Рішення

від 10.06.2014 по справі 905/2919/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.06.2014 Справа № 905/2919/14

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОЕКСПРЕСС", м. Макіївка

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергокапітал», м. Макіївка

про стягнення 39088грн.65коп.

за участю уповноважених представників:

від позивача: Некрасова І.І. (довіреність №17 від 07.04.14р.)

від відповідача: не з'вився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОЕКСПРЕСС", м. Макіївка (далі - позивач), звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергокапітал», м. Макіївка, про стягнення суми основного боргу у розмірі 38770грн.00коп., 3% річних у розмірі 318грн.65коп., що разом становить 39088грн.65коп.

В позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором автоперевезення № 02/12-1 від 02.02.2012р. щодо своєчасної та повної оплати отриманих послуг.

Ухвалою суду від 28.04.2014р. провадження у справі було порушено та призначено до розгляду на 22.05.2014р.

З метою надання відповідачу права на захист, у зв'язку з невиконанням останнім вимог ухвали суду від 28.04.2014р., розгляд справи було відкладено на 10.06.2014р.

Представник позивача в судове засідання призначене на 10.06.2014р. з'явився, просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 38770грн.00коп., звернувся з письмовою заявою від 06.06.2014р. про відмову від позову в частині стягнення 3% річних у розмірі 318грн. 65коп.

Представник відповідача в судове засідання 10.06.2014р. не з'явився, вимог ухвал суду не виконав.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідань. В матеріалах справи міститься витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 19.05.2014р., з якого вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергокапітал» знаходиться за адресою: 86145, м. Макіївка, вул. Чкалова, буд. 2. Саме така адреса відповідача вказана позивачем в позовній заяві та за цією адресою суд направляв відповідачу ухвали у даній справі.

За змістом п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Зокрема, відповідно до листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд відзначає, що відсутність представника відповідача в судовому засіданні не може перешкоджати здійсненню судом правосуддя в установлені законом строки. Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося. Представник позивача під час судового засідання 10.06.2014р. повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної позиції по суті спору.

З врахуванням вищенаведеного, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Вислухавши під час судових засідань представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

02.02.2012р. між ТОВ «Автоекспрес» (перевізник) та ТОВ «Енергокапітал» (замовник) був укладений договір № 02/12-1 з автоперевезення (далі - договір), згідно із яким предметом цього договору є послуги з перевезення пасажирів (п.1. договору).

Відповідно до п. 2 розділу 2 договору замовник взяв на себе зобов'язання здійснювати попередню оплату у розмірі 100% за надані автопослуги.

У в пункті 2 розділу 4 договору сторони дійшли згоди, що вартість послуг за договором визначається відповідно рахунку-фактури.

Згідно з п. 3 розділу 4 договору надання послуг оформлюється актом.

Договір вступає в силу з дня його підписання та діє до 31.12.2012р. з урахуванням його повного виконання зобов'язань сторонами (п.4 розділу 4 договору).

Сторони уклали Додаткову угоду №1 від 28.12.2012р. до договору, якою продовжили строк дії договору до 31.12.2013р., з урахуванням повного виконання зобов'язань сторонами.

Договір та Додаткова угода до нього підписані обома сторонами без будь-яких заперечень та скріплені печатками.

В позовній заяві позивач посилається на те, що за договором №02/12-1 від 02.02.2012р. надав відповідачу відповідно до актів здачі-прийняття (наданих послуг) №ОУ-0000264 від 31.08.2013р., № ОУ-0000384 від 31.12.2013р., №ОУ-0000231 від 31.07.2013р. послуги з автоперевезення, але у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 38770грн.00коп., яка і заявлена до стягнення.

Позивач стверджує, що звернувся до відповідача з претензією № 3 від 10.01.2014р. про сплату суми заборгованості в розмірі 38770грн.00коп., яка 14.01.2014р. була отримана нарочно представником відповідача, повторно направлена 23.05.2014р..

Оскільки заборгованість у розмірі 38770грн.00коп відповідачем не була сплачена, вказана обставина призвела до звернення з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов наступних висновків:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову є стягнення суми боргу в розмірі 38770грн.00коп. та 3% річних у сумі 318грн.65коп. Підставою позову є договір автоперевезення №02/12-1 від 02.02.2012р. перевезення

Договір №02/12-1 від 02.02.2012р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується сплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору №02/12-1 від 02.02.2012р. позивач зобов'язується надати послуги з автоперевезення, а відповідач оплатити ці послуги.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до актів здачі-прийняття (наданих послуг): №ОУ-0000264 від 31.08.2013р., № ОУ-0000384 від 31.12.2013р., №ОУ-0000231 від 31.07.2013р. відповідач відповідно до умов договору № 02/12-1 від 02.02.2012р. отримав від позивача автопослуги загальною вартістю 45570грн.

Вищезазначені акти скріплені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергокапітал», в актах сторони підтвердили відсутність претензій одна до одної.

Господарський суд приймає до уваги, що замовником при отриманні послуг не подавалося жодних заперечень відносно виконання виконавцем прийнятих за договором зобов'язань.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов'язань, враховуючи підписання актів без жодних заперечень, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору № 02/12-1 від 02.02.2012р.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

За приписами ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Позивач стверджує, що послуги залишилися неоплаченими відповідачем у розмірі 38770грн.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до п. 2 розділу 2 договору замовник взяв на себе зобов'язання здійснювати попередню оплату у розмірі 100% за надані автопослуги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач без отримання 100% передоплати надав послуги відповідачу, а відповідач прийняв їх без будь-яких заперечень.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Таким чином позивач, який не одержав від відповідача належну за договором попередню оплату, набув право вимагати від нього оплату фактично наданих послуг.

Договором № 02/12-1 від 02.02.2012р. між сторонами строк оплати послуг (в розумінні ст.ст. 251-252 Цивільного кодексу України), наданих до здійснення 100% попередньої оплати за них, не погоджений. Чинним законодавством такий строк не встановлений.

З урахуванням зазначених обставин, а саме відступлення сторонами від умов договору щодо порядку розрахунків за послуги, суд дійшов висновку про застосування в даному випадку приписів ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 530 Цивільного кодексу України не визначено форму пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання рахунка, так шляхом звернення до боржника листом, телеграмою, тощо.

В матеріалах справи до кожного спірного акту наявні рахунки №СФ-0000018 від 01.07.2013р., №СФ-0000021 від 29.07.2013р., №СФ-0000026 від 02.12.2013р., які містять найменування послуг, їх вартість.

Під час судового засідання 22.05.2014р. представник позивача усно пояснив суду, рахунки на оплату спірних послуг передавались відповідачу нарочно до надання позивачем послуг, що відображено у протоколі судового засідання від 22.05.2014р., однак докази у підтвердження вказаних обставин в матеріалах справи відсутні.

В матеріалах справи також наявна претензія № 3 від 10.01.2014р. з вимогою сплатити суму боргу у розмірі 38770грн. Позивач посилався на те, що претензія передавалась відповідачу нарочно 14.01.2014р., але з огляду на претензію вбачається, що про її отримання є позначка з підписом особи, посадове становище та прізвище якої невідомі і не скріплені печаткою, тому суд не має підстав вважати, що вимога була отримана боржником 14.01.2014р.

Разом з цим, в матеріалах справи наявні докази надсилання вказаних рахунків та претензії на адресу відповідача 23.05.2014р. та докази їх отримання відповідачем, про що свідчать опис вкладення та рекомендоване повідомлення про вручення відправлення, що розцінюється судом як вимога в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Виходячи з приписів ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України строк виконання грошового зобов'язання з повної оплати за отримані від позивача послуги вже настав.

Як вбачається з наданого суду двостороннього акту звірки взаєморозрахунків між сторонами за підписом бухгалтера ТОВ «Автоекспресс» та головним бухгалтером ТОВ «Енергокапітал», скріпленого печатками сторін, станом на 31.12.2013р. заборгованість відповідача перед позивачем складає суму у розмірі 38770грн.00коп., яка і заявлена позивачем до стягнення.

Враховуючи, що матеріалами справи доведений факт отримання відповідачем послуг, докази погашення боргу в сумі 38770грн. суду не представлені, факт наявність боргу у вказаному розмірі не спростований відповідачем, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу такими, що підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачем щодо оплати наданих послуг позивач у позові просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 318грн.65коп.

04.06.2014р. позивач через канцелярію суду звернувся до суду з письмовою заявою про відмову позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 318грн.65коп.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову. Згідно ч.ч. 1,4 ст. 78 цього Кодексу відмова від позову опосередковується письмовою заявою позивача та є підставою для припинення провадження у справі.

Заява про відмову від позову в частині стягнення 3% річних подана за підписом уповноваженого на ці дії представника позивача Некрасової І.І. за довіреністю №17 від 07.04.2014р. та у встановленій діючим законодавством формі.

Судом не встановлено підстав для неприйняття відмови від позову у вказаній частині вимог.

З урахуванням викладеного, суд приймає відмову позивача від позову в частині стягнення 3% річних у сумі 318грн.65коп. та відповідно до п. 4 ст. 80 ГПК України припиняє провадження по справі в цій частині вимог.

Законом України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08 липня 2011 року визначені правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору. Такої ж самої правової позиції дотримується Пленум ВГСУ у своїй Постанові № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України».

У в зв'язку з відмовою позивача від позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 318грн.65коп., судові витрати, сплачені позивачем у відповідній частині, відшкодуванню та поверненню не підлягають.

Згідно з ч.1 ст. 49 ГПК судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Наведене правило застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачений судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 530, 901, 903 Цивільного кодексу України 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОЕКСПРЕС" до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергокапітал» про стягнення суми основного боргу в розмірі 38770грн.00коп.- задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергокапітал» (86145, м. Макіївка, вул. Чкалова, буд. 2, ідентифікаційний код 326720405616) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОЕКСПРЕС" (86157, Донецька обл., м. Макіївка, вулиця Шевченко, будинок 23, ідентифікаційний код 32087611) суму основного боргу в розмірі 38770грн.00коп., судовий збір у розмірі 1812грн.11коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Припинити провадження в частині стягнення пені у розмірі 3% річних в сумі 318грн.65коп., у зв'язку з відмовою позивача від позовних вимог в цій частині.

У судовому засіданні 10.06.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 11.06.2014р.

Суддя Ю.В. Макарова