Рішення

від 29.05.2014 по справі 910/6426/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6426/14 29.05.14

За позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва

до Колективного торгового підприємства "Культтовари"

про стягнення грошових коштів

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Зацепін С.С. (дов.№64-8471 від 11.11.2013)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Колективного торгового підприємства "Культтовари" про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані систематичним порушенням відповідачем свого обов'язку оплати наданих послуг за Договором № 317к про надання послуг від 26.04.2004, внаслідок чого у Колективного торгового підприємства «Культтовари» утворилась сума заборгованості за період з 01.12.2011 по 28.02.2014 у розмірі 42 691,57 грн. За неналежне виконання зобов'язання за договором позивач заявляє до стягнення також інфляційні втрати та 3% річних у розмірі 151,58 грн. та 1 184,89 грн. відповідно.

Ухвалою Господарського суду міста Києві від 11.04.2014 порушено провадження у справі за вищезазначеним позовом та призначено справу до розгляду на 13.05.2014 року.

Ухвалою суду від 13.05.2014 розгляд справи відкладений на 29.05.2014, у зв'язку із неявкою відповідача.

28.05.2014 позивачем подано через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва додаткові пояснення у справі.

До судового засідання 29.05.2014 з'явився представник позивача, надав пояснення по суті спору, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідач повторно не направив до судового засідання свого представника, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідачі не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

26.04.2004 між позивачем - Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (підприємство) та відповідачем - Колективним торговим підприємством "Культтовари" (споживач) укладено Договір № 317к про надання послуг.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору, підприємство на підставі укладених договорів з виробниками і постачальниками комунальних послуг зобов'язується транспортувати по внутрішньо будинкових мережах нежилого приміщення площею 250,19 кв.м. за адресою: м. Київ, пр.-т Тичини, 15, комунальні послуги, виставляти споживачеві до оплати платіжні документи за договором, приймати на власний розрахунковий рахунок кошти від споживача та перераховувати їх виробникам і постачальникам комунальних послуг. Споживач у відповідності до даного договору зобов'язується прийняти комунальні послуги та своєчасно їх оплатити.

Згідно з п. 1.6 договору при виконанні умов цього договору сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енерго- та теплоносії.

Пунктом 2.2 договору встановлено, що споживач повинен до 10-го числа поточного місяця сплатити:

- платежі за комунальні послуги (гаряче і холодне водопостачання, водовідведення, центральне опалення, електроенергія) поточного місяця в сумі, що визначається на рівні сум минулого місяця (останнього опалювального місяця).

Перерахунок за фактично спожиті комунальні послуги здійснюється на підставі табулярів та груп рахунків, що надходять від постачальників комунальних послуг місяцем пізніше, шляхом добору або зарахування надмірно сплачених коштів в рахунок майбутніх платежів;

- суму відшкодування витрат по обслуговуванню внутрішньо-будинкових мереж.

Суми по кожному виду комунальних послуг, добір (зарахування), відшкодування витрат по обслуговуванню внутрішньо будинкових мереж, ПДВ, податок на воду пред'являються до сплати платіжною вимогою-дорученням за три банківські дні до моменту їх оплати. Споживач отримує платіжні вимоги-доручення під розпис відповідальної особи.

Відповідно до п. 2.3 договору споживач сплачує авансовий платіж протягом 10-ти календарних днів з дати підписання даного договору. Підприємство зараховує авансовий платіж як плату за комунальні послуги за два останні місяці, що передують кінцевому терміну договору, встановленому даним договором.

Розмір авансового платежу визначається розрахунковим шляхом і становить суму по кожному виду комунальних послуг з урахуванням діючих цін та тарифів, ПДВ. В разі дострокового припинення даного договору чи закінчення його дії в неопалювальний період, сума надлишково сплаченого авансу повертається споживачеві.

За несвоєчасну сплату платежів, передбачених п. 2.2 договору, споживач сплачує на користь підприємства пеню в розмірі 1% від розміру несплачених платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого чинним законодавством (п. 2.4).

Судом встановлено, що між Колективним торговим підприємством "Культтовари" та Комунальним підприємством Дніпровського району міста Києва "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" на виконання розпорядження Дніпровської районної в місті Києві ради № 34-Р від 16.01.2009 "Про надання на переукладання договору оренди нежилого приміщення", 01.04.2009 укладено договір оренди № 985/1 нежилого приміщення площею 250,19 кв.м. по пр-ту Павла Тичини, 15 в м. Києві.

При укладенні договору сторони домовились (п. 7.1 договору), що договір діє з 01.04.2009 р. по 16.01.2010 включно.

У подальшому 05.11.2010 сторонами укладено Додатковий договір про внесення змін та доповнень до договору оренди нерухомого майна № 985/1 від 01.04.2009, відповідно до умов якого пункт 7.1. викладено у такій редакції «Цей договір діє з 01 квітня 2009 року до 31 березня 2014 року включно».

У межах розгляду справи, судом встановлено, що позивачем у період з 01.12.2011 по 28.02.2014 надавались відповідачу комунальні послуги з теплопостачання, що підтверджується розробками по груп-рахункам за споживання опалення.

Згідно із наявними в матеріалах справи платіжними вимогами-дорученнями заборгованість відповідача перед позивачем за період з 01.12.2011 по 28.02.2014 становить 42 691,57 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача за період з 01.12.2011 по 28.02.2014 3% річних у розмірі 1 184,89 грн. та інфляційних втрат у розмірі 151,58 грн.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Тарифи на надання послуг були погоджені сторонами відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки доказів належної оплати суду не надано, а наявність заборгованості відповідача підтверджується платіжними вимогами-дорученнями та обліковими картками, позовні вимоги в частині стягнення 42 691,57 грн. основного боргу за договором № 317к від 26.04.2004 за період з 01.12.2011 по 28.02.2014 підлягають задоволенню.

У зв'язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати за отримані послуги у період з 01.12.2011 по 28.02.2014, за договором № 317к від 26.04.2004, у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1 184,89 грн. та 151,58 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Статтею 617 ЦК України, норми якої кореспондуються з положеннями ст. 218 ГК України, визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком відсутність у боржника необхідних коштів.

Приписами пункту 1.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи відсотки річних та інфляційних втрат, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Здійснивши математичний розрахунок сум нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, використовуючи дані, наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку щодо правомірності нарахування 3% річних у розмірі 1 184,89 грн. та інфляційних втрат розміром 151,58 грн., що також підтверджується наданим до суду розрахунком.

Встановивши правомірність здійснення нарахування та перевіривши розрахунки суми 3% річних та інфляційної складової боргу, суд вважає їх обґрунтованими та вірними, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 184,89 грн. - 3% річних та 151,58 грн. - інфляційних втрат, підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на встановлені судом факти, які не спростовані відповідачем під час розгляду справи та керуючись вимогами вищезазначених законодавчих норм, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за період з 01.12.2011 по 28.02.2014 у розмірі 42 691,57 грн. - основний борг, 151,58 грн. - інфляційна складова боргу та 1 184,89 грн. - 3% річних нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва до Колективного торгового підприємства "Культтовари" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 317к від 26.04.2004 - задовольнити повністю.

Стягнути з Колективного торгового підприємства "Культтовари" (02152, м. Київ, пр-т. Павла Тичини, 15; ідентифікаційний код 21612374) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, 9-Г, ідентифікаційний код 03366612) заборгованість за договором про надання послуг у розмірі 42 691 (сорок дві тисячі шістсот дев'яносто одну) гривню 57 копійок, інфляційну складову боргу у розмірі 151 (сто п'ятдесят одну) гривню 58 копійок, 3% річних у розмірі 1 184 (одну тисячу сто вісімдесят чотири) гривні 89 копійок та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 29.05.2014 року.

Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 03.06.2014 року

Суддя К.В. Полякова