Постанова

від 10.06.2014 по справі 911/462/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2014 р. Справа№ 911/462/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Горбуненко В. С. - представник за довіреністю № 1 від 07.03.2014

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба»

на рішення господарського суду Київської області від 26.03.2014

у справі № 911/462/14 (суддя Бацуца В. М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аванхімікл»

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба»

про стягнення 36 470,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 8 964,62 грн. за поставлений за договором купівлі-продажу № 262 від 10.10.2011, але неоплачений товар, збитків від інфляції в сумі 383,01 грн., 30 % річних в сумі 8 090,23 грн., нарахованих на суму несвоєчасно оплаченого за вищевказаним договором товару, та основного боргу в сумі 19 032,28 грн., які становлять неоплачену частину вартості поставленого позивачем відповідачу за видатковими накладними № 81/2 від 04.05.2009, № 81/3 від 18.05.2009, №81/4 від 18.05.2009, № 81/6 від 06.06.2009, № 81/7 від 10.06.2009 товару.

Рішенням господарського суду Київської області від 26.03.2014, повний текст якого підписаний 07.04.2014, у справі № 911/462/14 позов задоволено частково, до стягнення з відповідач на користь позивача присуджено основний борг в сумі 27 996,90 грн., збитки від інфляції в сумі 218,82 грн. та 30 % річних в сумі 8 090,23 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанцій в частині задоволених позовних вимог ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт порушення відповідачем своїх обов'язків по оплаті поставленого позивачем за умовами спірного договору та видаткових накладних товару на заявлену до стягнення суму основного боргу, а часткове задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача збитків від інфляції - помилками, допущеними позивачем при розрахунку вказаних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення господарського суду Київської області від 26.03.2014 та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 8 964,62 грн. заборгованості.

В апеляційній скарзі Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба» посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не прийнято до уваги, що відповідачем здійснено часткову оплату поставленого позивачем за договором купівлі-продажу № 262 від 10.10.2011 товару на суму 33 000 грн. з огляду на що заборгованість відповідача перед позивачем за вказаним договором становить 8 964,62 грн.

Ухвалою від 16.05.2014 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2014, враховуючи перебування судді Баранця О. М. у відпустці, вирішено здійснити розгляд справи № 911/462/14 у складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С. А., Сітайло Л. Г.

Відповідач в судове засідання представників не направив, при причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

10.10.2011 позивач як продавець та відповідач як покупець уклали договір купівлі-продажу № 262 (далі Договір), за яким позивач зобов'язався передати, а відповідач - прийняти та сплатити вартість засобів захисту рослин (далі Товар), відповідно до умов Договору (додаткових угод та специфікацій до нього).

Згідно з п. 3.1 Договору конкретний асортимент, кількість, ціна, строк поставки та умови оплати Товару наведені в Специфікаціях до Договору, які є невід'ємними частинами Договору.

Відповідно до п. 3.2 Договору загальна сума Договору складається із суми вартості Товару по всіх специфікаціях, підписаних в рамках Договору, які є його невід'ємними частинами.

Пунктом 4.1 Сторонами погоджено, що умови оплати Товару, порядок та строки здійснення платежів зазначаються у специфікації (ях) до Договору.

На виконання умов Договору сторонами підписано Специфікацію № 1 від 10.10.2011 (а.с. 9), в якій сторони погодили перелік Товару, який позивач мав поставити відповідачу, його вартість, та умови щодо його оплати.

Так, згідно з вказаною специфікацією, загальна вартість Товару становить 41 964,62 грн. Вказаний Товар відповідач мав оплати в строк до 10.10.2011 шляхом перерахування на поточний рахунок позивача попередньої оплати у розмірі 100% вартості Товару.

Відповідно до п. 5.1 Договору право власності на Товар переходить до відповідача в момент одержання ним Товару, супровідних документів та підписання накладних на передачу Товару.

Факт поставки Товару за Договором на загальну суму 41 964,62 грн. підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної № РН-00258 від 10.10.2011 (а.с. 10) і сторонами не заперечується.

В рахунок оплати спірного Товару відповідач перерахував позивачу 33 000 грн., в тому числі: 19 000 грн. - платіжним дорученням № 60 від 15.03.2012, 14 000 грн. - платіжним дорученням № 91 від 25.04.2012. Вказаний факт підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з банківського рахунку позивача (а.с. 11-12) і сторонами не заперечується.

Отже, неоплаченим з поставленого за Договором залишився Товар на загальну суму 8 964,62 грн. (41 964,62-19 000).

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу, до яких відноситься Договір, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За умовами Договору, Товар на загальну суму 8 964,62 грн. відповідач мав оплати в строк до 10.10.2011.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріли справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем за Договором Товару на загальну суму 8 964,62 грн. у встановлений Договором строк.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за поставлений за Договором Товар на загальну суму 8 964,62 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, окрім заборгованості за поставлений за Договором Товар, просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 19 032,28 грн., яка виникла за товари, які постачались позивачем відповідачу до укладення Договору, яка зафіксована в підписаному сторонами Акті звірки взаємних розрахунків (а.с. 16).

Враховуючи, що Акт звірки розрахунків не є первинним документом, який фіксує факти здійснення господарських операцій та, відповідно, не може бути належним доказом проведення відповідної господарської операції (продаж товарів) в розумінні приписів чинного законодавства (ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України»), суд першої інстанції зобов'язав позивача надати всі наявні в нього документи, які підтверджують наявність вказаної заборгованості (ухвала суду від 12.03.2014 (а.с. 46-47).

На виконання вказаних вимог ухвали суду, позивачем до матеріалів справи залучено належним чином засвідчені копії видаткових накладних № 81/2 від 04.05.2009, № 81/3 від 18.05.2009, №81/4 від 18.05.2009, № 81/6 від 06.06.2009, № 81/7 від 10.06.2009 на загальну суму 95 161,41 грн. (а.с. 49-53).

Вказані накладні не містять печатки відповідача, проте, враховуючи, що відповідач частину з поставленого за кожною з перелічених накладних товару оплатив, що підтверджується наданими позивачем виписками за банківського рахунку позивача (а.с. 54-72 ), та, відповідно, власними діями підтвердив факт отримання спірного товару, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо доведеності факту поставки товару за спірним накладними на загальну суму 95 161,41 грн.

Втім колегія суддів не може погодитись із твердженням відповідача щодо наявності заборгованості за вказаний товар саме в сумі 19 032,28 грн., оскільки з виписок з банківського рахунку позивача, які позивач надав на підтвердження факту часткової оплати відповідачем вказаного товару, слідує, що відповідач перерахував позивачеві грошові кошти в сумі 76 920,37 грн.

Таким чином, загальна заборгованість за товар, що його було поставлено позивачем відповідачу за накладними № 81/2 від 04.05.2009, № 81/3 від 18.05.2009, №81/4 від 18.05.2009, № 81/6 від 06.06.2009, № 81/7 від 10.06.2009, становить 18 241,04 грн. (95 161,41-76 920,37).

При цьому колегія суддів вважає, що, незважаючи на те, що частину коштів, перерахованих в оплату спірного товару за вказаними накладними в сумі 10 000 грн. (виписки за 23.09.2009 та 28.09.2010), відповідач перерахував не з посиланням на конкретну видаткову накладну, а з призначенням платежу: «погашення заборгованості за засоби захисту рослин за 2009р. разом з ПДВ», з урахуванням того, що позивачем не надано інших накладних, за якими б у 2009 році він постачав відповідачу засоби захисту рослин, окрім спірних, вказані кошти мають бути зараховані саме в рахунок оплати товару, поставленого за спірними накладними.

Згідно ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З огляду на обставини справи та враховуючи викладені вище приписи ЦК України та ГК України, фактично, між позивачем та відповідачем шляхом оформлення вищевказаних видаткових накладних у спрощений спосіб укладено договори купівлі-продажу, за якими позивач зобов'язався поставити товар, а відповідач - прийняти його та оплатити.

Строки оплати партій товару за видатковими накладними № 81/2 від 04.05.2009, № 81/3 від 18.05.2009, №81/4 від 18.05.2009, № 81/6 від 06.06.2009, № 81/7 від 10.06.2009 сторонами не узгоджувались.

Згідно з ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи викладені вище обставини, положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, товари, які постачались за вищевказаними накладним відповідач мав оплати в момент прийняття товару або підписання товаророзпорядчих документів на них, тобто в день підписанні сказаних накладних.

Тобто відповідач мав оплатити товар на суму 25 757,23 грн., поставлений за видатковою накладною № 81/2, - 04.05.2009, на суму 5 216,97 грн. (видаткова накладна № 81/3) - 18.05.2009, на суму 12 960 грн. (видаткова накладна № 81/4) - 18.05.2009, на суму 15 918,40 грн. (видаткова накладна № 81/6) - 06.06.2009, на суму 35 308,81 грн. (видаткова накладна № 81/7) - 10.06.2009.

Даної правова позиція викладена й в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», яким, зокрема, встановлено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10 та від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого за накладними № 81/2 від 04.05.2009, № 81/3 від 18.05.2009, №81/4 від 18.05.2009, № 81/6 від 06.06.2009, № 81/7 від 10.06.2009 товару на загальну суму 18 241,04 грн., а відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за товар поставний за вказаними накладними підлягають частковому задоволенню в сумі 18 241,04 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Щодо вимог про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 383,01 грн. та 30 % річних в сумі 8 090,23 грн., нарахованих за несвоєчасну оплату Товару за Договором, слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором та законодавством відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 7.4 Договору, якщо відповідач, згідно умов оплати, не перерахує до дати передачі Товару на поточний рахунок позивача суму обумовленої попередньої оплати у розмірі, вказаному у специфікації(ях), то на суму несплаченої попередньої оплати нараховуються 30 % річних за кожен день прострочення оплати.

Відповідно до Специфікації № 1 відповідач мав внести попередню оплату в сумі 41 964,62 грн. (100% вартості Товару) в строк до 10.10.2011 шляхом перерахування на поточний рахунок позивача, чого відповідачем здійснено не було.

В рахунок оплати вказаного Товару відповідач 15.03.2012 перерахував позивачу 19 000 грн., а 25.04.2012 - 14 000 грн.

Отже 30 % річних та збитки від інфляції мають нараховуватись:

- на суму 41 964,62 грн. за період з 11.10.2011 по 14.03.2012;

- на суму 22 964,62 грн. за період з 15.03.2012 по 24.04.2012;

- на суму 8 964,62 грн. за період з 25.04.2012 по 31.01.2014.

Враховуючи, що при перерахунку 30% річних за заявлений до стягнення період (судом першої інстанції помилково розраховано 30% річних по 05.02.2014, а не по 31.01.2014) сума їх виявилась більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення, позовні вимоги про стягнення з відповідача 30% річних підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 8 090,23 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо стягнення збитків від інфляції в сумі 383,01 грн. слід зазначити таке.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем при розрахунку збитків від інфляції не враховано індекси інфляції за місяці, де вони становлять менше одиниці (дефляція), що суперечить вимогам ст. 625 ЦК України, де вказано, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватись за весь час прострочення.

Поняття дефляції наведене в Методологічних положеннях щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін", затверджених наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 N 519, та у Методиці розрахунку базового індексу споживчих цін", затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 N 265, згідно яких розраховується індекс споживчих цін, тобто індекс інфляції.

Дефляція - це - зниження загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу. (на відміну від інфляція - зростання)

Вказані методики базуються на загальних вимогах Конвенції 160 Міжнародної організації праці 1985 року (статті 12), "Резолюції щодо індексів споживчих цін", прийнятій на 17-ій Міжнародній конференції статистиків праці (2003) та спільному документі МОП, МВФ, ОЕСР, Євростату, ООН та Світового банку "Керівництво щодо індексу споживчих цін. Теорія та практика" (2004).

У відповідності до зазначених нормативно-правових актів розрахунок індексу споживчих цін за квартал, за період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів.

Саме такий спосіб розрахунку інфляційних запропонований судам у Листі ВС України від 03.04.97 г. № 62-97р Рекомендации относительно порядка применения индексов инфляции при рассмотрении судебных дел.

При цьому виключення з цього ланцюга одного чи декількох індексів з тих підстав, що вони свідчать про дефляцію (тобто зменшення вартості грошей, що мале місце протягом одного чи декількох періодів) протягом певного періоду (періодів), не передбачається, оскільки штучне втручання в процес формування рівня інфляції призведе до того, що на певний момент часу цей рівень не буде відповідати дійсному.

Отже, процес зміни вартості грошей, який характеризується рівнем інфляції, є безперервним процесом, і інфляційні процеси не залежать від волевиявлення будь-якої особи - будь-то позивач, відповідач чи суд, тому інфляційні втрати мають розраховуватись з урахуванням як індексів інфляції, так і індексів дефляції.

Зазначена правова позиція викладена у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», яким, зокрема, визначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 N 62-97р), а також у постанові Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», згідно з п. 3.2 якої до розрахунку індексу інфляції мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції, перерахувавши заявлену позивачем до стягнення суму збитків від інфляції, правомірно частково задовольнив вказані вимоги в сумі 218,82 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Посилання відповідача на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що відповідачем здійснено часткову оплату поставленого позивачем за Договором товару на суму 33 000 грн., з огляду на що заборгованість відповідача перед позивачем за вказаним договором становить 8 964,62 грн., спростовуються змістом оспорюваного рішення.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення господарського суду Київської області від 26.03.2014 у справі № 911/462/14 підлягає зміні, позов задовольняється частково - стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 27 205,66 грн., збитки від інфляції в сумі 218,82 грн. та 30 % річних в сумі 8 090,23 грн., в решті позову відмовляється. Судові витрати розподіляються пропорційно розміру задоволених майнових вимог.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба» задоволенню не підлягає.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба» на рішення господарського суду Київської області від 26.03.2014 у справі № 911/462/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 26.03.2014 у справі № 911/462/14 змінити.

3. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду Київської області від 26.03.2014 у справі № 911/462/14 в редакції:

« 2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба» (09523, Київська область, Таращанський район, с. Степок, ідентифікаційний код 01197708) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аванхімікл» (09600, Київська область, Рокитнянський район, с.м.т. Рокитне, вул. Вокзальна, 62, ідентифікаційний код 34233121) основний борг в сумі 27 205 (двадцять сім тисячі двісті п'ять) грн. 66 коп., збитки від інфляції в сумі 218 (двісті вісімнадцять) грн. 82 коп., 30 % річних в сумі 8 090 (вісім тисячі дев'яносто) грн. 23 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 779 (одна тисяча сімсот сімдесят дев'ять) грн. 14 коп.»

4. Повернути до господарського суду Київської області матеріали справи № 911/462/14.

Повний текст постанови складено: 13.06.2014

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло