Рішення

від 22.05.2014 по справі 30/405

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 30/405 22.05.14

За позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло»

До Державного підприємства «Укржитлосервіс»

Про стягнення 232671,18 грн.

Головуючий суддя Ващенко Т.М.

Судді Смирнова Ю.М.

Літвінова М.Є.

Представники сторін:

Від позивача: Денисенко А.В. представник за довіреністю № 18-11/11 від 09.01.14.

Від відповідача: Лавренюк Р.В. представник за довіреністю № 15 від 14.01.14.;

Сапсай С.В. представник за довіреністю № 24 від 16.01.14.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва "Печерськжитло" (далі - позивач) до Державного підприємства "Укржитлосервіс" (далі - відповідач) про стягнення 232 671,18 грн.

Крім того, позивач в порядку ст. ст. 66, 67 ГПК України просить суд накласти арешт на майно та грошові суми відповідача.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на невиконання відповідачем умов Договору № 204/607 від 01.01.08. в частині неоплати наданих комунальних послуг, що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.09. порушено провадження у справі № 30/405 та призначено її до розгляду на 26.11.09.

11.11.09. представником відповідача через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

Ухвалами Господарського суду міста Києва розгляд справи відкладався, в судовому засіданні оголошувалась перерва. При цьому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.10. на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 30/405.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.10. провадження у справі № 30/405 зупинено до вирішення іншої, пов'язаної з нею справи за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Престиж" до Київської міської державної адміністрації про визнання протиправними та скасування розпоряджень, що розглядається Окружним адміністративним судом м. Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.13. на підставі ст. 79 ГПК України поновлено провадження у справі № 30/405.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 22.02.13. призначено колегіальний розгляд справи № 30/405 та визначено склад колегії по розгляду даної справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.13. у справі № 30/405 вищевказаною колегією суддів прийнято справу до свого провадження та призначено її до розгляду.

Розгляд справи неодноразово відкладався, в судовому засіданні оголошувались перерви, змінювався склад суду.

При цьому, 14.03.13. та 15.04.13. представником відповідача через відділ діловодства суду було подано заяви про розстрочення виконання рішення.

19.12.13. представником позивача через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

06.02.14. представником позивача на підставі ст. 22 ГПК України було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, розгляд якої судом було відкладено.

Представником відповідача 10.02.14. було подано письмові пояснення по справі, 18.03.14. заяву про застосування строку позовної давності.

Розглянувши подані 14.03.13. та 15.04.13. клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення в даній справі на вісімнадцять місяців, суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Таким чином, ухвала про розстрочку виконання судового рішення може бути винесена судом лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим. При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

Згідно з вказівками, що містяться в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Вищезазначені норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. Проте, нормами чинного законодавства, зокрема Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому, суд оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України і лише за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право відстрочити виконання рішення чи постанови.

Заява обґрунтована тяжким фінансовим станом відповідача, збитковістю його діяльності.

Відповідачем не подано суду жодних належних доказів на підтвердження викладених в заяві обставин його тяжкого фінансового стану, а звіти про фінансові результати за 2006-2012 роки не свідчать про те, що фінансування останнього покращиться та буде здійснюватись без затримки, а результати господарської діяльності будуть позитивними, та що розстрочення виконання рішення в даній справі забезпечить його виконання і у майбутньому надасть можливість заявнику акумулювати необхідну грошову суму на виконання рішення без створення ризику визнання його банкрутом.

Суд звертає увагу на те, що за змістом ст. 121 ГПК України тяжкий фінансовий стан відповідача на є підставою для розстрочки виконання рішення суду.

Господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконання рішення у встановлений строк, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено, що розстрочка виконання рішення суду сприятиме як можливості продовження господарської діяльності заявника, так і зробить реальною можливість отримання боргу позивачем, та не зашкодить матеріальним інтересам та фінансовому стану останнього.

Крім того, суд відзначає, що обставини, на які посилається боржник як на підставу надання розстрочки виконання рішення не є винятковими (вказана правова позиція викладена в постановах ВГСУ від 12.03.13. у справі № 16/17-1265-2011 та № 12/5026/2408/2011 від 27.03.13.).

Розглянувши викладене в прохальній частині позовної заяви клопотання позивача про накладення арешту на майно та грошові суми відповідача, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно п. 1.1 роз'яснення Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.2006 р. «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Згідно з п. 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Крім того нормами ст. 67 ГПК України не передбачено можливості вжиття двох заходів до забезпечення позову одночасно - накладення арешту на грошові кошти та майно у разі пред`явлення однієї майнової вимоги.

Проте, заявником не подано жодних належних та допустимих доказів в підтвердження того, що грошові кошти відповідача можуть зникнути, що зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду.

В судовому засіданні 22.05.14. представником позивача підтримано свої позовні вимоги без врахування поданої ним 06.02.14. заяви про збільшення розміру позовних вимог, а тому, судом позовні вимоги було розглянуто в редакції позовної заяви № 12-936/11 від 14.08.09., а заяву про збільшення позовних вимог було повернуто позивачу без розгляду.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.05.14. позовні вимоги визнав частково в розмірі 192 151,68 грн.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 30/405.

В судовому засіданні 22.05.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.08. між позивачем (далі - Постачальник) та відповідачем (далі - Користувач) було підписано Договір № 204/607 про надання комунальних послуг (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Виконавець зобов'язується за завданням Замовника надати комунальні послуги в порядку та на умовах визначених Договором.

Згідно з п. 2.1 Договору Виконавець забезпечує Користувача центральним опаленням та гарячою водою за адресами: вул. Старонаводницька, 4-а, вул. Старонаводницька, 6; своєчасно нараховує оплату за гарячу воду та центральне опалення у відповідності до діючих тарифів та своєчасно надає платіжні вимоги для оплати послуг.

Відповідно до п. 3.2.2 Договору відповідач зобов'язався оплачувати послуги на умовах та в порядку не пізніше десяти календарних днів з моменту отримання рахунку-фактури.

В п. 5.1 Договори сторони погодили строк його дії: з моменту підписання (01.01.08.) до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.

Позивач вказує на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, внаслідок чого у останнього за період з 01.06.08. по 01.08.09. виникла заборгованість за комунальні послуги в розмірі 232 671,18 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Приписами п. 1 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на споживачів та на виконавців житлово-комунальних послуг покладено зобов'язання по укладенню договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Облікові картки, рахунки-фактури, на підставі яких відповідач повинен сплатити позивачу комунальні послуги за пред'явлений до стягнення період, наявні в матеріалах справи.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до наявних банківських виписок по особовому рахунку, платіжних доручень, акту звірки розрахунків між сторонами станом на 01.08.09., судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за Договором за спірний період становить 192 151,68 грн. на вказану суму відповідачем було визнано позовні вимоги.

При цьому, судом встановлено, що 15 000,00 грн. відповідачем було сплачено після звернення позивача 15.10.09. з даним позовом до суду, у відповідності до наявних в матеріалах справ платіжних доручень датованих листопадом 2009 року.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

З огляду на вищенаведене, в зв'язку з тим, що відповідач сплатив частину заборгованості в розмірі 10 000,00 грн. після звернення позивача з даним позовом, суд вважає, що провадження у справі в частині стягнення 10 000,00 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України судові витрати по розгляду даної справи в цій частині покладаються на відповідача.

Далі, частина грошових коштів в розмірі 30 519,50 грн. в погашення заборгованості за спірний період була сплачена відповідачем до звернення позивача з даним позовом до суду, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України судові витрати по розгляду даної справи в цій частині покладаються на позивача.

Таким чином, судом встановлено, що заборгованість відповідача за період з 01.06.08. по 01.08.09., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення, становить 192 151,68 грн.

Вказані в письмовому відзиві доводи відповідача стосовно заперечення правильності нарахування вартості комунальних послуг за спірний період на підставі неправомірних розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) спростовуються тим, що вказані розпорядження не було скасовано в установленому законом порядку.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності в частині вимог про стягнення грошових коштів в розмірі 352 474,72 грн. за період з серпня 2009 року по грудень 2010 року, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (ст. 260 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За змістом частини другої статті 9 ЦК України та частини першої статті 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених статтею 175 ГК України (п. 1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

При цьому, позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем (п. 4.2 вказаної постанови Пленуму ВГСУ).

Таким чином, перебіг строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за період з 01.06.08. по 01.08.09. мав закінчитись з 01.06.11. по 01.08.12. відповідно.

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло» звернулося до господарського суду із позовною заявою 15.10.09. (згідно відбитку відділу канцелярії на позовній заяві № 18-936/11 від 14.08.09.), тобто не пропустивши встановлений чинним законодавством трирічний строк позовної давності.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню в частині, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 192 151,68 грн. заборгованості по сплаті за комунальні послуги за Договором.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України судові витрати по розгляду даної справи в цій частині покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. В частині стягнення 10 000 (десяти тисяч) грн. 00 коп. провадження у справі припинити.

2. Стягнути з Державного підприємства «Укржитлосервіс» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, б. 24-А; ідентифікаційний код 32207896) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва «Печерськжитло» (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, 30/1; ідентифікаційний код 03366569) заборгованість в розмірі 192 151 (сто дев'яносто дві тисячі сто п'ятдесят одну) грн. 68 коп., 2 021 (дві тисячі двадцять одну) грн. 52 коп. - державного мита та 102 (сто дві) грн. 51 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.05.14.

Головуючий суддя Т.М. Ващенко

Судді: Ю.М. Смирнова

М.Є. Літвінова