Ухвала

від 22.05.2014 по справі 2а-4878/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2014 року Справа № 9104/179812/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Большакової О.О.,

суддів Глушко І.В., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року в адміністративній справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Західприлад» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

5 червня 2012 року Приватне підприємство «Західприлад» (далі - ПП «Західприлад») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000862302/7928 та № 0000872302/7927 від 12 березня 2012 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасувано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова № 0000862302/7928 від 12.03.2012 року, № 0000872302/7927 від 12.03.2012 року.

З таким судовим рішенням не погодилася Державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова, подавши апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення процесуального права, просила скасувати осаржувану постанову та прийняти нову про відмову в позові. Обгрунтовуючи свою незгоду із судовим рішенням, апелянт зазначив, що під час проведення перевірки позивачем не доведена реальність операцій з контрагентами ПП «МКМ-Сервіс» та ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго», не підтверджується використання позивачем товарів у власній господарській діяльності, відтак позивачем занижено податок на прибуток у сумі 93684,01 грн. Стосовно формування податкового кредиту з податку на додану вартість, апелянт зазначив, що наявність у позивача лише отриманої податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Також зазначив, що жодних доказів транспортування товару до позивача не надано, що також свідчить про відсутність реального виконання договорів і тому надані позивачем первинні документи не є підставою для формування валових витрат і податкового кредиту.

У судовому засіданні представник апелянта Ткачук Т.А. підтримав подану апеляційну скаргу з підстав, що у ній викладені.

Представники позивача Зуб А.Я., Суходольська Н.Є. заперечили щодо задоволення апеляційної скарги та пояснили, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, які викладені в оскаржуваному рішенні.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, в межах викладених в ній доводів, колегія суддів вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з таких підстав.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова було проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Західприлад», про що складено Акт № 365/23-2/33665921 від 22 лютого 2012 року про результати позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ПП «МКМ-Сервіс» та ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року.

Як вбачається з акту, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1., пп. 5.2.1. п. 5.2., пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.4. ст. 138, пп. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 93684,01 грн. а також вимог п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 201.4., п. 201.6. ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 65318,33 грн..

12 березня 2012 року Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова на підставі акта перевірки № 365/23-2/33665921 від 22 лютого 2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000872302/7927, яким відповідно до п. 5.1., пп. 5.2.1. п. 5.2., пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.4. ст. 138, пп. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 93685,01 грн., у тому числі основний платіж 93684,01 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1 грн..

Також 12 березня 2012 року відповідачем на підставі акта перевірки № 365/23-2/33665921 від 22 лютого 2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000862302/7928, яким відповідно до вимог п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 201.4., п. 201.6. ст. 201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 65319,33 грн., у тому числі основний платіж 65318,33 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1 грн..

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність оскаржуваних рішень відповідача, виходячи з наступного.

Згідно з п. 3.1. ст. 3 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Пунктом 5.1. ст. 5 цього ж Закону встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону, до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п. 5.11. ст. 5 цього ж Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 Податкового кодексу України, що вступив в дію з 01.01.2011 року, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пп. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пп. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Підпунктом 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 185.1. ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з п. 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Згідно з п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.4. ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно розділів 3.1.1., 3.2.1 акту перевірки від 22 лютого 2012 року податковим органом встановлено завищення ПП «Західприлад» валових витрат у рядку 04.1 Декларації з податку на прибуток по фінансово-господарських операціях, проведених з ПП «МКМ-Сервіс» за 2011 рік в сумі 188464,16 грн., завищення валових витрат, відображених в рядку 04.1 у поданих Декдараціях з податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго» за 1 квартал 2011 року в сумі 100225,85 грн. та завищення витрат, що враховуються при визначенні об'кта оподаткування, відображених у рядку 05.1 поданих Декларацій з податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах із ЗАТ «НВП Укрзахіденерго» за 2 квартал 2011 року в сумі 93528, 32 грн, внаслідок чого відбулося заниження зобов'язання з податку на прибуток всього на суму 93684, 01 грн..

Згідно розділів 3.1.2., 3.2.2 акту встановлено завищення позивачем податкового кредиту по фінансово-господарських операціям з ПП «МКМ Сервіс» за 2011 рік всього на суму 34548,33 грн. та завищення податкового кредиту по фінансово-господарстких операціях із ЗАТ «НВП «Укрзахіденерго» за 2011 рік всього на суму 30770 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за 2011 рік всього на суму 65318, 33 грн..

Відповідач дійшов цих висновків, вважаючи, що укладені між ПП «Західприлад» та ПП «МКМ-Сервіс», ЗАТ «НВП Укрзахіденерго» договори поставки товарів (інструментів та приладів) не мали реального характеру, фактично господарські операції не відбулися.

Однак, такі висновки податкового органу не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців (а.с. 79-80) позивач здійснює діяльність з роздрібної торгівлі, оптової торгівлі. Ремонтом та технічним обслуговуванням контрольно-вимірювальних апаратів, тощо.

1 листопада 2010 року ПП «Західприлад» (покупець) та ПП «МКМ-Сервіс» (постачальник) уклали договір поставки товару - приладів та обладнання, асортимент та кількість якого визначається згідно замовлення прокупця. Ціна товару визначається згідно видаткових накладних (а.с. 87- 89 том 1).

На виконання цього договору ПП «МКМ-Сервіс» здійснило поставку позивачу товару на суму226157 грн., з яких 188464,16 грн. ПП «Заідприлад» включило до валових витрат у Декларації з податку на прибуток за 2011 рік.

Факт здійснення поставки підтверджується копіями видаткових накладних № РН-12-0223 від 02.12.2010 року на суму 40701 грн., № РН1-050012 від 05.01.2011 року на суму 88517 грн., № РП2-010015 від 01.02.2011 року на суму 51254 грн., № РН2-020005 від 02.02.2011 року на суму 60241 грн., № РН-2-15004 від 15.02.2011 року на суму 26145 грн..

Також в матеріалах справи наявні копії податкових накладних, виписаних ПП «МКМ-Сервіс», № 1202000023 від 02.12.2010 року на суму 40701 грн., № 1900014 від 02.12.2010 року на суму 10788 грн., № 1050000014 від 05.01.2011 року на суму 28949 грн., № 1250040 від 25.01.2011 року на суму 51254 грн., № 1280030 від 28.01.2011 року на суму 60241 грн., № 2020013 від 01.02.2011 року на суму 26145 грн.

Також 18 жовтня 2010 року між позивачем та ЗАТ НВП «Укрзахіденерго» укладено договір поставки товару № 778 та обладнання, асортимент та кількість якого визначається згідно замовлення прокупця. Ціна товару визначається згідно видаткових накладних. (а.с. 100-102 том 1).

Факт здійснення поставок підтверджено копіями видаткових накладних: № РН-1-03003 від 03.01.2011 року на суму 58796,02 грн., № РН-1-06005 від 06.01.2011 року на суму 61475 грн., № РН-4-01051 від 01.04.2011 року на суму 12064 грн., № РН-4-01052 від 01.04.2011 року на суму 17700 грн., № РН-4-04008 від 04.04.2011 року на суму 82469,99 грн.; податкових накладних: № 1030000003 від 03.01.2011 року на суму 10911 грн., № 1060000005 від 06.01.2011 року на суму 61475 грн., № 2100002 від 10.02.2011 року на суму 29764 грн., № 2160002 від 16.02.2011 року на суму 82469,99 грн.

Відображення вищевказаних господарських операцій у бухгалтерському обліку підтверджено оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 за 2011 рік (а.с. 114-120 том 2).

Позивачем здійснено оплату за придбаний товар, що не заперечується відповідачем і підтверджено в акті перевірки.

Крім того, судом встановлено, що придбаний у контрагентів товар використано ПП «Західприлад» у власній господарській діяльності, а саме - реалізовано різним суб'єктам підприємницької діяльності, що засвідчується дослідженими судом відповідними договорами, первинними документами (а.с. 134-250 том 1, а.с. 1-110, 137-219 том 2, а.с. 14-77, 90-245 том 3) і контролюючим органом не заперечується.

Також, судом апеляційної інстанції спростовано доводи апелянта про безтоварність проведених операцій з підстав ненадання підприємством транспортної документації.

Так, умовами договорів, які укладні між ПП «Західприлад» та ПП «МКМ-Сервіс», ЗАТ «НВП» Укрзахіденерго», передбачено, що товар поставляється до місця поставки силами і за рахунок постачальників, а перехід права власності на нього, відповідно до пункту 6.1 розділу 6 договору, відбувається в момент передачі товару, яка оформляється підписанням накладних. Таким чином, оскільки поставка здійснювалася постачальником, покупець не повинен мати документи, які підтверджують транспортування товару.

Що стосується доводів апелянта про нікчемність договорів з посиланням на акти перевірок контрагентів, то колегія суддів їх відхиляє, оскільки головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Непідтвердження контрагентами продавців сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та відсутність контрагентів за юридичною адресою не є підставами для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі 21-47а10, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та валових витрат.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено наявності таких обставин, реальності виконання спірних операцій не спростовано. Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що оскаржувані рішення податкового органу є протиправними і суд першої інстанції правомірно їх скасував.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова залишити без задоволення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року в адміністративній справі № 2а-4878/12/1370, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді І.В. Глушко

В.Я. Макарик

Повний текст ухвали виготовлено 27 травня 2014 року.