Рішення

від 10.06.2014 по справі 914/1650/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2014 р. Справа № 914/1650/14

За позовом: Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області, м. Миколаїв Львівської області

до відповідача: Миколаївського споживчого товариства Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області, м. Миколаїв Львівської області

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності.

Суддя Манюк П.Т.

При секретарі Альховській І.Б.

Представники:

від позивача: Мартин Д.І. - представник

від відповідача : не з'явився

Зміст ст.22 ГПК України представнику позивача роз'яснено.

Позов заявлено Миколаївською районною спілкою споживчих товариств Львівської області до Миколаївського споживчого товариства Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 13.05.2014 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.05.2014 року.

Розгляд справи відкладався з підстав визначених у відповідній ухвалі суду.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав зазначених у позовній заяві та усних поясненнях.

Відповідач не забезпечив явки уповноваженого представника в судові засідання, однак подав відзив на позовну заяву в якому позовні вимоги заперечив та просив відмовити у їх задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, в порядку ст. 75 ГПК України, суд встановив наступне:

Миколаївська районна спілка споживчих товариств Львівської області (надалі - позивач) звернулася в Господарський суд Львівської області з позовом до Миколаївського споживчого товариства Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області (надалі - відповідач) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.01.2000 р. та визнання права власності за Миколаївською районною спілкою споживчих товариств Львівської області на нерухоме майно - нежитлову будівлю магазину «Продукти» літ. «А-1» загальною площею 319, 1 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Миколаїв Львівської області, вул. С. Бандери, 7.

В обгрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради депутатів трудящих від 23.01.1984 р. № 7 «Про відвід земельної ділянки під будівництво продовольчих магазинів Миколаївській райспоживспілці» позивачу - Миколаївській районній спілці споживчих товариств Львівської області відведено земельну ділянку загальною площею 1 000 кв.м. по вул. 8-го Березня, що у м. Миколаєві під будівництво продовольчого магазину господарським способом. Згодом, рішенням Миколаївської міської ради від 12.05.1995 р. «Про перейменування вулиць», вулицю 8-го Березня перейменовано на вулицю Степана Бандери.

30.12.1987 р. позивачем вказаний магазин «Продтоварів» було введено в експлуатацію про, що свідчить Акт державної приймальної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію, затвердженого головою Миколаївського райвиконкому 31.12.1987 р.

Крім того, рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 01.04.2014 р. № 32 «Про присвоєння адреси будівлі магазину «Продукти» по вул. С. Бандери в м. Миколаєві», присвоєно адресну нумерацію будівлі магазину «Продукти» Миколаївської районної спілки споживчих товариств, який знаходиться по вул. С. Бандери в м. Миколаєві, а саме: вул. С. Бандери, 7 в м. Миколаїв Львівської області.

10.04.2014 р. Інститутом містобудування та архітектури ІМТА виготовлено технічний паспорт на вказаний будинок магазину «Продукти», відповідно до якого нежитлова будівля по вул. С. Бандери, 7 у м. Миколаєві Львівської області позначена в технічній документації літерою А-1, складається з підвалу площею 159, 0 кв.м., першого поверху площею 160, 1 кв.м., загальна площа яких складає 319, 1 кв.м. Вказаний магазин «Продукти» знаходиться на балансі позивача (інвентарний номер 0018), залишковою вартістю 24 862, 00 грн.

28.01.2000 р. між позивачем - Миколаївською районною спілкою споживчих товариств Львівської області та відповідачем - Миколаївським споживчим товариством Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна загальною площею 319, 1 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Миколаїв Львівської області, вул. С. Бандери, 7 та належить позивачу на праві власності відповідно до Акту державної приймальної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію, затверджений 31.12.1987 р.

Відповідно до умов договору, загальна вартість продажу майна становить 150 000, 00 грн.

Згідно п. 2 договору оплата вартості майна здійснюється відповідачем з відтермінуванням платежу на 15 років до 28.01.2015 р. з дня підписання цього договору. Відповідач набуває право власності на майно з моменту підписання акта приймання-передачі або сплати його повної власності у строки, визначені цим пунктом.

Пунктом 13 договору встановлено, що договір є укладеним з дня його підписання сторонами.

12.02.2014 р. відповідач направив на адресу позивача лист в якому просив останнього створити спільну комісію з передачі та передати зазначену в договорі будівлю магазину за актом приймання-передачі в строк до 01.05.2014 р. та вказати номер банківського рахунку для перерахування коштів за придбання ним будівлю.

Таким чином, позивач, на підставі рішення Миколаївської міської ради народних депутатів від 23.01.1984 р. № 7, Акту державної приймальної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію, затверджений головою Миколаївського райвиконкому 31.12.1987 р. та Технічного паспорту на будівлю магазину «Продукти», виготовленого Інститутом містобудування та архітектури ІМТА 10.04.2014 р., набув право власності на цей об'єкт з моменту введення його в експлуатацію та на момент продажу був власником нерухомого майна та мав право вирішувати питання щодо відчуження такого майна.

На думку позивача, спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28.01.2000 р. не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України, так як його зміст суперечить вимогам законодавства, а саме ст. 10 Закону України «Про споживчу кооперацію» та п. 5.9 Положення про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України, а тому підлягає визнанню його недійсним з моменту його укладення.

У представленому відзиві на позовну заяву, відповідач вказує на те, що укладений спірний договір містить всі істотні умови, укладений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін, а тому посилання позивача на те, що договір є недійсним не відповідає фактичним обставинам справи.

Також, відповідач зазначає, що він набув права власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 28.01.2000 р., тому звернувся до державного реєстратора з питання проведення державної реєстрації на спірне нерухоме майно. Однак, відповідачу було відмовлено в прийнятті заяви на проведення державної реєстрації, оскільки договором купівлі-продажу від 28.01.2000 р. передбачено складення акту приймання-передачі та надання доказів оплати вартості майна. В зв'язку з чим, 12.02.2014 р. відповідач направив на адресу позивача лист в якому просив останнього створити спільну комісію з передачі та передати зазначену в договорі будівлю магазину за актом приймання-передачі в строк до 01.05.2014 р. та вказати номер банківського рахунку для перерахування коштів за придбання ним будівлю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши всі докази по справі в їх сукупності, суд дійшов до висновку про те, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Стаття 4 Закону України «Про споживчу кооперацію» визначає, що відносини, пов'язані із створенням і діяльністю споживчої кооперації, регулюються цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Згідно ст.ст. 5, 8 вказаного Закону, первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самостійна, демократична організація громадян, в яке на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

Відповідно до ст. 9 Закону, власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок. Власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. Власність спілок споживчих товариств створюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію» встановлено, що власність споживчої кооперації є недоторканою, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Забороняється відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна вправі пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд встановив, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради депутатів трудящих від 23.01.1984 р. № 7 «Про відвід земельної ділянки під будівництво продовольчих магазинів Миколаївській райспоживспілці» відведено земельну ділянку позивачу - Миколаївській районній спілці споживчих товариств Львівської області загальною площею 1 000 кв.м. по вул. 8-го Березня, що у м. Миколаєві під будівництво продовольчого магазину господарським способом. Згодом, рішенням Миколаївської міської ради від 12.05.1995 р. «Про перейменування вулиць», вулицю 8-го Березня перейменовано на вулицю Степана Бандери.

Згідно ст. 3 Закону України від 01.07.2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Тому, право власності на збудоване, до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності.

З листа Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 23.03.1999 р. № 12//5-126 вбачається, що постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1992 р. № 449 затверджено положення про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення. Згідно з цим положенням закінчені будівництвом (реконструкцією, реставрацією) та підготовленні до експлуатації згідно з затвердженим проектом, об'єкти повинні прийматися в експлуатацію державними приймальними комісіями.

Також, об'єкти, що збудовані до 05.08.1992 р., тобто до прийняття Урядом України документу, яким встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним з документів є висновок про технічний стан будинку, що складається бюро технічної інвентаризації. Зокрема, таким документом є відповідний технічний паспорт на об'єкт нерухомості.

30.12.1987 р. позивачем вказаний магазин «Продтоварів» було введено в експлуатацію, що підтверджується Актом державної приймальної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію, затвердженого головою Миколаївського райвиконкому 31.12.1987 р.

10.04.2014 р. Інститутом містобудування та архітектури ІМТА виготовлено технічний паспорт на вказаний будинок магазину «Продукти», відповідно до якого нежитлова будівля по вул. С. Бандери, 7 у м. Миколаєві Львівської області позначена в технічній документації літерою А-1, складається з підвалу площею 159, 0 кв.м., першого поверху площею 160, 1 кв.м., загальна площа яких складає 319, 1 кв.м.

Отже, власником спірного майна є Миколаївська районна спілка споживчих товариств Львівської області, право власності на яке набуте ним з моменту ведення його в експлуатацію.

28.01.2000 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна загальною площею 319, 1 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Миколаїв Львівської області, вул. С. Бандери, 7. Вартість продажу майна становить 150 000, 00 грн.

Пунктом 13 договору встановлено, що договір є укладеним з дня його підписання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 10 Закону України «Про споживчу кооперацію» майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів.

Як вбачається з п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

На дату укладення спірного договору, а саме: 28.01.2000 р. діяв Цивільний кодекс УРСР, 1963 р., отже до спірних правовідносин застосовуються норми Цивільного кодексу УРСР.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Приписами ст. 63 ЦК УРСР встановлено, що угода укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють , лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Частиною 1 ст. 29 ЦК УРСР, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Відповідно до п. 41 статуту Миколаївської райспоживспілки Львівської області (в редакції чинній нас час укладення спірного договору) конференція, як вищий орган управління споживчих товариств, приймає відносно майна райспоживспілки будь-які рішення, що не суперечать законам України. Конференція може передати право володіння, користування та розпорядження майном райспоживспілки Раді або правлінню райспоживспілки за виключенням, зокрема, права продажу. Вирішення цих питань погоджується з правлінням спілки, до складу якої входить райспоживспілка.

З огляду на те, що голова правління позивача - Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області не був наділений повноваженнями на відчуження спірного майна без рішення конференції та погодження з правлінням спілки, тому позовні вимоги в частині визнання договору купівлі-продажу від 28.01.2000 р. підлягають задоволенню.

Щодо визнання права власності за Миколаївською районною спілкою споживчих товариств Львівської області на нерухоме майно - нежитлову будівлю магазину «Продукти» літ. «А-1» загальною площею 319, 1 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Миколаїв Львівської області, вул. С. Бандери, 7, то зважаючи на наявність в матеріалах справи доказів, що підтверджують право власності позивача на спірне майно, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги в цій частині є обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судовий збір покладається на відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, суд ,-

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28.01.2000 р., укладений між Миколаївською районною спілкою споживчих товариств Львівської області (81600, м. Миколаїв, Миколаївського району Львівської області, вул. Завалля, 10, код ЄДРПОУ 01758762) та Миколаївським споживчим товариством Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області (81600, м. Миколаїв, Миколаївського району Львівської області, проспект М. Грушевського, 16, код ЄДРПОУ 01778836).

3. Визнати за Миколаївською районною спілкою споживчих товариств Львівської області (81600, м. Миколаїв, Миколаївського району Львівської області, вул. Завалля, 10, код ЄДРПОУ 01758762) право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю магазину «Продукти» літ. «А-1» загальною площею 319, 1 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Миколаїв Львівської області, вул. С. Бандери, 7.

4. Стягнути з Миколаївського споживчого товариства Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області (81600, м. Миколаїв, Миколаївського району Львівської області, проспект М. Грушевського, 16, код ЄДРПОУ 01778836) на користь Миколаївської районної спілки споживчих товариств Львівської області (81600, м. Миколаїв, Миколаївського району Львівської області, вул. Завалля, 10, код ЄДРПОУ 01758762) 3 045 грн. судового збору.

5. Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Повне рішення складено 16.06.2014 року.

Суддя Манюк П.Т.