Ухвала

від 26.05.2014 по справі 2а-12344/12/0170/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2014 року м. Київ К/800/50803/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.06.2013 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року

у справі № 2а-12344/12/0170/14

за позовом Приватного підприємства «Компанія Сугрім»

до Державної податкової інспекції у м. Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Приватне підприємство «Компанія Сугрім» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Євпаторії Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 17.10.2012 року № 0001702302, № 0001602302.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Компанія Сугрім» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з плтаниками податків ТОВ БВП «Строитель-Плюс», ПП «Ротонда Торг», ПП «Габарит-груп», ПП «Команд» за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року, відповідачем складено акт від 08.10.2012 року № 1531/22-02/34192908, яким встановлено порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 8.1, п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 319 854, 00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198. 1, п. 198.3, п. 198. 6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті занижено податок на додану вартість на загальну суму 266 621, 92 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.10.2012 року № 0001702302, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 288 611, 50 грн., № 0001632302, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 329 386, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушення позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій позивача з його контрагентами і як наслідок, неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових (витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування) є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу).

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою подальшого їх використання у господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з контрагентами ТОВ БВП «Строитель-Плюс», ПП «Ротонда Торг», ПП «Габарит-груп», ПП «Команд».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, зокрема, копіями договорів, додатковими угодами, актами приймання-передачі наданих послуг, актами виконаних робіт, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами.

Судами встановлено, що товари (роботи, послуги) придбані позивачем у вищезазначених контрагентів для використання у власній господарській діяльності, договори між позивачем та його контрагентами мали на меті настання реальних правових наслідків.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судами встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

Щодо посилання в касаційній скарзі заявника на вирок Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10.04.2013 року, яким ОСОБА_4, засновника БВП «Строитель-Плюс», визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою ст. 205 Кримінального кодексу України, колегія суддів зазначає, що вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини четвертої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.06.2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року у справі № 2а-12344/12/0170/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук