Рішення

від 11.06.2014 по справі 910/5404/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5404/14 11.06.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тендер-ПАК"

до Приватного підприємства "АС-ПАК"

про стягнення 51 409,00 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Поплавський О.М. - директор;

Черненко А.М. за довіреністю б/н від 10.06.2014 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тендер-ПАК" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "АС-ПАК" (далі - відповідач) про стягнення 51 409,00 грн., в тому числі 46 500,00 грн. основного боргу, 4 002,08 грн. пені, 906,92 грн. 3 % річних. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 1 827,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.04.2014 р. порушено провадження у справі № 910/5404/14 та призначено її до розгляду на 23.04.2014 р.

Представник позивача в судовому засіданні 23.04.2014 р. позов підтримав в повному обсязі, вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/5404/14 від 01.04.2014 р. не виконав.

Представник відповідача в судове засідання 23.04.2014 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/5404/14 від 01.04.2014 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, клопотань і заяв не подав та не надіслав.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.04.2014 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 27.05.2014 р.

Представник позивача в судовому засіданні 27.05.2014 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В судовому засіданні 27.05.2014 р. судом встановлено, що місцезнаходженням відповідача є інша адреса, ніж та, що зазначена в позовній заяві. Вказане встановлено судом на підставі даних Єдиного державного реєстру інформаційного ресурсу http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html, з якого вбачається, що адресою Приватного підприємства "АС-ПАК" є: 03127, м. Київ, вулиця Сєченова, будинок 5, квартира 92.

При цьому, в судовому засіданні 27.05.2014 р. представником позивача подано клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/5404/14 на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.05.2014 р. продовжено строк вирішення спору у справі № 910/5404/14 на п'ятнадцять днів, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено.

В судовому засіданні 11.06.2014 р. представниками позивача позов підтримано в повному обсязі, 05.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подано докази на підтвердження надсилання копії позовної заяви та доданих до неї документів на адресу Приватного підприємства "АС-ПАК", зокрема, 03127, м. Київ, вулиця Сєченова, будинок 5, квартира 92.

Представник відповідача в судове засідання 11.06.2014 р. не з'явився, заяв та клопотань не подав та не надіслав.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 11.06.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.06.2013 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір № 06/6/13, відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується реалізувати належний постачальнику товар - картон гофрований листовий, картон гофрований 2-х шаровий, гофро-ящики, папір обгортковий, згідно із замовленнями покупця.

Згідно із п. 1.2. Договору, покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти і оплатити належний товар на умовах даного Договору.

У відповідності до п. 2.1. Договору, постачальник постачає покупцю товару, згідно з Додатками до Договору та специфікаціями, наданими покупцем.

Згідно з п. 2.3. Договору, кількість та асортимент кожної партії товару, що має бути поставлено, обумовлюється в замовленнях.

Відповідно до п. п. 5.1., 5.3., 5.4. Договору, загальна сума даного Договору складається з вартості всіх поставок, що підтвердженні видатковими накладними; покупець зобов'язаний погасити заборгованість за поставлений товар протягом 10 днів з дати поставки прийнятого товару; датою поставки товару вважається дата отримання товару, яка вказується уповноваженими представниками покупця в відповідних товаросупроводжувальних документах.

Згідно з п. 11.1. Договору, він набирає чинності з моменту підписання його сторонами, і діє до 31.12.2014 р. У випадку якщо на момент закінчення терміну дії Договору жодна з сторін не заявить про його припинення, дія даного Договору автоматично пролонгується на рік, але в будь-якому разі до повного виконання зобов'язань.

Позивач поставив на виконання умов Договору товар відповідачу на суму 97 100,00 грн. відповідно до наступних видаткових накладних: № РН-0000220 від 11.06.2013 р. на суму 29 700,00 грн., № РН-0000241 від 18.06.2013 р. на суму 29 700,00 грн., № РН-0000244 від 19.06.2013 р. на суму 8 000,00 грн., № РН-0000258 від 26.06.2013 р. на суму 29 700,00 грн.

Для оплати визначеного у видаткових накладних товару позивачем виставлялись наступні рахунки-фактури: № СФ-0000221 від 06.06.2013 р. на суму 29 700,00 грн., № СФ-0000246 від 17.06.2013 р. на суму 29 700,00 грн., № СФ-0000250 від 18.06.2013 р. на суму 8 000,00 грн., № СФ-0000264 від 25.06.2013 р. на суму 29 700,00 грн.

Повноважним представником відповідача п. Скрипцем Олександром Сергійовичем було отримано товар, на підтвердження чого позивачем надано довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 304 від 10.06.2013 р., № 316 від 17.06.2013 р., № 324 від 19.06.2013 р., № 332 від 25.06.2013 р.

Під час встановлення підстави відповідних господарських операцій судом враховано, що за змістом ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна.

Необхідності вказувати в накладній підставу здійснення господарської операції чинне законодавство не визначає.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір поставки, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Тим більше, що відповідач не заперечує проти отримання відповідного товару та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передавався.

Сторонами, також, не наведено жодних переконливих доводів про те, що: на виконання вимог приписів статей 208, 207, 641, 642 ЦК України будь-яка з сторін у даній справі в письмовій формі зверталася до контрагента з пропозицією укласти інший договір поставки відповідного товару; ця пропозиція містила істотні умови договору, виражала намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття і була акцептована контрагентом. При цьому, також, не наведено мотивів щодо необхідності укладання таких правочинів протягом строку дії Договору.

Таким чином, у суду немає підстав для висновку про те, що спірні поставки відбулись на виконання іншого договору, в тому числі укладеного у спрощеній формі, ніж той, на який посилається позивач.

Відповідний правовий підхід до питання визначення підстави поставки, викладений у постановах Вищого господарського суду України від 09.06.2009 р. у справі № 54/173 та від 21.01.2010 р. у справі № 39/71.

Крім того, судом досліджено податкові накладні, які складались позивачем відносно спірних господарських операцій та встановлено, що вони в графі «Вид цивільно-правового договору» мають запис «Договір поставки від 06.06.2013 № 06/6/13».

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Таким чином, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу відповідні податкові накладні, у зв'язку з цим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту.

Доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірними поставками відповідачем суду не надано. Також, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування відповідна сума податку, не подано.

Зазначені обставини свідчать про те, що відповідач отримав товар за спірними накладними та крім того, що відповідні господарські операції були здійснені саме на виконання Договору.

За поставлений товар відповідач розрахувався частково, сплативши позивачу: 10.06.2013 р. - 10 700,00 грн., 11.06.2013 р. - 5 000,00 грн., 17.06.2013 р. - 940,00 грн., 18.06.2013 р. - 4 500,00 грн., 20.06.2013 р. - 1 700,00 грн., 25.06.2013 р. - 6 860,00 грн. згідно рахунку-фактури № 221 від 06.06.2013 р., 08.07.2013 р. - 8 000,00 грн. згідно рахунку-фактури № 250 від 18.06.2013 р., 18.09.2013 р. - 1 000,00 грн., 19.09.2013 р. - 900,00 грн., 20.09.2013 р. - 1 100,00 грн. згідно рахунку-фактури № 250 від 18.06.2013 р., 23.07.2013 р. - 2 700,00 грн., 16.08.2013 р. - 2 700,00 грн., 20.08.2013 р. - 3 000,00 грн., 04.11.2013 р. - 1 500,00 грн. згідно рахунку-фактури № 264 від 25.06.2013 р., всього 50 600,00 грн., що підтверджується виписками банку по поточному рахунку позивача.

У зв'язку з вищевказаним, на момент подачі даного позову до суду у відповідача існує борг в сумі 46 500,00 грн.

Оскільки відповідач повного розрахунку з позивачем не здійснив, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони п. 5.3. Договору визначили, що покупець зобов'язаний погасити заборгованість за поставлений товар протягом 10 днів з дати поставки прийнятого товару.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 4 002,08 грн. пені, 906,92 грн. 3 % річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 9.3. Договору визначено, що в разі затримки оплати покупець сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ вартості невчасно сплаченої партії товару за кожен день такої затримки.

В силу приписів ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи встановлену ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України свободу договору, сторони при укладені договору мають право визначити його умови на власний розсуд, проте суд, розглядаючи спір та встановивши наявність підстав до стягнення пені, повинен обмежувати її розмір до розмірі, встановленого положенням ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". (Аналогічна правова позиція викладена в п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/224/2012 від 27.02.2012 р.)

Крім того, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 4 002,08 грн. та 3 % річних у розмірі 906,92 грн. розрахунок яких є невірним, з огляду на наступне.

Так, у відповідності до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

По-перше, позивачем невірно визначено дати з яких починається прострочення з виконання зобов'язання з оплати товару, зокрема за видатковою накладною від 11.06.2013 р. + 10 днів = 21.06.2013 р., тобто прострочення починається з 22.06.2013 р., за накладною від 18.06.2013 р. + 10 днів = 28.06.2013 р. (пт - День Конституції України), останній день строку зобов'язання з оплати, припав на вихідний день, з огляду на що у відповідності до приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України останнім днем в таких випадках необхідно вважати перший робочий день, який слідує за вихідними, тобто, прострочення зобов'язання у такому випадку починається з 02.07.2013 р., за накладною від 19.06.2013 р. + 10 днів = 29.06.2013 р. (сб) - прострочення - з 02.07.2013 р., за накладною від 26.06.2013 р. + 10 днів = 06.07.2013 р. (сб), прострочення - з 09.07.2013 р.

По-друге, зі змісту укладеного Договору вбачається, що його умовами між сторонами не врегульовано порядок зарахування коштів. При цьому, в наданих до матеріалів справи документах про здійснення відповідачем відповідних платежів є посилання на реквізити рахунків-фактур, складених на виконання зобов'язань за спірним договором, тому віднесення позивачем частини грошових коштів в рахунок погашення заборгованості саме за ними є правомірним. При цьому, наявні переплати, що вбачаються з зазначених виписок, які містять посилання на складені вже оплачений рахунок-фактуру, мають зараховуватися в оплату боргу, який виник раніше з огляду на наступне.

Згідно з роз'ясненнями Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України у листі № 06-10/10-1215 від 29.10.2004 р., питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар, має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення, тобто позивач має право спрямувати кошти, які сплачуються відповідачем без чіткого зазначення призначення платежу, в першу чергу на погашення боргу, який виник раніше.

По-третє, розрахунок пені, проведений позивачем є також невірним, оскільки позивачем не враховано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, яка визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові № 910/2224/13 від 02.10.2013 р., положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

В даному випадку укладеним між сторонами Договором не передбачено можливості нараховувати штрафні санкції на строк, більший від шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом здійснено перерахунок пені та 3 % річних і встановлено, що розмір пені має становити 3 344,60 грн., а 3 % річних - 878,50 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і нарахованих сум пені та 3 % річних.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки за договором поставки, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного вище.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «АС-ПАК» (03127, м. Київ, вулиця Сєченова, будинок 5, квартира 92, код ЄДРПОУ 37480546) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тендер-ПАК» (08200, Київська обл., місто Ірпінь, вулиця Садова, будинок 65, корпус Б, квартира 53, код ЄДРПОУ 35422643) 46 500 (сорок шість тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. основного боргу, 3 344 (три тисячі триста сорок чотири) грн. 60 коп. пені, 878 (вісімсот сімдесят вісім) грн. 50 коп. 3 % річних та 1 802 (одну тисячу вісімсот дві) грн. 62 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.06.2014 р.

Суддя В.С. Ломака