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи викладені обставини, а також той факт, що судом задоволено основну суму боргу за прострочення повернення наданої безвідсоткової позики в розмірі 150 000 грн., вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 5 054,79 грн. та інфляційних втрат в сумі 744,26 грн., суд визнає правомірною, та такою, що підлягає задоволенню. Наданий суду розрахунок 3% річних та інфляційних втрат визнається судом обґрунтованим.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

В силу п. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до п. 3.3 договору за прострочення повернення фінансової допомоги відповідач виплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неповерненої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, виходячи з вказаної норми, шість місяців починають обчислюватись від дня, що настає за днем, який є остаточним строком для виконання зобов'язання, оскільки умовами договору передбачено, що відповідач повинен повернути позивачу безвідсоткову позику до 26.01.2013р. (включно), строк прострочення виконання грошового зобов'язання починається з 27.01.2013р., а отже період за який можливо нарахувати пеню починається з 27.01.2013р. та діє до 27.07.2013р.

Відповідно до п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищезазначене та те, позивачем визначений період нарахування пені з 12.10.2013р. до 12.03.2014р., тоді як позивач має право нарахувати пеню з 27.01.2013р. та до 27.07.2013р. суд відмовляє у задоволенні заявленої до стягнення пені в сумі 8 120,55 грн. за необґрунтованістю її нарахування за заявленій період.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати з судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Національний туристичний офіс» (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 50-Б, ідентифікаційний код 35592707) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Київська Русь» (08715, Київська область, Обухівській район, село Копачів, вул. Леніна, буд. 17-А, ідентифікаційний код 36890816) 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) грн. заборгованості з повернення фінансової допомоги, 5 054 (п'ять тисяч п'ятдесят чотири) грн. 79 коп. 3% річних, 744 (сімсот сорок чотири) грн. 26 коп. інфляційних втрат та 3 115 (три тисячі сто п'ятнадцять) грн. 98 коп. судового збору.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

У решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 02.06.2014р.

Суддя І.І. Борисенко