Рішення

від 03.06.2014 по справі 922/1651/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2014 р.Справа № 922/1651/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Макаренко О.В.

при секретарі судового засідання Кубах І.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський вагонобудівний завод", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакс-Поло", м. Чугуїв про стягнення 1 133 057,15 грн. за участю представників сторін:

позивача - Вишняк С.А., довіреність №142 від 14.01.2014 р.

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський вагонобудівний завод", м. Харків (позивач) звернулося до господарського суду із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакс-Поло", м. Чугуїв (відповідача) 1 077 420,04 грн. основного боргу, 44 853,86 грн. пені та 20 692,73 грн. 3% річних за договором поставки №ОМиС-18 від 30.04.2013 р. Позивач також просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 22 859,33 грн. та вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові суми, що належать відповідачеві в межах розміру позовних вимог та судових витрат, тобто в розмірі 1 165 825,96 грн.

Представник позивача у судовому засіданні та у клопотанні про припинення провадження у справі в частині позовних вимог вх.№18364 від 02.06.2014 р. просить суд припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 9 909,48 грн. у зв'язку з безпідставним пред'явленням до стягнення. При цьому позивач просить суд повернути позивачеві судовий збір в розмірі 198,19 грн.

Представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 1 077 420,04 грн. основного боргу, 34 944,38 грн. пені та 20 692,73 грн. 3% річних. Позивач також просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору, повернути позивачеві судовий збір в розмірі 198,19 грн. та вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові суми, що належать відповідачеві, в межах розміру позовних вимог та судових витрат - 1 165 825,96 грн.

Проаналізувавши зміст клопотання позивача про припинення провадження у справі в частині позовних вимог вх.№18364 від 02.06.2014 р., суд дійшов висновку про те, що в даному клопотанні йдеться про зменшення розміру пені до 34 944,38 грн.

Враховуючи те, що ст. 22 ГПК України наділяє позивача правом зменшити розмір позовних вимог до прийняття рішення по суті спору, а також те, що такі дії позивача не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд вважає за необхідне прийняти заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду та розглянути позовні вимоги у зменшеному розмірі 1 133 057,15 грн., з яких: 1 077 420,04 грн. основний борг, 34 944,38 грн. пеня та 20 692,73 грн. 3% річних.

Відповідач про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, в судове засідання свого повноважного представника не направив, про причини неявки суду не повідомив, витребуваних судом документів до суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши надані позивачем докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

30 квітня 2013 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір постачання № ОМиС -18 (далі - договір), зі змінами внесеними додатковою угодою №1 від 28.04.2013 р. до договору, яка є невід'ємною частиною договору.

Відповідно п.1.1. договору предметом договору є поставка позивачем відповідачеві товару в асортименті та кількості згідно специфікацій (додатків), які є невід'ємною частиною чинного договору.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що найменуванням продукції є колісні пари нового формування типу РУ 1Ш-957Г.

Згідно з п.8.4. договору підтвердженням про одержання товару відповідачем є накладна на приймання товару.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 3 939 600,00 грн., що підтверджується відповідними накладними: № 82/1 від 26.06.2013 р. колісні пари у кількості 12 штук на загальну суму 352 800,00 грн., № 83/1 від 26.06.2013 р. колісні пари у кількості 12 штук на загальну суму 352 800,00 грн., № 128/1 від 26.07.2013 р. колісні пари у кількості 12 штук на загальну суму 352 800,00 грн., № 129/1 від 26.07.2013 р. колісні пари у кількості 12 штук на загальну суму 352 800,00 грн., № 130/1 від 26.07.2013 р. колісні пари у кількості 12 штук на загальну суму 352 800,00 грн., № 131 від 31.07.2013 р. колісні пари у кількості 74 штуки на загальну суму 2 175 600,00 грн. та товарно-транспортними накладними (а.с. 26-29, 31-36, 38).

В силу ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 6.2. договору відповідач здійснює оплату згідно умов, вказаних у специфікаціях (додатки). Отримання товару вважається дата підписання сторонами або їх уповноваженими представниками накладної.

Відповідач товар отримав, але оплатив його вартість частково на загальну суму 169 979, 96 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками (а.с. 46-48).

Судом також встановлено, що між сторонами було проведено залік зустрічних однорідних вимог за договором на загальну суму 516 600,00 грн., що підтверджується угодами про залік зустрічних однорідних вимог від 30.01.2014 р. та від 07.08.2013 р. (а.с. 41-44), підписаними уповноваженими представниками сторін і скріпленими їх печатками.

Окрім того, відповідач повернув позивачеві товар на загальну суму 2 175 600, 00 грн., про що свідчить видаткова накладна (повернення) № 201 від 15.11.2013 р. (а.с. 40), підписана уповноваженими представниками сторін.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач розрахувався за поставлений позивачем товар не в повному обсязі, внаслідок чого на даний час у відповідача перед позивачем існує непогашена заборгованість в розмірі 1 077 420,04 грн. (3 939 600,00 грн. поставлений товар - 169 979,96 грн. часткова оплата - 516 600,00 грн. залік зустрічних однорідних вимог - 2 175 600,00 грн. вартість повернутого товару = 1 077 420,04 грн.). При цьому заборгованість в розмірі 1 077 420,04 грн. утворилась за накладними: № 83/1 від 26.06.2013 р. (несплачена вартість товару на суму 19 020,04 грн.), № 128/1 від 26.07.2013 р. (несплачена вартість товару на суму 352 800,00 грн.), № 129/1 від 26.07.2013 р. (несплачена вартість товару на суму 352 800,00 грн.), № 130/1 від 26.07.2013 р. (несплачена вартість товару на суму 352 800,00 грн.).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу (ст. 33 ГПК України).

Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладені обставини, норми закону і на те, що заборгованість відповідачем не погашено і не спростовано, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1 077 420,04 грн. правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення 34 944,38 грн. пені та 20 692,73 грн. 3% річних, суд дійшов висновку про необхідність залишення позову в цій частині без розгляду, виходячи з такого.

З огляду на порушення відповідачем строків оплати товару за накладною № 83/1 від 26.06.2013 р. на суму 352 800, 00 грн., позивач нарахував на суму боргу в розмірі 19 020,04 грн. (несплачена вартість товару) та пред'явив до стягнення з відповідача пеню в розмірі 626,82 грн. за період з 04.07.2013 р. по 01.01.2014 р. При цьому строк оплати товару за вказаною накладною визначено позивачем у відповідності до специфікації (додаток 2), за умовами якої відповідач отримує товар після 100% передоплати протягом 5 банківських днів з моменту виставлення рахунку позивачем.

Крім того, у зв'язку з тим, що відповідач не оплатив товар за накладними: № 128/1 від 26.07.2013 р. на суму 352 800,00 грн., № 129/1 від 26.07.2013 р. на суму 352 800,00 грн., № 130/1 від 26.07.2013 р. на суму 352 800,00 грн., всього 1 958 400,00 грн., позивач нарахував на загальну на суму боргу в розмірі 1 958 400,00 грн. та пред'явив до стягнення з відповідача пеню в розмірі 34 317,56 грн. за період з 11.08.2013 р. по 08.02.2014 р. При цьому строк оплати за даними накладними позивачем визначено на підставі специфікації (додаток 3), згідно якої відповідач повинен здійснити оплату протягом 15 календарних днів з моменту поставки товару.

За умовами п.6.2. договору відповідач здійснює оплату поставленого товару згідно умов, вказаних у специфікаціях (додаток 1, 2, 3, 4).

Проте зі змісту наданих позивачем накладних: № 83/1 від 26.06.2013 р., №128/1 від 26.07.2013 р., № 129/1 від 26.07.2013 р. та № 130/1 від 26.07.2013 р. вбачається, що вони не містять жодних посилань ані на специфікації, ані на договір. Позивач не надав до суду і будь-яких доказів виставлення рахунків на оплату товару, поставленого за специфікацією (додаток 2). За таких обставин суд не має об'єктивної можливості ні встановити строк оплати товару за зазначеними накладними, ні визначити момент, з якого боржник є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

У п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.1013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.05.2014 р. було зобов'язано позивача надати у судове засідання 03.06.2014 р. докладний і обґрунтований розрахунок пені та 3% річних (із зазначенням дат, з яких починається нарахування, і дат, якими закінчується нарахування, кількості днів прострочення, суми боргу, на які нараховуються пеня та 3% річних (із зазначенням підсумкових сум, заявлених до стягнення).

Відповідно до абз. 3 п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" від 11.04.2005 р. N 01-8/344 якщо для здійснення перерахунку сум штрафних санкцій, річних тощо необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині, у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

З огляду на те, що позивач не виконав вимоги ухвали суду від 27.05.2014 р. щодо надання докладного і обґрунтованого розрахунку пені та 3% річних, суд позбавлений можливості перевірити правомірність та правильність нарахування позивачем заявленої до стягнення пені в розмірі 34 944,38 грн. та 3% річних в розмірі 20 692,73 грн.

За таких обставин суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 34 944,38 грн. та 3% річних в розмірі 20 692,73 грн. залишити без розгляду у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України. Разом з цим, суд звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений права в подальшому повторно звернутися до суду із позовом про стягнення зазначених сум в загальному порядку у відповідності до п. 4 ст. 81 ГПК України.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 1 077 420,04 грн. основного боргу, в частині позовних вимог про стягнення пені в розмірі 34 944,38 грн. та 3% річних в розмірі 20 692,73 грн. позов слід залишити без розгляду.

З огляду на вищевикладені обставини, суд відхиляє клопотання позивача про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 9 909,48 грн.

Крім того, суд, розглянувши заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачеві в межах розміру позовних вимог та судових витрат, суд дійшов висновку про те, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

В пункті 3 Постанови Пленуму Вищого господарського Суду України від 26.12.2011 року № 16 "Про деякі питання застосування заходів до забезпечення позову" зазначено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Проте, серед документів, доданих позивачем до заяви про забезпечення позову, відсутні жодні докази того, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову, може зникнути або зменшитись за кількістю чи погіршитись за якістю на момент виконання рішення, а грошові суми, які є у відповідача, можуть бути витрачені відповідачем не для здійснення розрахунків з позивачем. Позивачем також не доведено наявності фактичних обставин, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Слід також зазначити, що в пункті 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" зазначено, що накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. При цьому відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, будь-які відомості щодо номерів рахунків, назви банківських або інших кредитно-фінансових установ, в яких вони відкриті, в даній заяві відсутні.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що позивач документально не підтвердив наявності достатніх підстав для вжиття заходів до забезпечення позову та не довів, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі. За таких обставин, у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаючи судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо розподілу судового збору за звернення до господарського суду із заявою про забезпечення позову слід зазначити наступне.

Підпунктом 3 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено справляння судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову за ставкою 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином за звернення до господарського суду із заявою про забезпечення позову позивач мав сплатити судовий збір за ставкою, встановленою станом на 01.01.2014 р., у розмірі 1 827,00 грн. Проте доказів такої сплати позивачем до суду не надано.

Як вбачається зі змісту ч. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 23.05.2012 р. № 01-06/704/2012 Господарським процесуальним кодексом України не передбачено наслідків неподання доказів сплати судового збору за звернення до господарського суду із заявою про забезпечення позову. Відтак, господарський суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами за правилами ст.49 Господарського процесуального кодексу України у залежності від результатів розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову. Про такий розподіл може бути зазначено в рішенні (постанові) господарського суду або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Аналогічну правову позицію викладено також в п. 2.22. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу ІV Господарського процесуального кодексу України". Так, суд касаційної інстанції зазначив, що у разі коли Господарським процесуальним кодексом не передбачено можливості повернення господарським судом заяви у зв'язку з неподанням доказів сплати суми судового збору (наприклад, заяви про забезпечення позову), то суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами згідно із ст. 49 названого Кодексу у залежності від результатів розгляду відповідної заяви; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні (постанові) господарського суду, прийнятому(-ій) за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

З огляду на викладені приписи закону і враховуючи відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір в розмірі 1 827,00 грн. за подання заяви про забезпечення позову в доход Державного бюджету України з позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 66, 67, 75, п. 5 ч. 1 ст. 81, ч. 4 ст. 81, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Закону України "Про судовий збір", суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАКС-ПОЛО" (63503, Харківська область, м. Чугуїв, вул. Харківська, б. 127, офіс 603, код ЄДРПОУ 36706078, п/р 26001196836 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський вагонобудівний завод" (61052, м. Харків, вул. Котлова, 89, код ЄДРПОУ 01056379, п/р 26000432029 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805) заборгованість в розмірі 1 077 420,04 грн. та судовий збір в розмірі 21 548,39 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський вагонобудівний завод" (61052, м. Харків, вул. Котлова, 89, код ЄДРПОУ 01056379, п/р 26000432029 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805) на користь державного бюджету України (61166, м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі, код ЄДРПОУ 37999654, п/р 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 1 827,00 грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог про стягнення пені в розмірі 34 944,38 грн. та 3% річних в розмірі 20 692,73 грн. позов залишити без розгляду.

Повне рішення складено 05.06.2014 р.

Суддя О.В. Макаренко