Рішення

від 11.06.2014 по справі 910/6952/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6952/14 11.06.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Савсервіс-Мова"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Делі"

про стягнення 8 664,92 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Циганенко О.С. за довіреністю б/н від 05.05.2014 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Савсервіс-Мова" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Делі" (далі - відповідач) про стягнення 8 664,92 грн., з яких: 6 309,60 грн. основного боргу, 221,48 грн. пені, 51,11 грн. 3 % річних, 189,85 грн. інфляційних втрат, 1 892,88 грн. штрафу. Також позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.04.2014 р. порушено провадження у справі № 910/6952/14, її розгляд призначено на 27.05.2014 р.

Представник позивача в судовому засіданні 27.05.2014 р. позов підтримав в повному обсязі, 27.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав додаткові документи на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/6952/14 від 17.04.2014 р.

Представник відповідача в судове засідання призначене на 27.05.2014 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/6952/14 від 17.04.2014 р. не виконав, про причини неявки не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.05.2014 р. розгляд справи відкладено на 11.06.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 11.06.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 11.06.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про поважні причини неявки суду не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 11.06.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

07.08.2012 р. між позивачем (далі - продавець) та відповідачем (далі - покупець) було укладено Договір поставки № 15963, відповідно до п. 1.1. якого продавець передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному договорі.

Пунктом 1.2. вказаного Договору передбачено, що найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом даного Договору, визначаються у накладних, які оформлюються та підписуються сторонами при прийомі-передачі кожної партії товару. Усі накладні є складовими цього Договору в частині визначення ціни, асортименту, найменування та кількості товару.

Відповідно до п. 1.3. Договору, партією товару вважається його кількість, зазначена в одній накладній, що є невід'ємною частиною Договору.

Згідно з п. 2.3. вказаного Договору, загальна сума Договору складається із сум, зазначених в накладних, якими оформляється прийом-передача товару, поставленого на підставі даного Договору.

Відповідно до п. 4.4. Договору, датою передачі партії товару вважається дата прийому-передачі товару, зазначена у відповідній накладній (відповідному товаросупроводжувальному документі).

Пунктом 5.1. вказаного Договору визначено, що покупець здійснює розрахунки за товар на умовах, визначених сторонами у Додатку № 1, який є невід'ємною частиною даного Договору.

У п. 2 Додатку № 1 до Договору зазначено, що покупець здійснює розрахунки за товар, отриманий відповідно до Договору, протягом 30 календарних днів.

Відповідно до п. 10.1 Договору, він вступає в силу з моменту його підписання та діє протягом одного календарного року. Якщо по закінченні строку дії даного Договору жодна з сторін не заявить про своє бажання розірвати даний договір, останній вважається кожен раз продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах.

Отже, вказаний Договір є таким, що діє, на підставі п. 10.1 Договору.

На виконання вимог Договору поставки № 15963 від 07.08.2012 р. позивачем було здійснено поставку партій товару відповідачу на загальну суму 26 172,73 грн., що підтверджується видатковими накладними № 50727359 від 03.06.2013 р. на суму 6 947,57 грн., № 50757035 від 04.06.2013 р. на суму 1 411,96 грн., № 52114255 від 01.08.2013 р. на суму 809,45 грн., № 52236929 від 07.08.2013 р. на суму 3 017,16 грн., № 52970283 від 09.09.2013 р. на суму 2 362,75 грн., № 53610528 від 04.10.2013 р. на суму 1 683,36 грн., № 53610546 від 04.10.2013 р. на суму 2 251,08 грн., № 55034537 від 03.12.2013 р. на суму 3 659, 54 грн., № 55034577 від 03.12.2013 р. на суму 403,56 грн. та № 55365613 від 17.12.2013 р. на суму 3 626,30 грн., які знаходяться в матеріалах справи.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Делі" свої зобов'язання за Договором № 15963 від 07.08.2012 р. виконало частково, сплативши за платіжними дорученнями № 411 від 17.06.2013 р. грошові кошти у розмірі 100,51 грн., № 432 від 26.06.2013 р. грошові кошти у розмірі 195,23 грн., № 448 від 02.07.2013 р. грошові кошти у розмірі 3000,00 грн., № 461 від 05.07.2013 р. грошові кошти у розмірі 3 947,57 грн., № 631 від 04.09.2013 р. грошові кошти у розмірі 500,00 грн., № 638 від 06.09.2013 р. грошові кошти у розмірі 3300,00 грн., № 714 від 30.09.2013 р. грошові кошти у розмірі 26,61 грн., № 738 від 09.10.2013 р. грошові кошти у розмірі 2 362,75 грн., № 263 від 20.11.2013 р. грошові кошти у розмірі 1 683,36 грн., № 276 від 26.11.2013 р. грошові кошти у розмірі 2 251,08 грн., № 432 від 04.02.2014 р. грошові кошти у розмірі 403,56 грн., № 813 від 25.02.2014 р. грошові кошти у розмірі 659,54 грн.

Крім того, з урахуванням повернення товару позивачу 03.06.2013 р. на суму 804,77 грн., 11.06.2013 р. на суму 1 411,96 грн., 04.03.2014 р. на суму 129,96 грн. та 04.03.2014 р. на суму 186,74 грн., у відповідача станом на 09.04.2014 р. виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 6 309,60 грн.

Таким чином, сума заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Делі" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Савсервіс-Мова" за Договором становить 6 309,60 грн., що також відображено у Акті звірки взаєморозрахунків за період з 01.06.2013 р. по 04.03.2014 р.

Оскільки відповідач повного розрахунку з позивачем не здійснив, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони пунктом 5.1. Договору визначили, що покупець здійснює розрахунки за товар на умовах, визначених сторонами у Додатку № 1, який є невід'ємною частиною даного Договору.

У п. 2 Додатку № 1 до Договору зазначено, що покупець здійснює розрахунки за товар, отриманий відповідно до Договору, протягом 30 календарних днів.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 221,48 грн. пені за період з 03.01.2014 р. по 09.04.2014 р. та 1 892,88 грн. штрафу у зв'язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Делі" своїх зобов'язань за Договором поставки № 15963 від 07.08.2012 р., суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Відповідно до п. 7.1. Договору, у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки.

Згідно з п. 7.4. Договору, у випадку прострочки покупцем оплати вартості товару більше ніж на 60 календарних днів вважається, що покупець необґрунтовано відмовився від оплати товару та зобов'язаний сплатити на користь продавця, крім установленої Договором пені, штраф у розмірі 30% від вартості отриманого та неоплаченого в строк товару.

В силу приписів ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи встановлену ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України свободу договору, сторони при укладені договору мають право визначити його умови на власний розсуд, проте суд, розглядаючи спір та встановивши наявність підстав до стягнення пені, повинен обмежувати її розмір до розмірі, встановленого положенням ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". (Аналогічна правова позиція викладена в п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/224/2012 від 27.02.2012 р.).

Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені, суд дійшов висновку, що позивачем була допущена технічна помилка стосовно визначення кількості днів в періоді між 25.02.2014 р. по 03.03.2014 р. Позивач нарахував відповідачу пеню за 8 днів прострочки, хоча вірним є нарахування пені за 7 днів.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

За таких обставин господарський суд міста Києва здійснив власний розрахунок пені, у відповідності до якого з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Делі" підлягає стягненню 219,12 грн. пені, у зв'язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Делі" своїх зобов'язань за Договором поставки № 15963 від 07.08.2012 р.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Савсервіс-Мова" щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Делі" штрафу у розмірі 1 892,88 грн. (розрахунок позивача перевірений судом) є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявлений до стягнення з відповідача 51,11 грн. 3% річних та 189,85 грн. інфляційних втрат за період з січня по квітень 2014 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений Договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних, господарський суд міста Києва встановив, що позивачем була допущена технічна помилка стосовно визначення кількості днів в періоді між 25.02.2014 р. по 03.03.2014 р. Позивач нарахував відповідачу 3% річних за 8 днів прострочки, хоча вірним є нарахування за 7 днів.

За таких обставин господарський суд міста Києва здійснив власний розрахунок 3% річних, у відповідності до якого з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Делі" підлягає стягненню 50,56 грн. за період з січня 2014 р. по квітень 2014 р.

Що стосується позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Савсервіс-Мова" щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Делі" інфляційних втрат у розмірі 189,85 грн., то господарський суд визнає їх такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі у розмірі 189,85 грн. (розрахунок позивача судом перевірений).

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару за Договором поставки № 15963 від 07.08.2012 р, то позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного вище.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Делі" (03022, місто Київ, Голосіївський район, вулиця Васильківська, будинок 34; код ЄДРПОУ 38217683) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Савсервіс-Мова" (03115, місто Київ, Святошинський район, вулиця Миколи Краснова, будинок 27, код ЄДРПОУ 30776789) 6 309 (шість тисяч триста дев'ять) грн. 60 коп. основного боргу, 219 (двісті дев'ятнадцять) грн. 12 коп. пені, 1 892 (одну тисячу вісімсот дев'яносто дві) грн. 88 коп. штрафу, 50 (п'ятдесят) грн. 56 коп. 3% річних, 189 (сто вісімдесят дев'ять) грн. 85 коп. інфляційних втрат та 1 826 (одну тисячу вісімсот двадцять шість) грн. 39 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.06.2014 р.

Суддя В.С. Ломака