Рішення

від 02.06.2014 по справі 914/1388/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2014 р. Справа № 914/1388/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітан-Транс», м.Червоноград, Львівська область

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Львів

про стягнення 36 528 грн. 75 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Юрків М.Г.

Представники:

від позивача: Іванчина О.І., представник (довіреність №2 від 08.05.2014 р.)

від відповідача: не з'явився

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітан-Транс», м. Червоноград, Львівська область звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів про стягнення 36 528 грн. 75 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 18.04.2014р. призначив розгляд справи на 12.05.2014 р. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір транспортного експедирування вантажів. На виконання умов вказаного договору, позивач надав відповідачу відповідні послуги. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати виконав частково, станом на дату подання позову заборгованість становила 35 528 грн. 75 коп. За порушення строків сплати вартості послуг, відповідачу нараховано штраф в розмірі 1 000 грн. 00 коп. Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 36 528 грн. 75 коп. боргу та судові витрати, в тому числі, витрати на послуги адвоката в розмірі 2 500 грн. 00 коп.

Відповідач в судове засідання явку представника не забезпечив, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не надав, вимог ухвали суду від 18.04.2014 р. не виконав, повідомлення про дату, час та місце розгляду справи надсилалися на адресу, вказану позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що згідно ст. 64 ГПК України є врученням належним чином.

У відповідності до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Представнику роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника сторони, суд встановив наступне.

14 червня 2013 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (експедитор 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітан-Транс» (експедитор 2) було укладено договір №35/13 транспортного експедирування вантажів у міжнародному сполученні.

Даний договір обумовлює порядок взаємовідносин при організації та виконанні перевезень вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученні та розрахунки за ці перевезення між сторонами. Експедитор 1 (відповідач) доручає, а експедитор 2 (позивач) зобов'язується за винагороду організувати в інтересах експедитора 1 транспортно-експедиційне обслуговування вантажів, наданих ним для перевезення автомобільним транспортом згідно заявки експедитора 1, що є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.1. договору).

Конкретні обсяги вантажів, строки та граничні норми оплати за перевезення по кожному конкретному замовленню оформляються заявкою, яка подається експедитором 1 експедитору 2 у письмовій формі. Заявка вважається прийнятою до виконання, якщо вона підтверджена підписами уповноважених осіб та скріплена печатками обох сторін.

Відповідно до заявки №58/13/п від 18.10.2013 р. позивач зобов'язувався організувати транспортно-експедиційне обслуговування перевезення вантажу по маршруту Італія - Україна.

Вартість послуг згідно заявки №58/13/п від 18.10.2013 р. становила 32401грн. 94 коп.

Позивач умови, зазначені в заявці та договорі, виконав повністю, що підтверджується належним чином оформленою міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) від 22.10.2013 р. та підписанням сторонами 28.10.2013 р. акту виконаних робіт №534 на суму 32 485 грн. 27 коп.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що оплата за надані послуги експедитором 1 здійснюється шляхом перерахування належних сум на розрахунковий рахунок експедитора 2 протягом 10 банківських днів з моменту отримання ним копій документів ЦМР, рахунка, якщо інше не вказане у заявці.

Умовами заявки №58/13/п від 18.10.2013 р. передбачено, що оплата послуг здійснюється протягом 5 банківських днів, після здійснення перевезення по факту розвантаження та надання і підписання сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт.

23.12.2013 р. відповідач оплатив послуги частково в сумі 10 000 грн. 00коп., що підтверджується випискою з банківського рахунку.

4 березня 2014 р. сторони уклали додаткову угоду до договору транспортного експедирування вантажів у міжнародному сполученні 35/13 від 14.06.2013 р.

Вказаною додатковою угодою сторони узгодили, що заборгованість по оплаті згідно заявки №58/13/п від 18.10.2013 р. становить 22 485 грн. 27 коп., що є еквівалентом 2 084,71 євро, та підлягає сплаті в наступному порядку: 25.03.2014 р. - 5 000 грн. 00 коп.; 02.04.2014 р. - 15 000 грн. 00 коп.; 09.04.2014р. - 2 485 грн. 27 коп. Також сторони даною додатковою угодою встановили, що кожна сума заборгованості переводиться в євро, відповідно до курсу євро, встановленого НБУ на дату платежу.

14.04.2014 р. відповідач оплатив послуги частково в сумі 2 000 грн. 00коп., що в еквіваленті на дату сплати становило 111,09 євро.

5 травня 2014 р. сторонами було звірено взаємні розрахунки, в результаті чого складено акт звірки розрахунків, згідно якого за відповідачем облікувалася заборгованість перед позивачем в розмірі 35 528 грн. 75 коп., що є еквівалентом 1 973,62 євро.

Таким чином, з матеріалів справи, пояснень представника сторони, вбачається, що відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості послуг на дату розгляду справи в суді виконав частково, заборгованість відповідача перед позивачем становить 35 528 грн. 75 коп.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно п. 4.2.4. договору транспортного експедирування, за прострочення розрахунку експедитор 1 оплачує експедитору 2 пеню в розмірі 0,1% від неоплаченої суми за кожен день прострочення оплати та одноразово штраф в розмірі 1 000 грн. 00 коп.

З врахуванням цих положень, а також беручи до уваги прострочення відповідача, позивачем правомірно нараховано штраф в розмірі 1 000 грн. 00коп.

Як зазначено у листі Міністерства фінансів України від 18.09.2007 р. №31-34000-10-10/18896 відповідно до статті 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан та оцінка. Об'єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов'язковим згідно з законодавством. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року №419 «Про затвердження Порядку подання фінансової звітності» інвентаризація активів та зобов'язань підприємства обов'язково проводиться перед складанням річної фінансової звітності.

Порядок проведення інвентаризації розрахунків, у тому числі дебіторської заборгованості, визначено підпунктом 11.11 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. №69. При інвентаризації розрахунків підприємство-кредитор має надсилати (передавати) дебіторам скріплені підписом і печаткою виписки з регістрів аналітичного обліку у формі акта звіряння розрахунків, в яких зазначається номер договору, дата і сума перерахування коштів, тощо. Дебітор повинен протягом десяти днів з дня отримання виписок повернути підписаний акт з підтвердженням заборгованості або з обґрунтованими запереченнями. В окремих випадках, коли до кінця звітного року розбіжності залишилися неврегульованими, допускається відображення розрахунків з дебіторами і кредиторами кожною з сторін у своєму балансі в сумах, що випливають із записів у бухгалтерському обліку. Якщо дебітор і кредитор не узгодять розбіжності, то зацікавлена сторона зобов'язана передати матеріали про такі розбіжності для прийняття рішення до господарського суду.

На підставі Акта звіряння розрахунків інвентаризаційна комісія підприємства включає до Акта інвентаризації розрахунків з покупцями, постачальниками та іншими дебіторами і кредиторами дані про заборгованість, яка підтверджена і яка не підтверджена актами звіряння розрахунків.

Акт звіряння розрахунків разом з Актом інвентаризації розрахунків після рішення власника (керівника) підприємства про регулювання розбіжностей у даних про заборгованість відповідно до статті 9 зазначеного Закону України є підставою для відображення суми заборгованості у бухгалтерському обліку відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» і Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затверджених наказами Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 р. №237 і від 31 січня 2000 р. відповідно, у складі поточної, сумнівної, безнадійної заборгованості та інших операційних доходів.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення, складає 35528грн. 75 коп. основного боргу, 1 000 грн. штрафу.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Позивачем на підтвердження його витрат на послуги адвоката надано копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1801, видане 01.12.2010 р., договору про надання правової допомоги від 04.03.2014 р., акту виконаних робіт від 12.05.2014 р. та квитанцію до прибуткового касового ордера №25 від 04.03.2014 р. про здійснення оплати вартості послуг адвоката.

Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 599, 612, 625, 626, 909 ЦК України, ст. 193, 230, 231 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітан-Транс», м.Червоноград, вул. Промислова, 12, Львівська область (ідентифікаційний код 32018155) 35 528 грн. 75 коп. основного боргу, 1 000 грн. штрафу, 1 827 грн. 00коп. судового збору, 2 500 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката.

3. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 02.06.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 10.06.2014 р.

Суддя Мазовіта А.Б.