Рішення

від 02.06.2014 по справі 910/8068/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8068/14 02.06.14

За позовом Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр трансферу технологій "Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона"

про сплату коштів 1708,62 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Тодорович В.П. (за довіреністю від 08.01.2014);

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні 02 червня 2014 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

29.04.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява №67/433 від 24.03.2014 Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр трансферу технологій "Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона" про сплату коштів 1708,62 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 02.06.2014.

В судове засідання, призначене на 02.06.2014, з'явився представник позивача, надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду. Крім того, в судовому засіданні позивачем надано заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання.

За приписами ст. 65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п. 11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ст.29 Цивільного кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 4 ст. 89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Наразі, всю судову кореспонденцію було направлено за адресою відповідача, що зазначена у позовній заяві та повністю узгоджуються з відомостями з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача та позивача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2006 між Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр трансферу технологій» Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона» було укладено Договір №1015 на відшкодування плати за землю, яка знаходиться на балансі позивача.

Позивач зазначає, що приміщення, в якому знаходиться ТОВ «Центр трансферу технологій» Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона», розташоване за адресою м. Київ - 150, вул. Горького, 66.

В позовній заяві позивача наголошує на тому, що згідно з п. 1.1. Договору орендар приміщення відшкодовує землекористувачу плату за землю відповідно до розрахунку.

Однак, як вказує позивач, відповідач в порушення умов Договору не виконав основного обов'язку користувача, вищезазначені платежі не вніс, у результаті чого виникла заборгованість, яка становить 1 603,42 грн.

На підставі викладеного позивач звернувся до суду та просить суд стягнути з відповідача основний борг у сумі 1 603,42 грн., пеню у сумі 81,06 грн., 3% річних у сумі 24,14 грн.

02.06.2014 позивачем подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої станом на 02.06.2014 відповідач має основний борг перед позивачем у сумі 1 850,10 грн., пеня у сумі 81,06 грн., 3% річних у сумі 24,14 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2014 суд зобов'язував відповідача надати письмовий відзив на позов із зазначенням доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини, та нормативно-правове обґрунтування своїх заперечень. Однак, всупереч вимог суду відповідач відзив до суду не надав та не надіслав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог з наступних підстав.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вже зазначалось, 01.09.2006 між Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України (землекористувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр трансферу технологій» Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона» (користувач приміщення) було укладено Договір №1015.

У відповідності до п.1.1. вказаного Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, користувач приміщення відшкодовує землекористувачу плату за землю відповідно до розрахунку при користуванні приміщенням, яке розташоване за адресою м. Київ, вул. Горького, 66, загальною площею 21,05 кв. м.

Пунктом 2.2. вказаного Договору сторони передбачили, що користувач приміщення зобов'язується своєчасно до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, сплачувати відшкодування податку за землю згідно виставлених рахунків.

Розділом 3 вказаного Договору передбачено порядок розрахунків. Так, у відповідності до п.3.1. Договору землекористувач щомісячно нараховує користувачу приміщення відшкодування плати за землю за поточний місяць та попередню плату за наступний місяць.

У відповідності до п.3.2. Договору користувач приміщення перераховує землекористувачу вищевказані платежі згідно одержаних рахунків.

Згідно з п. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 3.3. Договору сторони домовились про те, що при несвоєчасній оплаті одержаних рахунків користувач приміщення сплачує пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ від суми боргу за кожен день просрочки, включаючи день платежу.

Відповідно до п.5.1. Договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до повного виконання його сторонами та вважається щорічно подовженим, якщо за місяць до закінчення строку дії Договору не поступить заяви однієї з сторін, про припинення Договору або його перегляд.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення умов Договору не виконав основного обов'язку користувача, вищезазначені платежі не вніс, в результаті чого виникла заборгованість.

З матеріалів справи слідує, що з метою досудового врегулювання спору позивач направляв на адресу відповідача Претензію №67/1922 від 14.11.2013 про сплату заборгованості.

Однак, станом на час розгляду справи, доказів сплати існуючої заборгованості до суду не надано.

Наявна заборгованість підтверджується копіями рахунків, відповідними Актами здачі-прийняття робіт, наявними в матеріалах справи.

Згідно з п. 4.1. Договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством України. Порушення зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на вищезазначене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 1 850,10 грн. за період з 01.02.2013 по 01.03.2014, що вникла внаслідок невиконання відповідачем умов Договору, підлягають задоволенню, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних від суми заборгованості за період з 21.03.2013 по 21.03.2014 у розмірі 24,14 грн. перевірено судом та встановлено, що вказаний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, зокрема вимогам вказаної статті та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За приписами ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п.6.2. договору у разі порушення строків виконання своїх зобов'язань за цим Договором винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від вартості робіт за цим Договором за кожен день прострочення.

Наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 81,06 грн. перевірено судом та встановлено, що останній відповідає нормам чинного законодавства, зокрема вимогам вказаної статті та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачем належними доказами доведено прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором та наявну заборгованість, а відповідачем не надано обґрунтованих доказів, які б свідчили про відсутність вказаного боргу.

Враховуючи все вищевикладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що доказів сплати заборгованості відповідачем станом на час розгляду даної справи до суду не представлено, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, а саме: сума основного боргу у розмірі 1 850,10 грн., 3% річних у сумі 24,14 грн., пеня у сумі 81,06 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр трансферу технологій "Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона" (03150, м. Київ, вул. Горького, 66, р/р 26006010046077 в «Укрексімбанк» м. Києва, МФО 322313, код 34569860) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України (03150, м. Київ, вул. Боженко, 11, р/р 35224201010379 в ГУДКСУ м. Києва, МФО 820019) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: суму основної заборгованості у розмірі 1 850,10 грн. (одна тисяча вісімсот п'ятдесят гривень 10 копійок), 3% річних у сумі 24,14 грн. (двадцять чотири гривні 14 копійок), пеню у сумі 81,06 грн. (вісімдесят одна гривня 06 копійок) та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок). Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 10.06.2014.

Суддя Ю.В. Цюкало