Ухвала

від 17.06.2014 по справі 826/2996/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року Справа: № 826/2996/14

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,

за участю секретаря Бабенка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «К.І. Фінанс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «К.І. Фінанс» ( далі - позивач ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві ( далі - відповідач ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.09.2013 року № 0005012207.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 31 березня 2014 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену постанову суду та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «К.І. Фінанс» ( далі - ТОВ «К.І. Фінанс» ) є юридичною особою та перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві як платник податку на додану вартість.

Державною податковою інспекцією в Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві було проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «К.І. Фінанс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при проведенні фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Будівельна Компанія «Стройбуд» за період з 01.01.2013 року по 30.06.2013 року, за результатами якої складено акт від 12.09.2013 року № 911/22-07/35649480.

Згідно з висновками зазначеного акту перевірки, відповідачем було встановлено порушення ТОВ «К.І. Фінанс» вимог податкового законодавства, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 104 837,00 грн.

На підставі та на виконання акту перевірки від 12.09.2013 року № 911/22-07/35649480 відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.09.2013 року № 0005012207, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з ПДВ на загальну суму 104 837,00 грн. та застосовано штрафні ( фінансові ) санкції у розмірі 26 209,00 грн.

Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України ( далі - ПК України ), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ( далі - Закон № 996-XIV ), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 ( далі - Положення № 88 ).

Так, відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та надання послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу вимог п. 198.2. ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Порядок складення платником податку-продавцем податкової накладної та надання її покупцю визначено статтею 201 ПК України.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції та установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

Крім того, у відповідності до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, з наведених законодавчих положень вбачається, що підставою для виникнення права платника податків на формування податкового кредиту є наявність одночасно двох умов: 1) первинної документації, зокрема, належним чином оформлених податкових накладних; 2) наявність в осіб, які здійснюють нарахування податку та складання податкових накладних, статусу платника податку.

Дослідивши обставини справи, колегія суддів встановила, що фінансово-господарська діяльність між ТОВ «К.І. Фінанс» і ТОВ «Будівельна Компанія «Стройбуд» у період, за який відповідачем було проведено позапланову невиїзну перевірку, здійснювалася вказаними суб'єктами господарювання на підставі договору підряду від 03.12.2012 року № 69, товарність господарських операцій за яким підтверджується відповідною первинною документацією, а саме: податковими накладними, актами приймання виконаних будівельних робіт, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт, підсумковими відомостями ресурсів, актами передачі матеріалів в роботу та банківськими виписками, що складені у відповідності з вимогами ст. 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88.

Реальність спірних господарських операцій також підтверджується договорами генпідряду, укладеними між позивачем і ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України», та відповідною первинною документацією, складеною на підставі та на виконання господарських операцій за ними. При цьому, спірний договір підряду був укладений саме з метою забезпечення необхідних умов виконання вказаних угод генпідряду.

Судова колегія звертає увагу й на те, що з матеріалів справи вбачається наявність у контрагента позивача трудових ресурсів, необхідних для виконання господарських операцій за спірним договором підряду, а також відповідної дозвільної документації на виконання будівельних і монтажних робіт, а саме: ліцензії, виданої Державною архітектурно-будівельною інспекцією України.

Таким чином, оскільки витрати позивача за договором, укладеним між ТОВ «К.І. Фінанс» і ТОВ «Будівельна Компанія «Стройбуд» були відображені у відповідних податкових накладних, складених на підставі правовідносин між позивачем та зазначеним контрагентом, який на момент виникнення спірних правовідносин був зареєстрований як платник ПДВ, первинні документи виписані та зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства, а доказами, наявними в матеріалах справи повністю підтверджується реальність господарських операцій за спірним договором підряду та рух коштів між його сторонами, то колегія суддів вважає, що невизнання відповідачем права позивача на формування податкового кредиту на підставі зобов'язань із ТОВ «Будівельна Компанія «Стройбуд» є необґрунтованим та безпідставним.

Посилання апелянта на акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача - ТОВ «Будівельна Компанія «Стройбуд» не ґрунтуються на нормах права, з огляду на наступне.

Зі статті 61 Конституції України випливає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншого суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема, у галузі податкових правовідносин.

Отже, у чинному законодавстві України виникнення у платника ПДВ права на формування податкового кредиту не ставиться в залежність від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом, а тому при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку, а відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, яке відповідно до ст. 244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Доводи апелянта щодо можливої фіктивності підприємницької діяльності контрагента позивача - ТОВ «Будівельна Компанія «Стройбуд» засновані на відомостях, зазначених у службовій записці ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києва, яка не може вважатися належним і допустимим доказом у розумінні ст.ст. 71, 72 КАС України, який би достовірно підтверджував факт безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ «Будівельна Компанія «Стройбуд» за спірним договором підряду. Крім того, згідно до матеріалів справи, відсутні відповідні судові рішення з приводу визнання фіктивності підприємницької діяльності зазначеного контрагенту позивача, немає вироків суду відносно його посадових осіб чи самого позивача або за фактом скоєння злочину за ознаками статті 212 Кримінального кодексу України, які набрали законної сили. Тож, з урахування зазначеного та з огляду на те, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим в силу вимог ст. 159 КАС України та не може засновуватися на припущеннях, колегія суддів не приймає до уваги наведені доводи відповідача.

Таким чином, судова колегія вважає, що апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, діючи в порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та не переконав суд у своїй правоті.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно наявності підстав для скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 26.09.2013 року № 0005012207 та приходить до висновку про те, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, із дотриманням вимог ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України , суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, судова колегія вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2014 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160 , 195 , 196 , 198 , 200 , 205 , 206 , 212 , 254 КАС України , суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст рішення виготовлено 18.06.2014 року.

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.