Рішення

від 12.06.2014 по справі 911/1800/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри (Комінтерну), 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2014 р. Справа № 911/1800/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волес-Фарм» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Неман Крим» про стягнення 24 349, 42 грн. за участю представників:

від позивача:Кот А.С. від відповідача:не з'явилися суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 24 349, 42 грн. заборгованості, з яких: 23 011, 00 грн. - основного боргу, 718, 70 грн. - пені, 113, 48 грн. - 3 % річних та 506, 24 грн. - інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо сплати вартості поставленого товару.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.05.2014 р. порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 12.06.2014 р.

11.06.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 19.05.2014 р. (вх. № 11125/14 від 11.06.2014 р., вх. № 11128/14 від 11.06.2014 р., вх. № 11129/14 від 11.06.2014 р., вх. № 11127/14 від 11.06.2014 р., вх. № 11132/14 від 11.06.2014 р., вх. № 11126/14 від 11.06.2014 р. та вх. № 11124/14 від 11.06.2014 р.).

Присутній у судовому засіданні представник позивача надав суду документи по справі (вх. № 11287/14 від 12.06.2014 р.), підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Відповідач, належним чином повідомлений про час, дату і місце розгляду справи, про що свідчить наявна у матеріалах справи товарно-транспортна накладна Нової пошти № 20 2900 0416 8682, у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті та зважаючи на обмежені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки вирішення спору, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 12.06.2014 р., відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач по видаткових накладних № ВФ-00017503 від 06.11.2013 р. на суму 2 430, 00 грн., № ВФ-00017504 від 06.11.2013 р. на суму 3 000, 00 грн., № ВФ-00018669 від 22.11.2013 р. на суму 4 460, 00 грн., № ВФ-00018670 від 22.11.2013 р. на суму 4 800, 00 грн., № ВФ-00020421 від 16.12.2013 р. на суму 11 760, 00 грн., № ВФ-00020422 від 16.12.2013 р. на суму 9 540, 00 грн., № ВФ-00020664 від 18.12.2013 р. на суму 15 951, 00 грн., № ВФ-00020665 від 18.12.2013 р. на суму 2 016, 00 грн., № ВФ-00020989 від 24.12.2013 р. на суму 7 020, 00 грн., № ВФ-00021214 від 26.12.2013 р. на суму 8 280, 00 грн. поставив відповідачу товар на загальну суму 69 257, 00 грн., а відповідач, на підставі довіреностей № 120 від 06.11.2013 р., № 119 від 06.11.2013 р., № 140 від 22.11.2013 р., № 139 від 22.11.2013 р., № 179 від 16.12.2013 р., № 178 від 16.12.2013 р., № 186 від 18.12.2013 р., № 187 від 18.12.2013 р., № 195 від 24.12.2013 р., № 213 від 26.12.2013 р., вказаний товар отримав. Копії зазначених документів залучені до матеріалів справи, оригінали у судовому засіданні оглянуті.

Разом з тим, позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату поставленого товару на загальну суму 69 257, 00 грн., а саме: рахунки на оплату по замовленню № 18897 від 06.11.2013 р., № 18896 від 06.11.2013 р., № 20221 від 22.11.2013 р., № 20222 від 22.11.2013 р., № 22057 від 13.12.2013 р., № 22391 від 18.12.2013 р., № 22058 від 13.12.2013 р., № 22393 від 18.12.2013 р., № 22729 від 24.12.2013 р., № 22960 від 26.12.2013 р., примірники яких залучено до матеріалів справи, оригінали у судовому засіданні оглянуті.

Проте, в порушення своїх господарських зобов'язань, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, а саме у розмірі 46 246, 00 грн., що підтверджується банківською довідкою та матеріалами справи, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 23 011, 00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензією вих. № 13 від 12.03.2014 р. з вимогою сплатити існуючу заборгованість за поставлений товар у розмірі 23 011, 00 грн. В підтвердження надсилання вказаної претензії позивачем до суду надано фіскальний чек № 0317 від 14.03.2014 р. та реєстр рекомендованих листів та бандеролей від 14.03.2014 р., копії яких залучено до матеріалів справи.

Проте, відповідач не виконав свого зобов'язання щодо здійснення оплати за поставлений товар, на претензію не відповів, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказані вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб.

Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, між позивачем та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб, за яким позивач зобов'язувався поставляти відповідачеві товар, а відповідач зобов'язувався його прийняти та оплатити відповідно до загальних вимог цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, у судове засідання не з'явився, доказів, які підтверджують виконання ним зобов'язань щодо оплати отриманого товару суду не надав.

З огляду на викладене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 23 011, 00 грн. заборгованості за поставлений товар є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.

Крім того, позивач, посилаючись на ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 231, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» просить стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення, з дня виникнення такої прострочки, яка за розрахунком позивача складає - 718, 70 грн. за період з 08.03.2014 р. по 06.05.2014 р.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», ст. 36 Закону України «Про телекомунікації», ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Передбачений ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України розмір відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Згідно з ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Таким чином, беручи до уваги те, що між сторонами відсутній правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений у письмовій формі та відсутня пряма вказівка закону щодо такого забезпечення, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 718, 70 грн. є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Зважаючи на те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення оплати за поставлений товар, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних з простроченої суми грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача 3 % річних з простроченої суми за період з 08.03.2014 р. по 06.05.2014 р. складають - 113, 48 грн.

Інфляційні втрати нараховані позивачем із застосування індексу інфляції лише за березень 2014 року - 102, 2 % та складають 506, 24 грн.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, за заявлений ним період, та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 23 630, 72 грн., з яких: 23 011, 00 грн. - основного боргу, 113, 48 грн. - 3 % річних та 506, 24 грн. - інфляційних втрат.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судовий збір, відповідно приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Волес-Фарм» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Неман Крим» (95006, Автономна Республіка Крим, місто Сімферополь, Залізничний район, вулиця Спера, будинок 12, квартира 53, ідентифікаційний код - 3837320) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Волес-Фарм» (04210, місто Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 4, корпус 5, ідентифікаційний код - 37739680) 23 011 (двадцять три тисячі одинадцять) грн. 00 коп. - основного боргу, 113 (сто тринадцять) грн. 48 коп. - 3 % річних, 506 (п'ятсот шість) грн. 24 коп. - інфляційних втрат та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено: 18.06.2014 р.

Суддя Т.В. Лутак