Рішення

від 10.06.2014 по справі 910/4875/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4875/14 10.06.14

За позовом Дочірнього підприємства «Оріфлейм косметікс Україна»

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Релігійна громада християнська церква «Перемога» у Шевченківському районі міста Києва

про зобов'язання вчинити дії

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Янчик М.І. за довіреністю б/н від 14.03.2014 р.;

Чуйко Н.В. за довіреністю № 1НЧ від 15.04.2013 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: Дорошенко Н.А. за довіреністю б/н від 14.04.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство «Оріфлейм косметікс Україна» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про зобов'язання прийняти з оренди за актом приймання-передачі від 31.01.2014 р. від позивача земельну ділянку загальною площею 35 058 кв.м., кадастровий номер 8000000000:75:383:0014, цільове призначення: для реконструкції, будівництва та експлуатації офісно-складського комплексу, що розташована у місті Києві по вулиці Малинській, 16.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що між Київською міською радою та ВАТ «Південьзахіделектромережбуд» 13.10.2005 р. було укладено договір оренди спірної земельної ділянки. 23.12.2005 р. між ВАТ «Південьзахіделектромережбуд» та ДП «Оріфлейм косметікс Україна» було укладено Договір купівлі-продажу будівлі, що розташована на вказаній земельній ділянці. Рішенням господарського суду міста Києва від 11.02.2009 р. до Договору оренди земельної ділянки від 13.05.2005 р. було внесено зміни, відповідно до яких права та обов'язки орендаря земельної ділянки перейшли до позивача, а сторонами визначено цільове призначення земельної ділянки: для реконструкції, будівництва та експлуатації офісно-складського комплексу. В подальшому, між позивачем та Релігійної громади християнська церква «Перемога» у Шевченківському районі міста Києва було укладено Договір купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна, які знаходяться на спірній земельній ділянці. Внаслідок припинення зобов'язань орендаря за Договором оренди земельної ділянки від 13.05.2005 р., позивач звернувся до відповідача 31.01.2014 р. з заявою, якою просив прийняти за актом приймання-передачі спірну земельну ділянку. Оскільки відповідач ухилився від підписання відповідно акту, позивач з метою захисту власних прав та законних інтересів вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/4875/14 та призначено її до розгляду на 15.04.2014 р. При цьому, в порядку ст. 27 ГПК України було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Релігійну громада християнська церква «Перемога» у Шевченківському районі міста Києва.

11.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві надійшла Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна - нежилих будівель, що розташовані на спірній земельній ділянці.

14.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

15.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли додаткові документи у справі, клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві та Головне управління Держземагентства у м. Києві, та письмові пояснення, згідно з якими вона підтримує доводи, викладені позивачем в позовній заяві.

У судовому засіданні 15.04.2014 р. від представників позивача та третьої особи надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.04.2014 р. було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 27.05.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.05.2014 р. розгляд справи було відкладено на 10.06.2014 р.

Представник відповідача в судове засідання 10.06.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 10.06.2014 р. судом було розглянуто клопотання третьої особи про залучення третіх осіб у справі та вирішено в його задоволенні відмовити в силу необґрунтованості.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

Слід зазначити, що метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини.

Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.

Зі змісту поданих третьою особою клопотань вбачається, що нею належним чином не обґрунтовано, яким чином прийняте у даній справі рішення може вплинути на права та обов'язки Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві та Головного управління Держземагентства у м. Києві щодо однієї з сторін цієї справи, або стосуватись їх законних інтересів.

У судовому засіданні 10.06.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради від 18.03.2004 р. № 123/1333 Відкритому акціонерному товариству «Південьзахіделектромережбуд» було передано в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 3,51 га для експлуатації та обслуговування виробничої бази по вул. Малинській, 16 у Святошинському районі м Києва.

13.10.2005 р. на підставі пункту 19 Рішення Київської міської ради від 18.03.2004 р. № 123/1333 між Київською міською радою та ВАТ «Південьзахіделектромережбуд» було укладено Договір оренди земельної ділянки, що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (зареєстровано в реєстрі за № 756) та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 19 жовтня 2005 року за № 75-6-00240, відповідно до якого «Південьзахіделектромережбуд» було передано в оренду зазначену вище земельну ділянку, кадастровий номер №8000000000:75:383:0014.

23.12.2005 р. між ВАТ «Південьзахіделектромережбуд» та позивачем - Дочірнім підприємством «Оріфлейм косметікс Україна» було укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального року ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 2864, на підставі якого право власності на нерухоме майно, а саме нежилі будівлі, що розташовані на земельній ділянці, кадастровий номер № 8000000000:75:383:0014, перейшло до Дочірнього підприємства «Оріфлейм косметікс Україна», зареєстровано в Державному реєстрі правочинів (витяг № 1932923 від 23.12.2005 р.).

Майно згідно Договору купівлі-продажу нерухомого майна передано позивачу за Актом приймання передачі нерухомого майна від 23.12.2005 р.

Право власності на нежитлові приміщення по вул. Малинській, 16, було зареєстровано за Дочірнім підприємством «Оріфлейм косметікс Україна» згідно реєстраційного посвідчення № 024033, виданого Київським бюро технічної інвентаризації та реєстрації власності на об'єкти нерухомого майна від 03.01.2006 р.

Вказані обставини встановлені в рішенні господарського суду міста Києва від 11.02.2009 р. у справі № 36/59, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2010 р., яким було внесено зміни до Договору оренди земельної ділянки від 13 жовтня 2005 року, що зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 19 жовтня 2005 року за № 75-6-00240, постановлено вважати укладеною Угоду про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки в наступній редакції, з моменту набрання чинності судовим рішенням, яка була підписана Дочірнім підприємством «Оріфлейм косметікс Україна» та Відкритим акціонерним товариством «Південьзахіделектромережбуд» на умовах, визначених Угодою; зобов'язано Головне управління земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєструвати та видати Угоду про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки від 13 жовтня 2005 року, що зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 19 жовтня 2005 року за № 75-6-00240, що є його невід'ємною частиною, між Орендодавцем - Київською міською радою, Орендарем - ВАТ «Південьзахіделектромережбуд» та Новим орендарем - Дочірнім підприємством «Оріфлейм косметікс Україна», у встановленому порядку.

Рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2009 р. у справі № 36/59 мотивовано тим, що частиною 2 статті 120 Земельного кодексу України, частиною 2 статті 377 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування; оскільки позивач відповідно до статті 123 Земельного кодексу України та статті 15 Закону України «Про оренду землі» вчинив всі передбачені законодавством дії, спрямовані на внесення змін до Договору оренди земельної ділянки та зважаючи на те, що відповідач ухиляється від укладання договору, позовні вимоги були задоволені.

Обставини, встановлені у справі № 36/59, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

31.01.2014 р. між позивачем та третьою особою було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений призваним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за № 154, 155, відповідно до якого до третьої особи переходить право власності на об'єкти нерухомого майна - нежилі будівлі, загальною площею нежитлових приміщень 4 693, 10 кв.м., що знаходяться за адресою: вулиця Малинська, будинок 16, місто Київ.

Відповідно до представленої на запит суду Інформаційної довідки Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна № 19902235 від 02.04.2014 р., на підставі вказаного Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 31.01.2014 р., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 10546019 від 31.01.2014 р. щодо реєстрації за Релігійною громадою християнська церква «Перемога» у Шевченківському районі міста Києва права власності на нежилі будівлі, розташовані за адресою: вулиця Малинська, будинок 16, місто Київ.

Того ж дня позивач звернувся до відповідача з заявою, відповідно до якої просив прийняти за актом приймання-передачі спірну земельну ділянку, проте як відповідач такий акт не підписав.

При цьому, листом від 17.02.2014 р. за № 057028-1815 Департамент земельних ресурсів повідомив позивача, що термін дії Договору оренди закінчується 19.10.2030 р., у зв'язку з чим новому землекористувачу необхідно виявити ініціативу в оформленні права користування даною земельною ділянкою та подати відповідне клопотання до Київської міської ради.

Вважаючи відмову відповідача від прийняття з оренди спірної земельної ділянки неправомірною, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (стаття 2 Закону).

Згідно зі ст. 13 вказаного Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється (зокрема) у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташована на орендованій іншою особою земельні ділянці.

Оскільки право власності на нерухоме майно, що розташоване на спірній земельні ділянці, яка була передана позивачу на умовах оренди, перейшло до третьої особи, що підтверджується Інформаційною довідкою Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна № 19902235 від 02.04.2014 р., то відповідно договір оренди земельної ділянки від 13.10.2005 р., укладений між сторонами слід вважати припиненим.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з вимогою прийняти від нього спірну земельну ділянку, проте як йому було відмовлено.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем під час розгляду даного спору не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, які б свідчили про правомірність вказаних дій відповідача.

Відповідно до приписів ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Так, виходячи з приписів ст. 16 ЦК України, суд може прийняти рішення про примусове виконання обов'язку в натурі.

Таким чином, враховуючи незаконність відмови відповідача прийняти спірну земельну ділянку від позивача з оренди, суд приходить до висновку про необхідність з метою захисту прав та законних інтересів позивача зобов'язати відповідача вчинити відповідні дії в судовому порядку.

При цьому, суд вважає, що позивачем некоректно заявлено позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача прийняти спірну земельну ділянку за актом приймання-передачі від 31.01.2014 р.

Так, за своїм змістом рішення суду про зобов'язання вчинити дії може змінювати права та обов'язки сторін лише на майбутнє.

Зазначене рішення носить зобов'язальний характер, визначає вид та міру поведінки відповідача, яка має бути реалізована на підставі такого рішення суду, і не може встановлювати в резолютивній частині такого рішення юридичний факт існування обставин в минулому до його прийняття через виконання певних дій у майбутньому.

Тобто, зважаючи на те, що в дійсності відповідач не прийняв від відповідача земельну ділянку з оренди 31.01.2014 р., то й зобов'язати його прийняти її за актом приймання-передачі, датованим 31.01.2014 р., у суду немає ні правових, ні фактичних підстав, оскільки це не відповідатиме реальним обставинам виконання рішення суду.

Враховуючи зазначене, суд задовольняє позовні вимоги частково.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що якщо він вважає, що діями відповідача йому було завдано збитків, зокрема, які полягають у понесенні витрат зі сплати плати за землю за період, протягом якого відповідач неправомірно ухилявся від прийняття земельної ділянки з оренди тощо, позивач не позбавлений права звернутись до суду з відповідним позовом про відшкодування понесених ним збитків.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню частково, з урахуванням зазначеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Зобов'язати Київську міську раду (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 22883141) прийняти з оренди від Дочірнього підприємства «Оріфлейм Косметкіс Україна» (02002, місто Київ, вулиця М. Раскової, будинок 2-А; код ЄДРПОУ 24941049) земельну ділянку площею 35 058 кв.м., кадастровий номер 8000000000:75:383:0014, цільове призначення: для реконструкції, будівництва та експлуатації офісно-складського комплексу, що розташована у місті Києві по вулиці Малинській, 16.

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 22883141) на користь Дочірнього підприємства «Оріфлейм Косметкіс Україна» (02002, місто Київ, вулиця М. Раскової, будинок 2-А; код ЄДРПОУ 24941049) 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.06.2014 р.

Суддя В.С. Ломака