Постанова

від 05.06.2014 по справі 918/1658/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2014 року Справа № 918/1658/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач) суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Ліоніс" в особі Голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліоніс" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.02.14 у справі№918/1658/13 Господарського суду Рівненської області за позовомЗаступника прокурора міста Рівне в інтересах держави в особі Рівненської міської ради доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ліоніс" в особі Голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліоніс" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1.Державно-комунальне підприємство "Міське об'єднання парків культури та відпочинку міста Рівного" 2.Державна інспекція сільського господарства України в Рівненській області прозвільнення самовільно зайнятої земельної ділянки В судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: Мірошник Д.В. - за дов. від 31.12.13; від прокуратури: Сіромашенко Р.Л. - прок. ГПУ, посв. №020951. Представники відповідача та третіх осіб в судове засідання не з'явилися, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги .

Заступником прокурора міста Рівне в інтересах держави в особі Рівненської міської ради у жовтні 2013 року заявлений позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліоніс" про зобов'язання звільнити самовільну зайняту земельну ділянку загальною площею 0,050 га, розташовану на вул. Соборна, 11-б у місті Рівне шляхом знесення літнього майданчику та зобов'язання відповідача привести вказану земельну ділянку у придатний для використання стан. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор вказував на те, що Державною інспекцією сільського господарства України в Рівненській області 09.07.13 під час проведення перевірки стосовно дотримання відповідачем вимог земельного законодавства було виявлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліоніс" в порушення приписів статей 125, 126 Земельного кодексу України на спірній земельній ділянці, що перебуває в постійному користуванні ДКП "Міське об'єднання парків культури та відпочинку м. Рівного", встановлено літній майданчик. На підставі складеного акта перевірки від 09.07.13 №94/4 директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліоніс" притягнуто до адміністративної відповідальності за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, винесено припис про усунення виявлених порушень та нараховано штрафні санкції у розмірі 447,99 грн, які останнім сплачені повністю. Прокурор також вказував на те, що відповідачем вимоги приписів від 09.07.13 та від 27.08.13 не виконані. При цьому, прокурор посилався на приписи статей 116, 125, 211, 212 Земельного кодексу України. Рішенням господарського суду Рівненської області від 27.11.13, ухваленим суддею Павленко Є.В., позовні вимоги задоволені повністю. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліоніс" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 0,050 га, що знаходиться у місті Рівному на вул. Соборній, 11 Б, шляхом знесення літнього майданчика та зобов'язано відповідача привести цю земельну ділянку у придатний для використання стан. Суд першої інстанції установив, що у відповідача відсутні правовстановлюючі документи на використання спірної земельної ділянки площею 0,050 га, що визнав підставою для її повернення та приведення у придатний для використання стан. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 3, 12, 116, 123, 124, 125, 126, 134, 212 Земельного кодексу України, статті 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, пункту 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11 №6, статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель". Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Василишина А.Р., Бучинської Г.Б., Грязнова В.В., постановою від 26.02.14, рішення у справі по суті залишив без змін, змінивши абзац 2 та 3 резолютивної частини рішення шляхом вилучення з резолютивної частини рішення слово "зобов'язати " залишивши "звільнити" з огляду на пункт 9.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12 №6. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліоніс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати повністю, а провадження у справі просить припинити. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник, посилаючись на приписи статей 84, 89, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України вказує на те, що процесуальним законодавством не передбачено такої підстави для зміни рішення першої інстанції як помилкове формулювання резолютивної частини рішення та вважає, що виправлення резолютивної частини рішення можливе було на підставі статті 89 Господарського процесуального кодексу України шляхом виправлення помилки. Окрім цього, скаржник зауважує на тому, що апеляційний суд, задовольняючи частково апеляційну скаргу, не зазначив в чому полягає її часткове задоволення. Разом з цим, скаржник посилаючись на приписи статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", статті 33 Господарського процесуального кодексу України вважає недоведеним, що облаштування ділянки здійснене саме товариством. Від Державної інспекції сільського господарства України в Рівненській області отримано клопотання, в якому останній просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову у справі просить залишити без змін. При цьому, інспекція просить касаційну скаргу розглянути за відсутності її представника. Від Заступника прокурора міста Рівне, Рівненської міської ради, ДКП "Міське об'єднання парків культури та відпочинку м. Рівного" відзивів на касаційну скаргу судом не отримано. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. і пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та прокуратури, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 12.06.12 Товариству з обмеженою відповідальністю "Ліоніс" видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - будівлю ресторану "Ліон" загальною площею 297,8 м2, розташоване за адресою: місто Рівне, вулиця Соборна, 11-Б. Установлено судами і те, що 09.07.13 під час проведення Державною інспекцією сільського господарства України в Рівненській області перевірки з питань дотримання відповідачем вимог земельного законодавства на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: місто Рівне, вулиця Соборна, 11 - Б, виявлено самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки площею 0,050 га, розташованої за цією ж адресою, шляхом встановлення фонтану та розміщення тимчасової споруди за рахунок земель рекреаційного призначення, що перебуває у постійному користуванні Державного комунального підприємства "Міське об'єднання парків культури та відпочинку міста Рівного" та відносяться до комунальної власності, про що складено акт від 09.07.13 № 94/4, підписаний з боку товариства без зауважень. Про виявлення цих порушень зазначено і в акті обстеження спірної земельної ділянки з доданим до нього планом-схемою. У зв'язку з цим, 09.07.13 Державною інспекцією сільського господарства України в Рівненській області винесено припис №94/3 про усунення відповідачем виявлених порушень земельного законодавства упродовж 30 днів. За результатами перевірки також складено протокол про адміністративне правопорушення від 09.07.13 №000498, на підставі якого винесена постанова №000498 про накладення адміністративного стягнення на директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліоніс" накладено штраф. Водночас, Державною інспекцією сільського господарства України в Рівненській області проведено розрахунок розміру заподіяної шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем, сума якої, як і нарахованого штрафу, сплачена відповідачем у добровільному порядку. Установлено судами і те, що 16.08.13 Державною інспекцією сільського господарства України в Рівненській області проведено позапланову перевірку з питань виконання відповідачем вимог припису від 09.07.13, за результатами якої складено акт від 16.08.13, яким установлено часткове виконання вимог припису, у зв'язку з чим 27.08.13 винесено припис №094/12 про усунення відповідачем виявлених порушень земельного законодавства упродовж 30 днів. Окрім цього, судами установлено, що 08.10.13 складено акт, яким встановлено невиконання вимог вказаних приписів. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Заступника прокурора міста Рівне в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліоніс" про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 0,050 га, розташовану на вул. Соборна, 11-Б у місті Рівне шляхом знесення літнього майданчику та зобов'язання відповідача привести вказану земельну ділянку у придатний для використання стан. Згідно зі статтею 13 Конституції України, земля, її надра, атмосфера, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади. Статтею 123 Земельного кодексу України унормовано, що надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами статті 124 вказаного Кодексу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Отже, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії. За приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. За приписами статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав юридичних осіб на земельні ділянки може здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Згідно з пунктом "б" частини 1 статті 211 вказаного Кодексу громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства, зокрема за самовільне зайняття земельних ділянок. Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням і охороною земель визначені Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель". Згідно зі статтею 1 вказаного Закону самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Отже, чинним законодавством передбачено, що для виникнення права користування чи права оренди на земельну ділянку необхідна наявність волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, що виражається у прийнятті рішення на відповідній сесії і в подальшому надає можливість на складання правовстановлюючих документів на землю. Таким чином, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статті 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 43 цього ж Кодексу унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Судами попередніх інстанцій установлено, що спірна земельна ділянка відноситься до комунальної форми власності і земель рекреаційного призначення та згідно Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Серії ЯЯ №262085 знаходиться у постійному користуванні Державного комунального підприємства "Міське об'єднання парків культури та відпочинку міста Рівного". Виходячи з установленого та враховуючи наведені норми законодавства, суди правильно зазначили, що для розміщення на спірній земельній ділянці певних об'єктів, тимчасових споруд, відповідачеві необхідно мати правовстановлюючі документи на цю земельну ділянку. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам судами установлено, що відповідачем спірна земельна ділянка використовується без правовстановлюючих документів та за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Доказів, які б свідчили про оскарження документів, складених за результатами проведення перевірок щодо недотримання вимог земельного законодавства чи відмови компетентних органів від розгляду у встановленому порядку звернень відповідача стосовно надання спірної земельної ділянки в оренду Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліоніс" судам не надавалось. Довід скаржника про недоведеність використання саме ним спірної земельної ділянки визнається неспроможним, оскільки спростовується установленими судами обставинами справи, зокрема фактами відображеними в актах, які підписані з боку товариства без зауважень, приписах, протоколі про адміністративне правопорушення, складеними за результатами проведення перевірок дотримання саме відповідачем вимог земельного законодавства. Щодо доводу скаржника про безпідставне задоволення апеляційним судом його апеляційної скарги частково та коригування судом апеляційної інстанції резолютивної частини рішення, то підставами для скасування або зміни судового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, при цьому, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування судового рішення, якщо: справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів; справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду; господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі; рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові; рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглянула справу; рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 17 цього Кодексу; рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності, тому вказаний довід скаржника не може бути підставою для задоволення касаційної скарги товариства та скасування судових рішень з припиненням провадження у даній справі. За таких обставин, висновок судів про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог визнається правомірним. Відтак, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови у справі та задоволення касаційної скарги. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.02.14 у справі № 918/1658/13 залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліоніс" в особі голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліоніс" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т. Добролюбова

С у д д і Т. Гоголь

В.Швець