Рішення

від 02.06.2014 по справі 910/6184/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6184/14 02.06.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Вікант» ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Вишеград» Простягнення 68 517,45 грн. Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Петришина А.М.- дов. № б/н від 20.05.2014 р.;

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Вікант" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Вишеград" про стягнення 65 348,50 грн. основного боргу, 2 535,16 грн. пені та 633,79 грн. три відсотки річних.

Ухвалою суду від 10.04.2014 року було порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 12.05.2014 року.

У судовому засіданні 12.05.2014 року представник позивача надав письмове підтвердження відсутності аналогічного спору, а також надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, суд відклав розгляд справи до 02.06.2014 р.

Представник позивача у судовому засіданні 02.06.2014 надав усні пояснення, відповідно до яких позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 02.06.2014 року не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.

Згідно з абзацом 4 пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-08/140 від 15.03.2010 року «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 02.06.2014 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Вікант» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Вишеград» (покупець) 9 квітня 2013 року було укладено договір поставки № 46/13-1, відповідно до п. 14.1 якого продавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупця металопродукцію, а покупець зобов'язався своєчасно прийняти товар і здійснити за нього плату на умовах цього договору.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Умовами п. 2.1 договору встановлено, що загальна кількість, асортимент та розгорнута номенклатура, що визначається в заявках покупця, у рахунках-фактурах продавця та/або специфікаціях до договору, видаткових накладних.

Відповідно до пункту 3.1 договору загальна ціна цього договору складає загальну вартість переданого товару, яка зазначена в усіх специфікаціях до цього договору або рахунках-фактурах, які є невід'ємними частинами цього договору та видаткових накладних.

Відповідно до пункту 3.5 договору передплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця, вказаний у цьому договорі або у рахунках-фактурах в розмірі 100% вартості товару протягом 3-х (трьох) банківських днів від дати рахунку-фактури.

Умовами п. 3.6 договору встановлено, що продавець вправі відвантажити товар згідно потреб покупця без потреб покупця без отримання попередньої оплати. При цьому покупець сплачує вартість отриманого товару та доставку протягом 10-ти (десяти) календарних днів з моменту отримання товару.

Пунктом 6.2 договору встановлено, що сторони не несуть відповідальності за порушення своїх зобов'язань за цим договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.

Пунктом 6.3 договору встановлено, що у разі порушення строків оплати за товар та строків приймання товару, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як стверджує позивач, ним на виконання умов договору № 46/13 від 09.04.2013 р. було передано відповідачу товар передбачений умовами договору на суму 340 736,50 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 25942 від 31.10.2013 р. на суму 187 133,50 грн. та № 281131 від 23.11.2013 р. на суму 153 603,00 грн. та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, копії яких містяться в матеріалах справи.

Проте відповідач за поставлений товар розрахувався частково, у зв'язку з чим його заборгованість перед позивачем за договором № 46/13 від 09.04.2013 р. становить 65 348,50 грн.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Вишеград» про стягнення про стягнення 65 348,50 грн. основного боргу, 2 535,16 грн. пені та 633,79 грн. три відсотки річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що позивачем на виконання умов договору № 46/13 від 09.04.2013 р. було передано відповідачу товар передбачений умовами договору на суму 340 736,50 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 25942 від 31.10.2013 р. на суму 187 133,50 грн. та № 281131 від 23.11.2013 р. на суму 153 603,00 грн. та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, копії яких містяться в матеріалах справи. Проте відповідач за поставлений товар розрахувався частково, у зв'язку з чим його заборгованість перед позивачем за договором № 46/13 від 09.04.2013 р. становить 65 348,50 грн.

Таким чином, враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 65 348,50 грн.

Позивач за прострочення строків сплати за поставлений товар, керуючись пунктом 6.3, нарахував та просить стягнути з відповідача 2 535,16 грн. пені за період прострочення з 04.12.2013 р. до 31.03.2014 р.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сказано, що нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом, можливе лише в тому випадку якщо період нарахування неустойки не перевищує одного року від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто сторони у договорі можуть визначити початок нарахування пені інакше, ніж від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах одного року від цього дня.

Відповідно до ч. 4 статті 631 Цивільного кодексу України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Судом встановлено, що відповідачем прострочено виконання свого обов'язку по своєчасній оплаті отриманого товару за договором № 46/13-1, адже всупереч п. 6.1 наведеного договору у визначений строк до 03.12.2013 р. не було здійснено оплату за отриманий товар, тобто відповідачем допущено прострочення виконання свого зобов'язання, що є підставами для застосування до відповідача господарських санкцій, обумовлених договором, та відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Пунктом 6.3 договору встановлено, що у разі порушення строків оплати за товар та строків приймання товару, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов'язання та застосовуючи порядок розрахунків погоджений сторонами, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню повністю у розмірі 2 535,16.

Товариство з обмеженою відповідальністю «торговий дім Вікант» просить суд також стягнути з відповідача 633,79 грн. три відсотки річних за період прострочення з 04.12.2013 р. до 31.03.2014 р.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок трьох відсотків річних з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних підлягають задоволенню повністю у розмірі 633,79 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Вишеград» (місцезнаходження : 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 69, офіс 424, код ЄДРПОУ 38129782) на користь Товариства з обмежно відповідальністю «Торговий дім «Вікант» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Еспланадна, 34/2, к. 5, код ЄДРПОУ 31568293) 65 348 (шістдесят п'ять тисяч триста сорок вісім) грн. 50 коп. основного боргу, 2 535 (дві тисячі п'ятсот тридцять п'ять) грн. 16 коп. пені, 633 (шістсот тридцять три) грн. 79 коп. три відсотки річних та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

06.06.2014 р.

Суддя Спичак О.М.