Рішення

від 03.06.2014 по справі 911/1855/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2014 р. Справа № 911/1855/14

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Проджект» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Купрум ТД» про стягнення боргу,

за участю представників:

позивача: Єурова І.В. (дов. б/н від 05.05.2014);

відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Проджект» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Купрум ТД» про стягнення боргу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 64723,40 грн боргу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.05.2014 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 03.06.2014.

В судовому засіданні 03.06.2014 суд заслухав пояснення представника позивача, він підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»)

Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

В судовому засіданні 03.06.2014 суд, після виходу з нарадчої кімнати в порядку ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Проджект» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Купрум ТД» була досягнута домовленість, відповідно до якої позивач зобов'язався поставити відповідачу товар, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити його вартість.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 Господарського процесуального кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Стаття 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

З позовної заяви вбачається, що на виконання умов домовленості позивачем було здійснено поставку товару відповідно до видаткової накладної № 11700002 від 17.01.2014 на суму 74723,40 грн та виставлено рахунок на оплату № 11600021 від 16.01.2014 на зазначену суму. Крім того, позивачем було здійснено поставки товару відповідачу на суму 4274,82 грн та 480,00 грн та виставлено рахунки на оплату № 12000009 від 20.01.2014 та № 12100015 від 21.01.2014 відповідно.

Як на доказ існування правовідносин з поставки товару між сторонами позивач посилається на вказану видаткову накладну, а також на відповідні рахунки на оплату.

Зі змісту доданої до позовної заяви видаткової накладної вбачається, що вона, оформлена відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затв. наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме:

• найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;

• назву документа(форми);

• дату і місце складення документа;

• зміст та обсяг господарської операції;

• одиницю виміру господарської операції(у натуральному та\або вартісному виразі);

• посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

• особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, факт передання відповідачеві матеріальних цінностей підтверджується видатковою накладною № 11700002 від 17.01.2014, доданою до позовної заяви, яку надав позивач на підтвердження факту передачі товару, підписану та засвідчену печатками як з боку позивача, так і відповідача, тобто, документом оформленим у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції при її прийнятті.

При цьому, суд звертає увагу, що в ухвалі суду про порушення провадження у справі відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням його доводів, однак останній не надав суду будь-яких доказів того, що він заперечує факт отримання товару, зазначеного у видатковій накладній або ж доказів повної оплати його вартості.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За приписом ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак, факт передачі товару позивачем та прийняття його відповідачем свідчить про укладення між сторонами правочину, у відповідності до ст.ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України, який відповідає вимогам ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України та містить ознаки поставки.

Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобов'язання вартість отриманого товару відповідно сплатив повністю лише відповідно до рахунків на оплату № 12000009 від 20.01.2014 на суму 4274,82 грн за видатковою накладною № 12100016 від 21.01.2014 та № 12100015 від 21.01.2014 на суму 480,00 грн за видатковою накладною № 12700020 від 27.01.2014. Водночас, вартість товару поставленого відповідно до видаткової накладної № 11700002 від 17.01.2014 на суму 74723,40 грн (рахунок на оплату № 11600021 від 16.01.2014) була оплачена лише частково у сумі 10000,00 грн (призначення платежу «за товар згідно рах. № 11600021 від 16.01.2014»). Вказаний факт підтверджується довідкою № 10015/1049 від 02.06.2014, наданою Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» (довідка міститься в матеріалах справи). Крім того, у видатковій накладній зазначено саме рахунок № 11600021 від 16.01.2014 на підставі якого відповідач сплатив 10000,00 грн 17.01.2014, тобто, вказана обставина вказує на факт визнання відповідачем вказаного правочину та факту передачі товару.

Відтак, враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що на час вирішення спору в суді вартість не оплаченого товару відповідачем за видатковою накладною № 11700002 від 17.01.2014 становить 64723,40 грн.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Враховуючи виконання продавцем своїх зобов'язань з передачі товару покупцю за накладною, у першого виникло право вимагати оплати вартості переданого товару.

Однак, судом встановлено, що з правовідносин як склалися між сторонами неможливо визначити строк, за яким у відповідача виник обов'язок оплатити отриманий товар, тому, господарський суд дійшов висновку, що момент оплати товару сторонами не визначений.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої ст. 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, що є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у видатковій накладній встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

Проте, доказів сплати відповідачем повної вартості отриманого товару, в розумінні ст.ст. 1087, 1088 Цивільного кодексу України та п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", матеріали справи не містять, а відтак факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог ст.ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, покладається обов'язок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення оплати за отриманий товар по видатковій накладній.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 64723,40 грн, а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку ст. 38 ГПК України, сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Купрум ТД» (код ЄДРПОУ 37074811) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Проджект» (код ЄДРПОУ 38159639) 64723,40 грн боргу, а також 1827,00 грн судового збору.

3. Видати наказ.

Повний текст рішення складено 10.06.2014.

Суддя А.Ф. Черногуз